Як добре знати
Коли мені було 19 років, я залишив своє невеличке село в центральній Камбоджі й поїхав жити до свого старшого брата у столицю—місто Пномпень. За кілька років до цього мій брат зустрівся з двома юнаками, одягнутими в білі сорочки, краватки. У хлопців також були таблички з іменами. Тепер мій брат познайомив мене з євангелією і охристив. Я став членом Церкви.
Коли я охристився, президент мого округу, президент Пен Вібол, сказав мені: “Вивчи напам’ять уложення віри. Вони пояснюють усе хороше, що є в Церкві, те, що маєш завжди пам’ятати”. Мені ця порада здалася мудрою, отже я вивчив напам’ять усі 13 уложень віри і час від часу їх повторював. Зрештою, якщо хтось запитає мене про християнство, я хотів бути готовим пояснити, у що вірю. Але я ніколи не думав, наскільки важливою стане для мене порада президента Вібола.
Мій брат завжди заохочував мене удосконалюватися і здобувати освіту. За кілька років після хрищення я зміг здати іспит з англійської мови для вступу в університет і отримати стипендію для чотирирічного навчання з вивчення маркетингу в Університеті Бригама Янга—Гаваї.
Та яким би складним не був вступний іспит, найважче все ще було попереду—отримання американської візи. Дозвіл на в’їзд до Сполучених Штатів коштує дорого і отримати його нелегко. Інколи дозвіл не отримували навіть студенти, які мали стипендію для навчання в американських університетах. Я заповнив необхідні документи і записався на співбесіду в посольстві США. Невдовзі я вже сидів навпроти молодого чоловіка з блакитними очима.
“В Америці є багато університетів,—сказав він.— Чому ви хочете поїхати до УБЯ—Гаваї?”
“Тому що я член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, а цей університет належить Церкві”,—відповів я.
Чоловік, що проводив співбесіду, перелистав документи. “Як бачу, ваш старший брат уже там”,—сказав він. Я знав, що посольству не подобалося, коли більше одного члена сім’ї виїздило з країни в один і той же час.
“Так,—сказав я.— Мій старший брат уже вчиться в УБЯ—Гаваї”. Моєму співбесіднику це не сподобалося.
“Чи можуть ваші батьки вас утримувати?”—було наступне запитання.
“Мій батько—фермер, а мама—продавець”,—відповів я. Я сказав, що вони не заробляли багато грошей.
“То як же ви будете платити за навчання у Сполучених Штатах?”—запитав співробітник посольства.
Я вийняв листа, де йшлося, що мене прийнято до університету і що я маю стипендію.
Проглянувши листа, співробітник посольства відкрив шухляду свого стола і вийняв маленьку картку. “Перекажіть напам’ять чотири з цих Уложень віри”,—сказав він.
Я знав їх так само добре, як власне ім’я. “Ми віримо в Бога, Вічного Батька, і в Його Сина Ісуса Христа, і в Святого Духа”,—почав я. Коли я закінчив третє уложення віри, співробітник посольства зупинив мене.
“Чудово!,—сказав він, поклавши картку назад у стіл.— Завтра можете забрати свою візу”.
Я не знаю, чому співробітник посольства мав картку з Уложеннями віри у своєму столі, але я вдячний, що мені не довелося двічі думати, коли він попросив переказати їх напам’ять. Знання Уложень віри не завжди приводить до таких надзвичайних наслідків, але знати їх буде завжди корисно.