Противага страху
“Не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас” (УЗ 68:6).
Ґрунтується на справжніх подіях
Широко відкритими очима, сповненими сліз, Тріші вдивлялася у комірчину в її спальні. Двері були зламані й щільно не причинялися. В темряві одяг був схожий на натовп монстрів, які тільки й чекали, щоб зіскочити з вішалок і накинутися на неї. Але гіршим було те, що вона чула чиєсь голосне дихання, що, як здавалося, долинає з комірчини.
Вона знала, що є погані люди, які іноді ображають дітей. Хтось із них може ховатися в комірчині! Вона також пригадала історію про страшний сон, який розповів один хлопчик з її групи в дитсадку. За ним гналася змія з дуже довгим хвостом. Змія впіймала його і зв’язала своїм хвостом!
Сестри Тріші—Мері Енн і Ребека, також спали в цій спальні, але вона не покликала їх. Що б там не ховалося у комірчині, воно може напасти. Вона почула, як замовк телевізор. Це означало, що батьки подивилися новини й пішли спати. Але вона не могла побігти до них. Вона не могла навіть поворухнутися.
Тріші була настільки налякана, що хотіла кричати, але не наважувалася вимовити жодного звуку. Усе, що вона могла зробити, це вдивлятися в темну комірчину, що викликала жах, сподіваючись, що хто б там не причаївся, не дістанеться до неї.
Поки Тріші вдивлялася, до неї поступово прийшла думка: “А чому б тобі не помолитися?” Їй відразу ж стало трохи краще. Мама казала, що вона може молитися будь-коли й будь-де. Їй навіть не потрібно заплющувати очі! Тріші мовчки помолилася. Як тільки вона сказала “У ім’я Ісуса Христа”, її огорнув спокій. Вона знала, що Небесний Батько почув її молитву.
З кожним подихом вона все більше заспокоювалася. Налякане дихання також не було вже таким гучним. В дійсності, оскільки її дихання ставало все спокійнішим, таким же ставало дихання, що долинало з комірчини. Тріші затаїла подих. Дихання в комірчині повністю затихло. Нарешті вона зрозуміла: вона боялася власного дихання!
Їй стало ніяково, але головне що вона відчувала—це вдячність. Як тільки вона подумала про Ісуса Христа, думки, що лякали її, перестали бути страшними, і тепер вона могла бачити, наскільки вони були безглуздими. Вона згадала, як батько казав їй, що противагою страху є віра в Господа Ісуса Христа. “Не дивно, що Сатана любить, коли люди бояться,—подумала вона.— Вони не думають про Ісуса, коли їм страшно”.
Тріші закуталася в ковдру і знову помолилася. Цього разу вона подякувала Небесному Батькові за те, що Він почув її молитви і допоміг подолати страхи. Після молитви вона тихенько заспівала пісню “Як промінь сонячний”. Тепер вона не боялася закривати очі, а музика і слова зігрівали її. Невдовзі вона міцно спала.
“Наша віра в Господа Ісуса Христа є джерелом духовної сили, що дасть вам і мені запевнення в тому, що нам нічого боятися”.
Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Our Lord and Savior,” Liahona, груд. 1997, 14; “You Have Nothing to Fear from the Journey,” Ensign, трав. 1997, 61.