Хто буде подарунком?

Ана Марсія Агра де Олівейра, Пернамбуку, Бразилія

У 1982 році, на друге Різдво після нашого одруження, ми з Клето вирішили започаткувати сімейні традиції. Оскільки ми були першими членами Церкви у своїх сім’ях, в наших колишніх святкуваннях—хоч про них і радісно було згадувати—не вистачало справжнього співчуття і служіння. Крім того, уже заради нашої першої дитини, восьмимісячного Дієго, було варто розвиватися в цьому напрямку.

Ми були дуже зайняті навчанням в університеті, домашніми справами, церковними покликаннями, а також обов’язками, які у були у нас, молодих недосвідчених батьків, але ми все ж дуже ретельно готувалися до цієї особливої події. У грудні ми використовували кожний домашній сімейний вечір, щоб виготовити прикраси і краще зрозуміти, що означають символи і кольори, які ми бачили скрізь. Ми також планували приготувати просту вечерю і вигадували корисні і недорогі подарунки. Розпочавши вивчення Писань за навчальною програмою, ми усвідомили, що для справжньої зміни нашого способу святкування народження Христа треба було вибрати подарунок для Спасителя.

Ми роздумували: “Що нам подарувати Тому, Хто у Своєму розпорядженні має небеса й землю?” У Писаннях була відповідь: усе, що ми робимо “одному з найменших братів Моїх цих” (Матвій 25:40), ми робимо Йому. Оскільки Різдво є порою дружби і часом любові, нам захотілося запросити когось із членів Церкви, щоб він чи вона відчули приємну й теплу атмосферу нашого дому. Ми старанно шукали, кому було б потрібне підбадьорення і кому б наша допомога могла б стати нашим різдвяним подарунком Спасителю.

Щоразу, коли ми запрошували когось із братів чи сестер з приходу або колу прийти до нас, ми з радістю дізнавались, що ця людина вже задіяна в якихось інших заходах. Наближався святвечір, а ми все ніяк не могли знайти когось, з ким би разом провести Різдво.

Змирившись з невдачею, ми вже збиралися сісти за стіл, аж тут хтось подзвонив у двері. Я відкрила й зраділа, бо на порозі стояв наш друг, з яким ми деякий час не бачились. Авелар нещодавно пережив усю гіркоту розлучення з дружиною. Він був сумний, самотній і відчував сильне бажання побути з нами.

Ми прийняли Авелара з любов’ю, і він сказав нам, що знайшов оточення, яке було йому так потрібне, щоб знайти втіху у випробуваннях. Ми розповіли йому про те, як готувалися, щоб служити і допомогти тому, кому це потрібно, аби ця людина могла відчути, що Господь знає і любить її.

Для всіх нас так було чудово усвідомлювати, що Спаситель послав нам того, кого ми самі не змогли знайти: нашого друга Авелара. Ми усвідомили, якими важливими є стосунки серед синів і дочок Небесного Батька. Тому, коли приходить Різдво, ми з трьома нашими дітьми завжди пам’ятаємо, що мета цієї пори—зміцнити узи єдності, любові й дружби.

Змирившись з невдачею, ми вже збиралися сісти за стіл, аж тут хтось подзвонив у двері.