Наші домівки, наші сім’ї
Життєва місія люблячої матері
Коли я зростав на острові Тонга, моя мама час від часу навчала в семінарії. Коли мені вже було 5 років і до 10-річного віку вона часто будила мене перед семінарією і вела в будинок, де збирався її клас. Хоча треба було пройти менше 400 м через зарості гуави, вона запитувала: “Тобі не страшно?” Я сміливо відповідав: “Ні”.
Потім вона казала: “Одного дня тобі доведеться бути сміливим і служити нашому Небесному Батькові. Він дав нам усе, навіть план, щоб ми могли повернутися і жити з Ним. Одного дня ти поїдеш на місію і служитимеш Йому всім своїм серцем, могуттю, розумом і силою. Ти повинен почати готуватися вже зараз, щоб бути хорошим місіонером”.
Згодом мої батьки разом з усіма нами переїхали до Онтаріо, шт. Каліфорнія, США. Мама опинилася в незнайомій країні, не вміючи розмовляти тією мовою і відчуваючи культурний шок. Як квочка, що збирає своїх курчат під крила, вона збирала всіх нас, своїх дітей, і ставала з нами на коліна, благаючи Небесного Батька, щоб жодна дитина, з тих, яких Він їй дав, не відпала від Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Мої батьки щодня проводили сімейну молитву, читали Писання, ми регулярно постилися сім’єю, щотижня проводили домашній сімейний вечір і ходили на церковні збори, прагнучи отримати підтримку від Небесного Батька у зміцненні нашої сім’ї.
З раннього дитинства батьки заохочували нас поводитися так, як місіонери. Ми завжди носили білі сорочки до церкви й мали місіонерські зачіски. Священиком я благословляв причастя, а мої молодші брати, будучи вчителями і дияконами, готували і розносили причастя. Я бачив, як мати й батько спостерігають за нами, аби пересвідчитися, що ми вірно виконуємо свої обов’язки.
Перед від’їздом на місію моя мама сказала: “Ти виконуй свою частину, а я буду виконувати свою. Я буду поститися і молитися за тебе, щоб ти знаходив людей для навчання”. Вона продовжувала поститися і молитися за всіх чотирьох своїх синів, коли вони служили на місії. Ми всі вірно відслужили і з честю повернулися додому.
Під час нашої останньої розмови перед її смертю моя мама сказала: “Пейхолані, я навчала тебе тому, що, як сама знаю, є найголовнішим у цьому та прийдешньому житті. Я навчала, що євангелія Ісуса Христа є істинною. Викупительна кров Ісуса Христа є спасінням для наших душ. Шануй завіти, які ти уклав з Господом у храмі. Роби це, і наша сім’я буде разом знову. Я знаю це без усяких сумнівів, бо Небесний Батько та Ісус Христос живуть”.
Моє свідчення було побудоване на євангелії завдяки кожному слову, сказаному матір’ю і батьком. Я знаю, що наша сім’я одного дня буде разом знову, бо мої батьки виконали свою місію навчати нас євангелії та вести до Спасителя.
Вгорі: Батько автора, Мозес, матір, Лавінія, і племінниця на території Лос-Анжелеського Каліфорнійського храму у 1999 році.
Фотографію люб’язно надано Пейхолані Каувакою