2006
Неділя настане
Листопад 2006


Неділя настане

Завдяки життю і вічній жертві Спасителя світу ми знову об’єднаємося з тими, ким дорожили.

Я радий бути з вами цього дня і черпати силу з ваших свідчень. Словами не виразити моєї вдячності вам за теплі слова підтримки, вислови любові й за ваші молитви.

Сьогодні я б хотів удатися до кількох особистих спогадів.

Я був народжений від порядних батьків. Від свого батька Джозефа Л. Віртліна я дістав цінності працьовитості й співчуття. Він був єпископом нашого приходу в дні Великої депресії. Він щиро переживав за нужденних. Він допомагав їм не тому, що це був його обов’язок, а тому, що це було його щирим бажанням.

Він невтомно піклувався про життя багатьох стражденних і благословляв їх. Як на мене, він був взірцевим єпископом.

Хто знав мого батька, знають, яким він був активним. Хтось колись мені сказав, що він працював за трьох. Він рідко вповільнював темп. У 1938 році він вів успішну підприємницьку діяльність, коли отримав дзвінок від Президента Церкви, Гебера Дж. Гранта.

Президент Грант сказав йому, що того дня вони реорганізовують Верховний єпископат, і він хотів, щоб батько служив радником Легранда Річардса. Це було для батька немов грім серед ясного неба, тому він спитав, чи може спочатку помолитися про це.

Президент Грант сказав: “Брате Віртлін, до наступної сесії конференції залишилося 30 хвилин, і я ще хочу відпочити. Що ви скажете?”

Звісно, мій батько сказав “так”. Він служив 23 роки, 9 з них Верховним єпископом Церкви.

Батькові було 69 років, коли він помер. Я був поруч з ним, коли раптово стався напад. Невдовзі він пішов від нас.

Я часто згадую свого батька. Я сумую за ним.

Моя мати Мадлен Бітнер була ще одним джерелом істотного впливу в моєму житті. В юні роки вона була видатною спортсменкою і мала титули зі спринту. Вона завжди була добра і ніжна, але її неможливо було наздогнати. Вона часто казала: “Воруши ногами!” І тоді ми мусили поспівати за нею. Мабуть тому в мене у футболі була висока стартова швидкість.

Моя мати мала високі очікування щодо дітей і чекала від них найкращого. Досі пам’ятаю, як вона казала: “Не паси задніх! Більше старайся!” Пасти задніх у неї означало бути ледачим і не жити за своїм потенціалом.

Мати померла, коли їй було 87 років, і я часто про нею згадую і сумую так, що і словами не сказати.

Моя молодша сестра Джудіт була письменницею, композитором і педагогом. Вона любила багато всього: євангелію, музику й археологію. День народження Джудіт був на кілька днів раніше мого. Щороку я давав їй новеньку доларову банкноту як подарунок від мене. Через три дні вона давала мені 50 центів як свій подарунок на день мого народження.

Джудіт померла кілька років тому. Я сумую за нею і часто думаю про неї.

Це приводить мої спогади до моєї дружини Елізи. Пам’ятаю, як уперше зустрів її. На прохання друга я прийшов до неї додому, щоб забрати її сестру Френсіс. Еліза відчинила двері, і, принаймні для мене, це було кохання з першого погляду.

Гадаю, вона, мабуть, також щось відчула, бо перші слова, які вона сказала і які я запам’ятаю назавжди, були: “А я знаємо тебе”.

Англійська була спеціалізацією Елізи.

До цього дня я плекаю ці чотири слова як фразу з найпрекраснішої людської мови.

Їй подобалося грати в теніс, у неї була блискавична подача. Я пробував грати з нею, але здався, усвідомивши, що не можу вдарити ракеткою по тому, чого не бачу.

Вона була моєю силою і радістю. Завдяки їй я став кращою людиною, чоловіком і батьком. Ми одружилися, мали вісім дітей і пройшли разом 65 років життя.

Я завдячую дружині більшим, ніж, мабуть, можу виразити. Не знаю, чи був колись ідеальний шлюб, та як на мене, наш був близьким до нього.

Коли Президент Хінклі виступав на похороні сестри Віртлін, він сказав, що втрата близької людини спустошує, всепоглинає. Це крає вашу душу.

Він був правий. Як Еліза була моєю найбільшою радістю, так її смерть—мій найбільший смуток.

У самотні часи я дуже багато розмірковував про вічне. Я осмислював учення про вічне життя, що приносить заспокоєння.

За своє життя я чув багато проповідей про воскресіння. Як і ви, я можу переказати події першої Пасхальної неділі. У своїх Писаннях я позначив уривки на тему воскресіння і маю під рукою багато ключових тверджень пророків останніх днів.

Ми знаємо, що воскресіння—це об’єднання духа і тіла у своїй досконалій формі1.

Президент Джозеф Ф. Сміт сказав, що “ми зустрінемося знову з тими, кого втратили тут, і побачимо їх такими, якими знали. Ми зустрінемо ту саму особу, яку знали у плоті тут”2.

Президент Спенсер В. Кімбол підкреслив це, коли сказав: “Уявіть себе у своєму найкращому фізичному, розумовому і духовному стані—і я впевнений, що саме такими ми й повернемося”3.

Коли ми воскреснемо, “це смертне тіло воскресне у безсмертне тіло, … щоб [ми] могли не вмирати більше”4.

Можете уявити собі це? Життя в розквіті. Ніяких хвороб, ніякого болю, ніяких недугів, що так часто осаджують нас у смертному житті.

Воскресіння лежить в основі наших християнських вірувань. Без нього наша віра безглузда. Апостол Павло сказав: “Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра [наша]!”5

За всю історію світу було багато великих і мудрих душ, багато з них заявляли, що мали особливе знання від Бога. Але коли Спаситель піднявся з могили, то зробив те, що ніхто ніколи до Нього не робив. Він зробив те, що ніхто інший не міг зробити. Він розірвав пута смерті, не тільки для Себе, але і для всіх, хто будь-коли жив,—праведних і неправедних6.

Коли Христос піднявся з могили, ставши первістком воскресіння, Він зробив цей дар доступним кожному. І цим піднесеним учинком Він пом’якшив спустошливий, всепоглинаючий смуток, який крає душу тих, хто втратив близьку людину.

Я уявляю, якою страшною була та п’ятниця, коли Христа підняли на хресті.

Тієї жахливої п’ятниці земля похитнулася і потемніла. Страшні грози бичували землю.

Зловмисники, які шукали Його життя, раділи. Тепер, коли Ісуса немає, Його послідовники неодмінно розсіються. Того дня злодії були переможцями.

Того дня завіса у храмі роздерлась надвоє.

Марія Магдалина і Марія, мати Ісуса, обидві були знесилені горем і відчаєм. Велична людина, яку вони любили і шанували, бездиханно висіла на хресті.

Тієї п’ятниці апостоли були спустошені. Ісус, їхній Спаситель, чоловік, Який ходив по воді й піднімав мертвих, Сам віддався на милість нечестивців. Вони безпорадно спостерігали, як Його перемагають Його вороги.

Тієї п’ятниці Спаситель людства був принижений і побитий, ображений і осміяний.

То була п’ятниця, сповнена спустошуючим, всепоглинаючим смутком, який краяв душі тих, хто любив і шанував Сина Бога.

Я думаю, що з усіх днів від початку історії цього світу та п’ятниця була найчорнішим днем.

Але морок того дня тривав недовго.

Відчай не затримався, тому що в неділю воскреслий Господь розбив окови смерті. Він вознісся з могили і явився славетно й переможно як Спаситель усього людства.

І вмить висохли невгамовні потоки сліз в очах. Губи, які промовляли молитви відчаю і смутку, тепер сповнювали повітря хвалою і здивуванням, бо Ісус Христос, Син Живого Бога, став перед ними як первісток воскресіння, живий доказ того, що смерть є лише початком нового і дивовижного існування.

У кожного з нас будуть свої п’ятниці—дні, коли здаватиметься, що весь всесвіт розбився вщент і уламки нашого світу валяються навколо нас. Усі ми переживатимемо ті часи, коли нам здаватиметься, що нас уже неможливо склеїти. У кожного будуть свої п’ятниці.

Але я свідчу вам у ім’я Того, Хто подолав смерть: неділя настане! В темряві нашого смутку неділя настане.

Яким би не був наш відчай, яким би не було горе. Неділя настане. У цьому житті чи в прийдешньому. Неділя настане.

Я свідчу вам, що воскресіння—не байка. У нас є особисті свідчення тих, хто бачив Його. Тисячі у Старому і Новому світі бачили воскреслого Спасителя. Вони відчули рани на Його руках, ногах і в боку. Вони проливали сльози нестримної радості, коли обіймали Його.

Після воскресіння учні немов заново народилися. Вони ходили по світу, проголошуючи славетну новину євангелії.

Вони могли б зникнути і повернутися до свого колишнього життя і старих справ, якби хотіли. З часом їхній зв’язок з Ним був би забутий.

Вони могли б заперечити божественність Христа. Однак вони не зробили цього. Перед лицем небезпеки, знущання і загрози смерті вони входили в палаци, храми і синагоги і сміливо проголошували Ісуса Христа, воскреслого Сина Живого Бога.

Багато з них віддали своє дорогоцінне життя як останнє свідчення. Вони помирали як мученики, гинучи зі свідченням про воскреслого Христа на устах.

Воскресіння змінило життя тих, хто бачив його. Хіба воно не повинно змінити наше?

Усі ми постанемо з могил. І в той день мій батько обійме мою мати. У той день я знов обійму свою любу Елізу.

Завдяки життю і вічній жертві Спасителя світу ми знову об’єднаємося з тими, ким дорожили.

Того дня ми зрозуміємо любов нашого Небесного Батька. Того дня ми радітимемо, що Месія здолав усе, аби ми могли жити вічно.

Завдяки священним обрядам, які ми отримуємо у святих храмах, наш відхід від цього короткого смертного життя не може надовго роз’єднати стосунки, які були встановлені з допомогою верьовок, зроблених з вічних зв’язків.

Я урочисто свідчу, що смерть не є кінцем існування. “Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!”7. Завдяки тому, що Христос воскрес, “поглинута смерть перемогою”8.

Завдяки нашому любому Викупителю ми можемо піднести голос навіть у часи найчорнішої п’ятниці і проголосити: “Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?”9

Коли Президент Хінклі говорив про жахливу самотність, яка охоплює тих, хто втрачає близьких людей, він також пообіцяв, що в нічній тиші тихий, нечутний голос принесе спокій, прошепоче до нашої душі: “Все гаразд”.

Я безмежно вдячний за величні істинні вчення євангелії і за дар Святого Духа, Який прошепотів до моєї душі заспокійливі і втішні слова, обіцяні нашим любим пророком.

З глибин свого смутку я радію славі євангелії. Я радію, що пророк Джозеф Сміт був обраний відновити на землі євангелію в цей останній розподіл часів. Я радію тому, що у нас є пророк, Президент Гордон Б. Хінклі, який направляє Церкву Господа в наш час.

Зрозуміймо безцінні дари, які даються нам як синам і дочкам люблячого Небесного Батька, і обіцяння того світлого дня, коли всі ми переможно постанемо з могил, і будьмо вдячні за них!

Про те, щоб ми завжди знали, що якою б чорною не була наша п’ятниця, неділя настане, я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Див. Алма 11:43.

  2. Учення Президентів Церкви: Джозеф Ф. Сміт, с. 91.

  3. The Teachings of Spencer W. Kimball, ed. Edward L. Kimball (1982), 45.

  4. Алма 11:45.

  5. 1 Коринтянам 15:14.

  6. Див. Іван 5:28–29.

  7. 1 Коринтянам 15:19.

  8. 1 Коринтянам 15:54.

  9. 1 Коринтянам 15:55.