Дивитися, тягнутися і йти до Христа
Месія простягає руки Своєї милості нам, завжди ладний прийняти нас, якщо ми захочемо прийти до Нього.
У прекрасній роботі Мінерви Тейчерт Христос у червоному плащі Спаситель людства зі слідами від цвяхів на руках стоїть велично з простягнутими руками. Він з ніжністю і співчуттям дивиться на жінок, що намагаються дотягнутися до Нього.
Мені подобається символізм того, що жінки тягнуться, щоб торкнутися Спасителя. Ми прагнемо бути ближче до Господа, бо знаємо, що Він любить кожну з нас і бажає “навіки оточити нас руками Його любові”1. Дотик до Нього може зцілити від духовного, ментального чи фізичного недуга. Він є нашим Захисником, Взірцем, Добрим Пастирем і Викупителем. На кого ще нам дивитися, до кого ще тягнутися, до кого ще йти, окрім як до Ісуса Христа, “Начальника й Виконавця віри”2?
Він сказав: “Так, істинно …, якщо ви прийдете до Мене, ви матимете вічне життя. Дивіться, Моя рука милості простерта до вас, і хто прийде, того Я прийму”3. Його обіцяння є запрошенням для нас не тільки тягнутися до Нього, але й зробити вкрай важливі подальші кроки—прийти до Нього.
Це таке спонукальне, радісне вчення! Месія простягає руки Своєї милості нам, завжди ладний прийняти нас, якщо ми захочемо прийти до Нього. Якщо ми таки прийдемо до Спасителя з “щирими намірами в серці”4, то дуже особисто відчуємо Його ніжний дотик.
“Жінка одна”5 захотіла цього і відчула Його дотик. “А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її,
підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його,—і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!
А Ісус запитав: “Хто доторкнувся до Мене?” Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: “Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне”.
Ісус же промовив: “Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене”.
А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
Він же промовив до неї: “Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!”6
Я запитувала себе, що могло б статися, якби ця жінка з кровотечею недостатньо вірила в Спасителя і не доклала всіх сил, аби доторкнутися до Його плаща. Я припускаю, що в такому натовпі навіть наблизитися до Нього було нелегкою справою. Однак “без жодного сумніву”7 вона досягла свого.
Подібно до неї, ми мусимо показувати, що віра в Господа увійшла в наші серця достатньо глибоко, щоб спонукати нас до дій.
Одна подруга розповіла мені про випадок, коли вона була невтішною. Вона була в такому розпачі через сімейну трагедію, що одного дня вона навіть не могла вийти з дому. Одна із сестер Товариства допомоги, нічого нікому не сказавши, прийшла до її дверей і сказала: “У мене відчуття, що я потрібна тобі”. Ця сестра ні про що не допитувалась і не цікавилась подробицями, вона просто обняла мою подругу і запитала: “Може помолимося?” Після їхньої молитви сестра пішла. Такий дотик доброти і делікатний підхід зробили достатньо, щоб зцілити розбите серце моєї подруги.
Ця любляча сестра з Товариства допомоги не тільки слухала Духа, але й діяла за Його підказкою. Вона на ділі показала, що чесноти, які приходять від доктрин спасіння, торкнулися її настільки глибоко, що вона кожного дня намагалася робити все, аби їй бути схожою на Христа. Її вчинки відображали її особисте розуміння того, що “милосердя ніколи не минає”8.
Про мільйони вас, відданих сестер Товариства допомоги, які, як і ця співчутлива сестра, віддзеркалюють вічну любов Христа9, що є милосердям, Президент Гордон Б. Хінклі сказав: “Численні діяння цих дивовижних, прекрасних і безкорисливих жінок, які допомагають нужденним, перев’язують рани тих, хто постраждав, підбадьорюють і втішають занепалих духом, … піднімають тих, хто впав, надають їм сили, підбадьорюють і з готовністю йдуть вперед”10.
Оця готовність іти вперед до Спасителя іноді вимагає негайного покаяння. Це визнання, що ми помилилися або не все зробили, щоб підбадьорити когось чи допомогти комусь. Це і виправлення помилок того, що ми особисто думаємо, робимо або кажемо, є необхідним для всіх, хто бажає прийти до Христа. Воно відображає особисті рішення щодо того, як ми будемо “доторкуватися” одне до одного буквально і фігурально.
Ми наближаємося до Спасителя, коли оточуємо людей руками любові. Або ж узагалі не оточуємо. Коли змащуємо душевні чи фізичні рани. Або ж не змащуємо. Коли дивимося одне на одного з любов’ю, а не з критикою. Або ж не дивимося. Коли просимо прощення за завдану шкоду, навіть ненавмисну. Або ж не просимо. Коли виконуємо важку духовну працю, прощаючи своїх кривдників. Або ж не виконуємо. Коли швидко виправляємо свої помилки чи прогріхи в особистих стосунках, як тільки дізнаємося про них. Або ж не виправляємо.
Як і ви, я знаю, що таке суттєво виправляти свій шлях. Я пам’ятаю час, коли без усяких намірів я образила сестру у своєму приході. Мені потрібно було залагодити провину, але, мушу визнати, що моя гординя не пускала мене до неї, щоб попросити пробачення. Сім’я, інші справи, те-се… Я знаходила, як відкласти своє покаяння. Я була впевнена, що все вляжеться само по собі. Але не вляглося.
У тиші не однієї ночі я прокидалася з ясним усвідомленням, що я не йду тим шляхом, на якому Господь хоче мене бачити. Я не діяла згідно зі своєю вірою, щоб Його рука милості справді дотягувалася до мене; так було б, якби я вчинила правильно. Я молилася про силу і мужність, упокорила себе, пішла до сестри додому і попросила в неї пробачення. Для обох нас це була радісна, зцілююча подія.
Іноді коригувати особистий курс треба так само швидко, як і притишити свою хутку ходу, направляючись до виходу після церковних зборів, а замість цього—пройти через фойє, щоб привітати самотню сестру, яка любить поговорити. Часто на це іде багато часу, як і на подолання почуття образи на членів сім’ї, які легковажно ставляться до нас,—і це тоді, коли ми намагаємося налагодити хороші стосунки. Це коригування особистого курсу, яке є необхідною частиною покаяння, стабільно “приносить мирний плід праведности”11.
Не дивно, що ми, хто шукає плід праведності, як і жінки на прекрасному полотні Мінерви Тейчерт, з палким бажанням тягнемося до Спасителя і милуємося Ним, бо знаємо, що Він простягає “руку милості тим, хто покладає свою довіру на Нього”12. Оскільки це славетне обіцяння є істинним, то на кого ще нам дивитися, до кого ще нам тягнутися, до кого ще нам йти, окрім як Ісуса Христа, Світла для світу, Агнця Божого, нашого Месії?
Я знаю, що “вста[є] Син Праведності з спасінням на Своїх крилах”13 не тільки для тієї жінки однієї з кровотечею, але і для кожної з нас. Він вестиме, благословлятиме і збиратиме нас, якщо ми захочемо прийти до Нього. Робімо ж так щодня у своєму житті!
В ім’я Ісуса Христа, амінь.