Острови віри: історія про старанність
Лише постійне оновлення острова не дає сім’ї Койла потонути.
Нельсон і Дора Койла живуть на острові—не на тому острові, що, як правило, є суцільною скелею, яка височіє над океаном або озером, а на малесенькому острівці, зробленому ними самими всього лише з очерету; і острівець цей плаває на поверхні острова Тітікака у Перу.
Щоб створити острів і перетворити його на домівку, необхідна віра. Хатинку їхньої сім’ї і ще з десяток хатинок інших людей на їхньому острові утримує на плаву шар очерету товщиною лише в 1, 2 м у воді, температура якої досягає +10 °C. Стихії в буквальному розумінні постійно загрожують знищити їхній острів і дім.
Однак для Нельсона і Дори їхній острів є фізичним уособленням того, що вони намагаються побудувати для своєї сім’ї духовно: островом віри, який зможе протистояти світу.
Поступово вони засвоїли ось що: недостатньо мати віру, щоб щось побудувати. Після цього слід старанно підтримувати конструкцію.
Чому необхідно бути послідовним
Для народу урос, який будує такі острови й живе на них з покоління в покоління, очерет тотора—це невід’ємна складова повсякденного життя. Очерет, який росте на мілководді озера Тітікака, можна використовувати для багаття, на якому готують їжу. Корінь очерету їстівний. Його стебло також використовують для медичних цілей. І звичайно ж, майже усе виготовлено з очерету: житло, традиційні човни, башти для спостереження, самі острови, навіть кошики для сміття.
Народ урос будує острови, накладаючи очерет шар за шаром. Але в порівнянні з іншими будівельними матеріалами тотора не дуже довговічна. Сонце висушує її в сухий сезон. Волога в сезон дощів прискорює руйнування очерету. Тому ті шари, які знаходяться у воді поступово розпадаються. Невпинна ерозія острова, на якому живе сім’я Койла, означає, що Нельсон має настилати новий шар очерету кожні 10–15 днів.
“Побудова острова—це лише початок,—каже він.—Якщо я перестану настилати очерет, острів повільно розпадеться на частини. Але чим більше шарів я накладаю, тим міцнішим стає остів через певний час”.
Небезпека зволікання
Настилання нового шару очерету не є складною справою, але це робота. Дуже легко відкласти її.
Однак зволікання збільшує ризик того, що хтось із сім’ї ступить ногою на тонке місце й опиниться в холодній воді. Це може бути не дуже приємним для дорослих, а малим дітям може загрожувати смертельною небезпекою, як це було у випадку з дворічним сином Койлів Емерсоном.
Тож Нельсон додає шар очерету сьогодні, знаючи, що завтра від цього залежатиме безпека кожного члена сім’ї .
Це урок про старанність, яка змінила життя сім’ї Койла.
Плоди старанності
Старанність—це наполегливе виконання якогось завдання попри спротив1. Вперше Дора зрозуміла, як важливо—і як складно—бути старанною після свого хрищення в 1998 р.
Коли Дорі було 17, вона охристилася разом зі своєю молодшою сестрою Алісією, таким чином сприяючи зростанню Церкви на островах народу урос. Однак приблизно через місяць їхній батько заборонив їм мати будь-які стосунки з Церквою.
І з дівчатами сталося щось дивне. Раптом з ними стало важко спілкуватися, вони постійно хотіли сперечатися. Поступово батько зрозумів, що коли вони брали участь у церковних заходах, це змінювало їх на краще.
“Він передумав,—розповідає Дора,—і почав будити нас рано-вранці, щоб ми не запізнилися до церкви”.
Дора вважає, що євангелія змінила їхнє життя завдяки маленьким справам, які вони з Алісією виконувала регулярно. Це сплата десятини, молитва, вивчення Писань, дотримання Суботнього дня у святості і щотижневе поновлення завітів завдяки обряду причастя.
Пізніше, коли він сам переконався, які зміни відбуваються завдяки вірі й старанності.2 батько Дори та інші члени сім’ї також приєдналися до Церкви.
Нагорода за старанність
Від Господнього народу вимагається, незважаючи на протидію, наполегливо виконувати те, що є правильним. І Господь обіцяє великі благословення тим, хто старанно молиться3, дотримується заповідей4, дослухається до одкровення5, вивчає Писання6 і виконує Його роботу7.
Завдяки досвіду у підтриманні життєдіяльності їхнього острова, як у прямому, так і в переносному розумінні, сім’я Койла зрозуміла, що винагорода за старанність є реальною. “Іноді нам здається, що неможливо справитися з повсякденною роботою, приготуванням їжі й т.і.,—каже Нельсон.—Коли ми забуваємо Бога, все стає важким. Виникає більше проблем і все йде не так”.
Нельсон замовкає, показуючи на новий шар очерету, який він настелив сьогодні вранці. “Якщо ми послідовні,—каже він,—якщо ми молимося, навчаємося, постимося й проводимо домашні сімейні вечори регулярно, то ми станемо сильнішими”.
Фотографії Адама С. Олсона
Нельсон Койла (зліва) настилає свіжий шар очерету тотора на Утаму—плаваючому острові, на якому він живе разом із сім’єю на озері Тітікака.
Для сім’ї Койла—Нельсона, Дори та Емерсона—і для народу урос, який живе на озері Тітікака, очерет тотора є невід’ємною складовою повсякденного життя. Але як і у випадку з євангельськими принципами, його потрібно постійно використовувати.