Напучуватися i звеселятися разом

А. Роджер Меррілл

Генеральний президент недільної школи

Зображення

Будь ласка, розгляньте наступні запитання й відповіді, подані в Писаннях:

Що знищило розбійників Гадіантона?

“І сталося, що Ламанійці переслідували банду розбійників Гадіантона; і вони проповідували слово Бога серед найзлочестивіших з них, так що цю банду розбійників було повністю винищено з-поміж Ламанійців” (Геламан 6:37).

Що може захистити нас від спокус і вогненних стріл супротивника?

“Той, хто прислухається до слова Бога, і буде міцно триматися за нього, той ніколи не загине; і ніякі спокуси і вогненні стріли супротивника не зможуть узяти верх над ним і засліпити, щоб привести їх до знищення” (1 Нефій 15:24).

Що впливає на наш розум більш сильно, ніж загроза смерті або війна?

“І ось, оскільки проповідування Слова мало велику силу вести людей робити те, що мало бути справедливим—так, це мало сильніший вплив на свідомість людей, ніж меч або щось інше, що траплялося з ними—тому Алма подумав, що було б доцільно, аби вони випробували силу слова Бога” (Алма 31:5).

Що дасть нам можливість звеселятися разом?

“Отже, той, хто проповідує, і той, хто сприймає, розуміють один одного, і обидва напучуються і звеселяються” (УЗ 50:22).

Цікаво, але відповідь на всі ці запитання одна—це сила слова Божого. Саме воно дасть нам змогу захистити наших дітей і подолати великі випробування останніх днів—у особистому житті, у наших сім’ях і у світі.

Отже, як ми отримуємо благословення, доступні нам через силу слова Божого? Звичайно, основоположним є особисте вивчення. Але ми отримаємо велику силу, навчаючись викладати слово й отримувати його через Духа. Саме так ми будемо “напучуватися і звеселятися” разом.

Отримувати через Духа

Хоча вчителю справедливо відводиться важлива роль у викладанні євангелії, нам слід також уважно розглянути свою роль учня.

Одного разу в неділю, кілька років тому, коли я служив територіальним сімдесятником, ми подорожували разом з місцевим президентом місії і проводили збори з кількома різними групами людей. Коли настав час останніх зборів, обоє ми були стомлені. За плечима вже лежало 480 км, і кожен з нас виступав з промовою по кілька разів. Ми розпочали збори, а порядок денний був таким, як і на кількох попередніх.

Але коли ми починали промову, відбувалося щось прекрасне. Дух відчувався з більшою силою, а викладання і засвоєння піднялося на інший рівень. І так продовжувалося протягом усіх зборів. Пізніше ми сказали один одному: “То було прекрасно. Ці збори були найкращими за весь день!”

Що спричинило цю різницю? Ми не досягли цього своїми зусиллями. Ми не стали раптово більш обдарованими, чи красномовними, чи духовними. В дійсності, ми були трохи стомлені через напругу дня. Теми, які ми розкривали, були тими ж, які ми обговорювали на інших зборах.

Розмовляючи про це, ми зрозуміли, що люди, які прийшли на ті останні збори, були більш смиренними і духовно підготовленими. Внаслідок цього вони були більш відкритими, відчували голод за словом, і Господь зміг використати нас більш ефективно у якості каналу передачі благословень. Успіхом ті збори завдячували набагато більше їм, аніж нам.

З того часу я багато разів бачив цей принцип у дії. Ніде він не викладається з такою силою, як під час земного служіння Самого Господа. У Євангелії від Матвія читаємо, що коли Спаситель “прийшов… до Своєї батьківщини,… Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру” (Матвій 13:54, 58). Ми майже чуємо, як до нас долинає з минулого голос Моронія, проголошуючи: “Я б хотів закликати вас, щоб ви не заперечували силу Бога; бо Він діє силою, згідно з вірою дітей людських, так само сьогодні, і вчора, і завжди” (Мороній 10:7; курсив додано).

А зараз я хочу, щоб ви подумали про застосування цього принципу до вашої особистої здатності здобувати значний духовний досвід під час уроків або на причасних зборах у неділю. Яка ваша роль у створенні атмосфери, в якій Дух зможе навчати вас тому, що вам слід знати? Якщо урок в церкві або причасні збори здаються вам нудними, це більше характеризує вчителя чи вас?

Поміркуйте над відповіддю Президента Спенсера В. Кімбола (1895–1985), коли хтось запитав його: “Що ви робите, коли вам стає нудно на причасних зборах?” Президент Кімбол хвилинку подумав, а потім відповів: “Я не знаю. Я на таких зборах ніколи не був”¹. Звичайно ж за довгі роки перебування в Церкві Президент Кімбол побував на багатьох зборах, коли промовці читали свої виступи, говорили монотонним голосом або замість того, щоб навчати доктрині розповідали про подорожі. Але, найвірогідніше, Президент Кімбол навчав про те, що він не ходив на причасні збори заради розваги; він ходив поклонятися Господу, поновлювати завіти і отримувати навчання згори. Якщо він приходив з відкритим серцем і бажанням “насичувати[ся] добрим словом Бога” (Мороній 6:4), молився за промовців, а не судив їх, то Дух навчав його, що слід робити, аби стати більш ефективним і вірним учнем. Президент Кімбол викладав принцип навчання через Духа.

В Ученні і Завітах Господь навчає нас про викладання і засвоєння через Духа:

“Істинно Я кажу тобі, той кого висвячено Мною, і послано вперед проповідувати слово істини, проповідує він його Духом істини чи якимось іншим шляхом?

І якщо це відбувається якимось іншим шляхом, це не від Бога.

І знову ж таки, той, хто сприймає слово істини, сприймає він його Духом істини чи якимось іншим шляхом?

І якщо це відбувається якимось іншим шляхом, це не від Бога.

Отже, чому ж ви не можете зрозуміти і знати, що той, хто сприймає слово Духом істини, сприймає його так, як воно проповідується Духом істини?

Отже, той, хто проповідує, і той, хто сприймає, розуміють один одного, і обидва напучуються і звеселяються разом” (УЗ 50:17–22).

Зазначте, Він говорить, що якщо ми навчаємо або сприймаємо якимось іншим чином, а не Духом, це не від Бога. Лише Дух знає кожну нашу думку, кожне почуття, кожну нашу потребу. Лише Він, основуючись на досконалій Божій мудрості, може особливим чином спілкуватися і навчати кожного з нас тому, що нам потрібно знати.

Як учні ми не повинні очікувати, що нас постійно будуть розважати, емоційно стимулювати, годувати з ложки; ми повинні активно, з молитвою готуватися і прагнути особливого натхнення від Духа, щоб допомогти нам вистояти під час життєвих випробувань. На якість вашого сприйняття не повинно значною мірою впливати те, хто веде урок у класі: учитель інституту релігії з 20-річним стажем чи новонавернений слюсар, який ніколи раніше не викладав. Петро був рибалкою; Джозеф Сміт мав лише трирічну освіту. Ми повинні прагнути навчання від Духа, а наша здатність отримувати Духа залежить лише від нас.

Шукати і запитувати

Отже, як нам отримати через Духа? У мене є дві пропозиції: взяти на себе відповідальність навчатися і з вірою запитувати.

Перша пропозиція йде від Алми: “Але знайте, якщо ви прокинетеся і пробудите сили свого розуму, аж до того, щоб зробити дослід над моїми словами, і скористуєтеся принаймні частинкою віри, так, навіть якщо ви не можете нічого, окрім того, щоб мати бажання повірити, нехай це бажання працює в вас, аж до того, як ви повірите так, що зможете дати місце для частини моїх слів” (Алма 32:27).

Ми не можемо легковажно ставитися до вивчення євангелії й сподіватися, що сила слова увійде в наше життя. Ми повинні “пробуди[ти] сили свого розуму”. Ми повинні “зробити дослід над [Його] словами”. Ми повинні виявити віру. Ми повинні мати бажання вірити. Ми повинні дати “бажанн[ю] працювати в [нас]” і “дати місце для частини [Його] слів”. Зазначте, що Алма не має на увазі метод, коли вам просто потрібно прийти у неділю й чекати, що вчитель вас розважатиме. Він навчає нас, що ми повинні прийняти відповідальність за своє навчання і виявити віру, якщо хочемо отримати силу слова у своєму житті.

Другу пропозицію взято від Якова, спираючись на ті священні слова, що надихнули Джозефа Сміта піти до Священного гаю:

“А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана.

Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер” (Якова 1:5–6).

Господь постійно наставляє нас питати, шукати і стукати, даючи божественне обіцяння, що ми отримаємо, знайдемо, а двері одкровення буде відкрито для нас. Запитувати з вірою—цей взірець встановив для нас Господь, щоб запросити у наше життя провід Духа. Погляньте, як багато запитань мав Джозеф у своєму розумі, коли читав слова Якова:

“Серед цієї війни слів і зіткнення думок я часто розмірковував про себе: Що ж робити? На боці якої секти правда? Чи, може, вони всі помиляються? Чи, може, лише одна з них істинна? Як я можу дізнатися про це?” (Джозеф Сміт—Історія 1:10).

Слова Якова зворушили серце Джозефа з великою силою (див. Джозеф Сміт—Історія 1:12), бо в його в розумі були запитання.

То які ж запитання нам доречно ставити? Скажімо, вам потрібно бути на уроці Недільної школи, де йтиметься про ці слова Якова. Готуючись до уроку, або навіть думаючи про ці вірші під час уроку, ви можете поміркувати над такими запитаннями:

Ким був Яків? До яких питань чи обставин спонукав саме цей уривок?
Що таке мудрість?
Що означає “проси[ти] із вірою”?
Чи можливо запитувати про те, що я не розумію і робити це “не маючи сумніву”? Що означає “сумніватися”? Коли і чому я сумніваюся? Який вибір я можу робити, щоб бути впевненим, що не сумніваюся?
За яких обставин я відчував, що мене “жене” й “кидає”? Які висновки я можу зробити завдяки цьому досвіду, що допоможуть мені запитувати з вірою?
Які вчення або принципи викладені в цих віршах? Де ще в Писаннях викладено ці принципи?
Як ці принципи можна пов’язати з життям і місією Спасителя? Як вони допомагають наблизитися до Нього?
Як ці принципи можуть допомогти мені й моїм близьким справлятися з окремими випробуваннями і використовувати певні можливості?

Якщо ми докладаємо зусиль, щоб ставити натхненні запитання і зі щирим серцем шукати проводу в житті, то запрошуємо Духа навчати нас через силу слова.

Навчання через Духа

Господь сказав, що ми не лише повинні отримати Духа, але й навчати через Духа. Що це означає?

Можливо, ви бачили, як хтось (або навіть ви) йшов коридором, щоб проводити урок у класі, і, поглянувши в підручник, сказав: “Так, у мене не було часу підготуватися; мені ж треба навчати через Духа”. Або, можливо, ви бачили, як хтось (або ви) протягом тижнів готував урок з великою кількістю роздаткового матеріалу, усілякого виду наочними зображеннями, дотримуючись кожного слова з підручника, з якого він чи вона планує “навчати через Духа”.

Скажу вам, що жоден із згаданих методів не відповідає Господньому задуму.

Модель викладання у Церкві була встановлена завдяки Писанням і підсилена посібником Проповідуйте Мою євангелію. Нас навчають “спочатку прагн[ути] отримати [Господнє] слово” (УЗ 11:21—іншими словами, ретельно готуватися, ставлячи запитання, шукаючи відповіді, коли ми з вірою запитуємо, і готувати план уроку. Після цього нас навчають бути повністю відкритими для проводу Духа в момент викладання стосовно того, що нам слід сказати і зробити.

На нещодавній трансляції зборів навчання провідництва Президент Гордон Б. Хінклі процитував наступний вірш з Учення і Завітів:

“І не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити; але постійно зберігайте в душі, як скарб, слова життя, і буде вам дано в той самий час ту частину, яку буде відміряно кожній людині” (УЗ 84:85).

Далі він зазначив: “Це порада Господа. Нею не можна безкарно нехтувати”².

Ми повинні “постійно зберіга[ти] в душі як скарб, слова життя”—тобто читати, вивчати, запитувати у Господа й готуватися—і довіряти, що дух Духом буде дано нам “в той самий час ту частину, яку буде відміряно кожній людині”. Це є істинним незалежно від того, чи викладаємо ми у класі, чи виступаємо на причасних зборах, чи на конференції колу. Але одна суттєва різниця: учитель навряд чи буде виступати з проповіддю у класі, а промовець не буде проводити обговорення на причасних зборах або на недільній сесії конференції колу чи округу.

У класній кімнаті викладання через Духа, головним чином, створює таку обстановку, в якій Дух може перебувати і в якій виникають натхненні запитання, щоб ми могли “навча[ти] один одного ученню царства” (УЗ 88:77).

Як сказав старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, стосовно навчання у класі: “Ніколи-ніколи не проводьте урок без участі студентів. “Розмовляюча голова”—це найменш ефективний спосіб навчання у класі. … Зробіть усе можливе, щоб студенти брали активну участь, тому що використання свободи волі студента спонукає Святого Духа навчати. Це також допомагає студентам засвоїти подану вами інформацію. Коли студенти проговорюють певні істини, вони знаходять підтвердження у їхніх душах і зміцнюють їхні особисті свідчення”³.

Викладання вдома також повинно здійснюватися через Духа. Хоча нам регулярно випадає нагода навчати, наприклад, під час сімейного вивчення Писань і домашніх сімейних вечорів, все ж таки переважно ми навчаємо тоді, коли цього не очікуємо, а також власним прикладом. До цієї ситуації також застосовується такий принцип: батьки мають “постійно зберіга[ти]…, як скарб, слова життя”, щоб бути готовими і відкритими для Духа в моменти, коли навчають.

Наслідуючи план Господа навчати і сприймати через Духа, ми дійсно “напучу[ємося] і звеселя[ємося] разом”, у своїх сім’ях, а також як велика сім’я Бога.