Спенсер В. Кімбол: Людина дії
Президент Кімбол жив відповідно до того, чого навчав: “Головним є не те, що ми знаємо про важливі речі, а те, що ми робимо і якими є”.
У 1981 році старійшина Роберт Д. Хейлз, тоді член Першого кворуму сімдесятників, сказав про Президента Спенсера В. Кімбола: “Він—людина дії, про що свідчила проста табличка на його робочому столі: “Роби це!”1.
Як дванадцятий Президент Церкви, з грудня 1973 по листопад 1985 року, ця “людина дії” закликала святих останніх днів уникати самовдоволеності і досягати усе вищого рівня втілення євангелії в життя. “Ми повинні йти ширшим кроком”,—сказав він2. Потім порадив: “Головним є не те, що ми знаємо про важливі речі, а те, що ми робимо і якими є. План Господаря—це програма дій, способу життя, а не просто знання. Саме по собі знання не є кінцевою метою. Рівень праведності у житті, застосування тих знань у особистому житті й те, як ми застосовуємо їх для надання допомоги іншим—ось що визначає наш характер”3.
Протягом життя Президент Кімбол віддано жив за євангелією. У свою чергу, його вчення містили і практичну, і натхненну пораду, яка може допомогти кожному з нас більш повно жити за євангелією. Наступні цитати взяті з книги Учення Президентів Церкви: Спенсер В. Кімбол, яку в 2007 році будуть вивчати на кворумі Мелхиседекового священства і в Товаристві допомоги 26 мовами, включаючи мову Брайля англійською.
Молитва
Однією з найважчих подій у житті Спенсера В. Кімбола була втрата матері, яка померла, коли йому було 11 років. Він пригадував, що та новина “пролунал[а] громом. Я вибіг з будинку на подвір’я весь у сльозах, щоб побути на самоті. Подалі від поглядів і вух, подалі від усіх, я ридав і ридав. … Моє 11-річне серце ніби розірвалося”.
Однак навіть у тому юному віці Спенсер знав, яку втіху й мир може дати молитва. У той час смутку один друг сім’ї написав: “Мої діти плакали [разом зі мною і моєю дружиною], коли ми почули про молитви маленького Спенсера і про те, як втрата його матері вразила його маленьке серце, однак з якою сміливістю він боровся зі своїм горем і прагнув втіхи лише з єдиного джерела”4.
Президент Кімбол навчав про молитву: “Молитва—це величний привілей, адже ми не тільки промовляємо до нашого Небесного Батька, а й отримуємо від Нього любов і натхнення. Наприкінці молитов ми повинні дуже пильно прислухатися— це може тривати навіть кілька хвилин. Ми молилися про настанови і допомогу. Тепер ми маємо “вгамуватись та знати, що Бог [Він]” (Псалми 45:11)”5.
“Вивченню мови молитви необхідно присвятити все життя, але це приносить радість. Іноді, коли ми прислухаємося після того як помолилися, в голову приходить багато ідей. Іноді нас огортають почуття. Духовний спокій підтверджує, що все буде добре. Але завжди, якщо ми були чесними і щирими, то матимемо хороше відчуття—відчуття тепла від Небесного Батька і відчуття того, як Він любить нас. Мене засмучує, що дехто з нас ще не збагнув значення того спокійного духовного тепла, бо для нас це свідчення про те, що наші молитви почуті. А оскільки наш Небесний Батько любить нас більше, ніж навіть ми самі любимо себе, це означає, що ми можемо довіряти Його милості, довіряти Йому. Це означає, що якщо ми будемо продовжувати молитися і жити так, як належить, Батькова рука направлятиме нас і благословлятиме”6.
Вивчення Писань
14-річним хлопчиком Спенсер Кімбол почув проповідь, у якій промовець запитував, хто з присутніх прочитав усю Біблію. Лише кілька чоловік підняло руку. Оскільки він не належав до тих небагатьох, Спенсер відчув потребу прочитати цю священну книгу від початку до кінця, що й почав робити щовечора при світлі вугільно-олійної лампи. Десь за рік він досягнув поставленої мети й прочитав усю Біблію, що допомогло йому розвивати любов до вивчення Писань упродовж усього життя7.
Президент Кімбол часто навчав про вивчення Писань. “Я закликаю всіх нас чесно зважити, як ми вивчаємо Писання. Доволі поширена практика, коли людина знає кілька уривків з Писань, що засіли в її голові, і вважає, мовляв, що досконало знає євангелію. У такому сенсі мати небагато знання може бути справжньою проблемою. Я переконаний, що кожен з нас у певний період життя повинен сам для себе розкрити Писання—не розкрити їх один раз, але робити це знову і знову”8.
“Я відчуваю, що, коли я стаю недбалим у своїх стосунках з божеством і коли здається, що божественне вухо не чує і божественний голос не промовляє, я далеко, дуже далеко. Якщо ж я заглиблююсь у Писання, відстань зменшується і духовність повертається. Я відчуваю, що більше люблю тих, кого маю любити всім серцем, розумом і силою, і якщо я люблю їх більше, мені легше дотримуватися їхньої поради”9.
Благоговіння
Відвідуючи один з домів зборів, Президент Кімбол помітив паперові рушники на підлозі в туалеті. Він прибрав їх, а потім протер умивальник. Цей приклад турботи й поваги настільки вразив одного з місцевих провідників, що він згодом навчав інших виявляти більше благоговіння до церковних споруд та інших священних місць10.
Президент Кімбол навчав:
“Часто до і після зборів члени Церкви збираються групками в каплиці, щоб обмінятися привітаннями. Те, що ми люди дружні і що Суботній день є чудовою нагодою поспілкуватися, допомогти або познайомитися з новими людьми, ненароком заважає благоговінню. Батьки повинні бути прикладом для своїх сімей, спілкуючись з іншими у фойє чи інших приміщеннях поза каплицею або після зборів. Після зборів батьки можуть допомогти унести дух богослужіння додому, обговорюючи вдома з дітьми думки, музичні номери або інші позитивні аспекти зборів”11.
“Слід пам’ятати, що благоговіння—це не похмурий тимчасовий образ, який ми беремо на себе в неділю. Справжнє благоговіння включає в себе радість, а також любов, повагу, вдячність та набожність. Це чеснота, що має бути частиною нашого стилю життя. Насправді-то, святі останніх днів повинні бути найбільш благоговійним народом на землі”12.
Відданість Спасителю
У кінці 1940-х років старійшина Спенсер В. Кімбол, який був апостолом з 1943 р., переніс кілька серцевих нападів. Під час періоду одужання він жив у друзів у штаті Нью-Мексико. У статті одного з церковних журналів описано випадок, що стався під час перебування Президента Кімбола у тому місці:
“Одного ранку, в цей період одужання, ліжко старійшини Кімбола було знайдено порожнім. Гадаючи, що він пішов на ранкову прогулянку і повернеться вчасно до сніданку, ті, хто піклувався про нього, пішли у своїх справах. Але коли він не повернувся до 10 ранку, вони стали хвилюватися. Почалися пошуки.
Зрештою, його знайшли за кілька миль під сосною. Біля нього лежала Біблія, відкрита на останньому розділі Євангелії від Івана. Очі були заплющені, а коли пошукова команда підійшла до нього, він лежав так само непорушно, як і коли вони побачили його здалека.
Однак їхні налякані голоси розбудили його, і коли він підняв голову, вони побачили на його щоках сліди від сліз. На їхні запитання він відповів: “П’ять років тому, у цей день, мене покликали апостолом Господа Ісуса Христа, і я просто хотів провести день з Тим, Чиїм свідком я є”13.
Як особливий свідок Христа Президент Кімбол свідчив, коли навчав про Спасителя:
“О, я люблю Господа Ісуса Христа!,—сказав він.— Я сподіваюся, що зможу це показати Йому і проявити свою щирість і відданість. Я хочу жити у близькості до Нього. Я хочу бути схожим на Нього, і я молюся, щоб Господь допоміг усім нам, аби ми могли бути такими, як Він сказав нефійським учням: “Отже, якими людьми повинні ви бути?”, і Сам відповів на Своє запитання: “Такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27)”14.
“Коли думаємо про величну жертву нашого Господа Ісуса Христа і страждання, які Він переніс за нас, і при цьому не цінуємо це настільки, наскільки у нас вистачає сил, то ми невдячні. Він страждав за нас і помер за нас, та якщо ми не каємося, всі його муки і весь біль за нас були марними”15.
“Чим більше ми розуміємо, що насправді сталося в житті Ісуса з Назарета у Гефсиманії та на Голгофі, тим краще ми зможемо зрозуміти важливість жертви і безкорисливості у своєму житті”16.
Служіння іншим
Молода матір з 2-річною дочкою через несприятливу погоду опинилася в скрутному становищі в аеропорту. Вона стояла у довгій черзі протягом багатьох годин, намагаючись вилетіти додому . Дитина була стомлена, неспокійна, але мати, яка була вагітною, не брала її на руки, боючися викидня. Лікар порадив матері не піднімати дворічну дитину або робити це в крайньому випадку. Жінка не зважала на невдоволені коментарі людей навколо неї, коли вона підштовхувала плачучу дитину ногою по підлозі, просуваючись у черзі. Ніхто не запропонував допомоги. Але потім, як пізніше розповідала та жінка, “хтось підійшов до нас і з доброю посмішкою сказав: “Чи потрібно вам у чомусь допомогти?” Вдячно зітхнувши, я прийняла пропозицію. Він підняв з холодної підлоги мою дитину, яка весь час схлипувала, і з любов’ю пригорнув її, ніжно погладжуючи спинку. Він запитав, чи може вона жувати гумку. Коли дитина заспокоїлася, він узяв її з собою і лагідно звернувся до людей у черзі, які стояли переді мною, кажучи їм про те, як я потребую їхньої допомоги. Вони погодилися, а потім він пішов до касира [на самий початок черги] і домовився з клерком, щоб мене посадили на літак, що відлітатиме найближчим рейсом. Чоловік провів нас до лави, де ми трохи поговорили, поки він не переконався, що зі мною все гаразд. Далі він пішов своєю дорогою. Приблизно через тиждень я побачила фотографію апостола Спенсера В. Кімбола і впізнала в ньому того незнайомця з аеропорту”17.
Є багато прикладів того, як Президент Кімбол служив іншим, виявляючи відданість цьому принципу. Він навчав:
“Бог справді помічає нас, і Він наглядає за нами. Але зазвичай наші потреби Він задовольняє через інших людей. Отже, це життєво необхідно, щоб ми служили один одному в царстві. Людям у Церкві потрібна сила одне одного, підтримка і керівництво у спільноті віруючих, анклаві учнів. В Ученні і Завітах ми читаємо про те, наскільки важливо “допомага[ти] слабким, підніма[ти] руки, що опустилися, і зміцню[вати] ослаблі коліна” (УЗ 81:5). Так часто наше просте служіння складається лише зі слів підбадьорення або надання мирської допомоги у мирських завданнях, але які славетні наслідки можуть бути у земних вчинків та малих, але продуманих діянь!”18
“Служіння людям додає глибини і солодкості цьому життю, коли ми готуємося до життя в кращому світі. Саме у служінні ми вчимося, як служити. Коли ми служимо ближнім, не лише їм допомагають наші вчинки, але й нам, бо ми по-новому дивимося на свої проблеми. Коли ми турбуємося про інших більше, залишається менше часу та те, щоб перейматися собою! В самій суті дива служіння лежить обіцяння Ісуса, що, втративши свою душу, ми знайдемо її! [Див. Матвій 10:39].
Ми “знайдемо” себе не тільки в сенсі визнання божественного проводу у своєму житті, але чим більше ми служимо своїм ближнім належним чином, тим більше збагачується наша душа. Ми стаємо вагомішими особистостями, коли служимо людям. Ми стаємо самостійнішими, коли служимо людям,—дійсно, так легше “знайти” себе, адже ще є стільки всього, що можна знайти в собі!”19
Ділитися євангелією
Під час свого візиту до Кіто (Еквадор) у статусі члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів старійшина Спенсер В. Кімбол був у ресторані готелю з групою людей, в якій були чотири місіонери. Старійшина Кімбол замовив хліб і молоко, а тоді запитав офіціанта, чи є в нього вдома діти. Офіціант відповів, що має сина. “З хлібом і молоком він буде здоровим,—сказав старійшина Кімбол,—але він буде навіть ще більше здоровим, якщо ви годуватимете його тією їжею, що її мають ці юнаки”. Офіціант виглядав розгубленим. Тоді старійшина Кімбол пояснив, що ці юнаки—місіонери, які навчають євангелії Ісуса Христа. Офіціант виказав зацікавлення у тому, щоб місіонери навчали його20.
Будучи дійсно людиною дії, коли йшлося про місіонерську роботу, Президент Кімбол сказав:
“Я вважаю, що Господь у дуже природний спосіб помістив у коло наших друзів і знайомих багато людей, готових вступити до Його Церкви. Ми просимо, щоб ви з молитвою визначили тих людей і попросили у Господа допомоги, щоб познайомити їх з євангелією”21.
“У виконанні місіонерської роботи, переданні інформації про зацікавлених, у супроводженні місіонерів на бесідах є духовна пригода. Це захопливо і це варто того. Години, зусилля, хвилювання—все це варто того, коли навіть одна душа проявляє покаяння і віру й бажає бути охрищеною”22.
“Брати і сестри, мені цікаво, чи робимо ми все можливе. Чи ми старанні у своєму дорученні навчати євангелії інших? Чи готові ми йти ширшим кроком? Розширити своє бачення?”23
Любов і духовність у сім’ї
Президент Кімбол був люблячим батьком. Його син Едвард сказав: “Мій батько завжди був дуже ніжним. Я знав, що він любить мене”. Едвард пригадував один випадок, що стався з ним, коли він з батьком відвідували урочисті збори у Солт-Лейкському храмі: “Там були тисячі чоловіків. Наприкінці зборів [батько] знайшов мене очима в хорі, в якому я співав. По дорозі до виходу він підійшов, обійняв мене і поцілував”24.
У свідченні, яке йшло з глибини його серця, Президент Кімбол навчав:
“Коли востаннє ви брали власних дітей на руки, якими б дорослими вони не були, і казали, що любите їх і що дуже раді, що вони можуть бути вашими навіки?”25
“Бог є нашим Батьком. Він любить нас. Він витрачає багато сил, намагаючись навчити нас, і ми повинні брати з Нього приклад і надзвичайно любити своїх дітей, виховувати їх у праведності”26.
“Домівка справжніх святих останніх днів є прихистком від бур і боротьби життя. Духовність народжується і підживлюється завдяки щоденним молитвам, вивченню Писань, домашнім євангельським обговоренням та відповідним заходам, домашнім вечорам, сімейним нарадам, спільній роботі і розвагам, служінню одне одному та проповідуванню євангелії оточуючим. Духовність також підживлюється завдяки нашому терпінню, доброті, прощенню одне одному та застосуванню євангельських принципів у сімейному колі. Саме вдома ми стаємо експертами і вченими з євангельської праведності, спільного вивчення євангельських істин і життя за ними”27.
“Усе, що я маю робити”
Життя і вчення Президента Кімбола нагадують нам про потребу втілювати знання євангелії в життя. Нам про це також нагадає невеличка, але суттєва зміна, зроблена в улюбленій пісні Початкового товариства “Я Божеє дитя” (Гімни і дитячі пісні, с. 58). Коли пісню було написано в 1957 р., вона закінчувалася словами [в англійському варіанті]: “Навчіть мене всього, що потрібно знати, щоб колись жити з Ним”. Через деякий час старійшина Кімбол, у той час член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, запропонував, щоб одне слово було змінено в останньому рядку. Тепер пісня закінчується так: “Навчіть мене всього, що потрібно робити, щоб колись жити з Ним”28.
Ці слова чудово підсумовують життя і вчення Президента Кімбола. Словом і прикладом він навчав тому, що нам слід робити, аби колись жити з Небесним Батьком. Якщо наше життя в євангелії буде триматися такого курсу—робити все, що ми повинні робити,—тоді здійсниться це пророче обіцяння Президента Кімбола: “Скарбниця щастя відчинена для тих, хто живе за євангелією Ісуса Христа в її чистоті й простоті. Запевнення в надзвичайній радості, переконання щодо успішного життя тут і запевнення піднесення й вічного життя у майбутньому даються тільки тим, хто планує жити у повній гармонії з євангелією Ісуса Христа, а тоді неухильно дотримується наміченого курсу”29.