Щоб пізнали Тебе
Ми можемо засвоювати духовні уроки, якщо підходитимемо до страждання, смутку й лиха з думками про Христа.
Хор співав “Ісус, сама тільки думка про Тебе”1. У Книзі Мормона Нефій, кажучи месіанськи, пророкує:
“І світ через свої беззаконня судитиме Його як нікчему; отже, вони бичуватимуть Його, а Він витерпить це; і вони битимуть Його, а Він витерпить це. Так, вони плюватимуть на Нього, а Він витерпить це через Свою люблячу доброту і Своє довготерпіння до дітей людських”2.
Велике і невимовне страждання Спасителя було заради нас, щоб ми не страждали, як страждав Він3. Однак страждання є частиною життя, і не багатьом вдасться уникнути його хватки. Оскільки через нього кожен з нас пройшов, проходить або проходитиме, Писання підказують, що ми можемо засвоювати духовні уроки, якщо підходитимемо до страждання, смутку й лиха з думками про Христа. У давнину Павло писав, що страждання може дати нам можливість краще пізнати Спасителя. Він писав римлянам:
“Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми—діти Божі.
А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”4.
Щоб ніхто не пішов шукати собі труднощів і страждань, скажу, що не цього нас вчать. Справа у ставленні, з яким ми підходимо до наших труднощів і випробувань, воно дозволяє нам краще пізнати Спасителя. Досвід учить нас, що страждання є одним з життєвих досвідів, які приходять самі. Дозвольте навести особистий приклад.
Колись, коли нашому першому синові було близько року, я був якимсь джерелом непотрібного страждання. Ми тоді навчалися в коледжі, і одного вечора я грав з малюком на підлозі. Я вийшов з кімнати, щоб іти вчитися, і коли я зачиняв за собою двері, він, вочевидь, потягнувся за мною рукою і його пальчик придавило дверима з боку завіс. Зачиняючи двері, я доволі сильно травмував йому пальчик.
Ми помчали до травмпункту, де йому зробили місцеву анестезію. Увійшов лікар і запевнив нас, що все ще можна виправити. Парадоксально, але в ту мить єдине, чого хотів мій однорічний хлопчик, це щоб його тримав тато. Він, поки міг бачити мене, не давався, щоб йому зробили легку операцію. Коли я вийшов з палати, він заспокоївся, і лікар взявся за справу.
Тим часом я переживав, підходив до відчинених дверей і зазирав усередину, щоб побачити, як там справи. Мабуть, через якусь невидиму силу, коли я нишком зазирав у двері, що були позаду і трохи збоку від малюка, він піднімав голову і тягнувся, щоб побачити, чи стою я там.
В одну з таких митей я побачив, як він з витягнутою вбік рукою і піднятою головою шукав свого батька, і тоді я подумав про іншого Сина, Чиї руки були розтягнуті й прибиті до хреста, Який шукав Свого Батька, і в голові спливли слова: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?”5 Мить, що в моєму житті була травмуючою, раптом стала дуже священною.
У всіх Писаннях згадується про ряд чоловіків і жінок, які ніколи не зводили очей з Христа—це люди, які залишилися відданими і готовими терпіти, які б рани чи несправедливість життя їм не приготувало. Я кажу про Авраама, позбавленого землі свого успадкування, якому наказали пожертвувати Ісаком, про Йосипа, якого продали в рабство власні брати, кинули за ґрати, бо тримався чеснотності і цнотливості, і залишили томитися там через недбалість слуги, Рут, овдовілу в молодості й кинуту напризволяще, але стійку і віддану своїй свекрусі, всіх трьох нефійців, обох Алм і, звісно, пророка Джозефа.
Я особливо захоплююся стійкістю Нефія. Постійно впадаючи в немилість своїх братів, він був зв’язаний чотири дні на кораблі по дорозі до обіцяної землі. Він не міг поворухнутися, і на четвертий день, коли здавалося, що безодня ось-ось проковтне їх, брати, боючись загибелі, “розв’язали вірьовки на [його] зап’ястях, і побачили, що вони були опухлими надзвичайно; а також [його] щиколотки опухли, і дуже боліли.
Однак [він] надіявся на свого Бога, і уславляв Його цілий день, і [він] не ремствував”6.
Однак пам’ятайте, що то був Нефій, який записав: “вони бичуватимуть Його, а Він витерпить це; і вони битимуть Його, а Він витерпить це. Так, вони плюватимуть на Нього, а Він витерпить це”7. Нефій розумів.
Хоча мета страждання не завжди є очевидною, пророк Джозеф пережив особливий духовний досвід, коли томився у в’язниці Ліберті. Господь утішав його:
“Мій сину, мир душі твоїй, твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час;
і тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту; ти святкуватимеш перемогу над усіма своїми ворогами”8.
“Знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо.
Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?”9
Коли ми покликані перенести страждання, завдане нам навмисно чи через недбалість, то опиняємося в унікальній ситуації: якщо ми обираємо, нам можуть дозволити отримати нове розуміння страждання Сина Божого. Хоча Алма говорить нам, що Христос витерпів усе, що мали будь-коли витерпіти всі ми, щоб знати, як допомогти нам,10 також в цьому може бути й зворотній бік: наше страждання може дати нам розуміння глибини і масштабу Його спокутуючої жертви.
Розмірковування про той випадок з моїм сином багато років тому принесло мені новий погляд і, мабуть, ще глибше розуміння величі й масштабу Спокути. Я більше розумію, на що Батько був готовий відправити Свого Сина заради мене і кожного з нас. Я по-новому оцінив глибину і ширину Спокути. Я й уявити собі не міг, що добровільно віддам свого сина на те невелике страждання, а наш Батько “так бо … полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого”11.
Хоча ми ніколи цього не обговорювали, мій син також мав можливість оцінити уривок, де Спаситель пояснює: “Отож, на долонях Своїх тебе вирізьбив Я, твої мури позавсіди передо Мною”12.
Хоча я не скажу, що все тут стосується святої Спокути, шрам на руці мого сина постійно переді мною, і він має нагоду, якщо скористається нею, вважати шрам нагадуванням про шрами на долонях Спасителя, допущені через наші гріхи. Він має нагоду зрозуміти по-своєму любов Спасителя до нас, коли за нас Він добровільно пішов на страшне—на побиття, на розтерзання.
Хоч страждання може поглиблювати розуміння, нам не слід вдаватися до порівнянь, а цінувати. Завжди буде безкінечна різниця між нами і Спасителем. Його слова до Пилата: “Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було”13, нагадує нам про те, що Його жертва була добровільною. Нам ніколи не витримати глибини, сили чи масштабів Його страждання, “яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом”14, але, як і Нефій, ми можемо більше цінувати те, що Він зробив, і можемо відчути, як Його дух допомагає нам, і пізнати Спасителя дуже близько, а це “життя ж вічне—… щоб [ми] пізнали … [Його]”15.
Я складаю свідчення, що Ісус Христос є Спасителем світу, що завдяки Його стражданню і спокуті ми можемо отримати відпущення гріхів і здобути вічне життя. Я складаю свідчення про Його ніжну й люблячу доброту. Він є Єдинонародженим від Батька і в усьому Він виконував волю Свого Батька, в ім’я Ісуса Христа, амінь.