Сережки
Наступного дня, після того як моя дружина загубила золоту сережку, я зрозумів, що ми втратили щось набагато важливіше.
На один з днів народження моєї дружини я подарував їй пару прекрасних золотих сережок. Вони їй дуже личили, оскільки у неї довга, красива шия, а сережки були зроблені у вигляді концентричних кілець, скріплених разом таким чином, щоб вони могли рухатися і виблискувати на сонці. Моя дружина Олена виглядала просто неймовірно, коли носила ці сережки. Вона їх дуже любила.
Потім настав день, коли ми святкували найкраще з усіх свят—різдвяна вечірка нашої філії. Я був відповідальний за цей захід у нашій філії в Пензі, Росія, тож поспішав і хотів дістатися туди якомога швидше, аби переконатися, що все підготовлено. Олена не поспішала, але продовжувала ретельно збиратися. Коли мій терпець увірвався, я сказав, що їй не треба більше косметики на обличчі, наполягаючи, що вона прекрасно виглядає навіть без неї. То була моя помилка. Дружина відповіла, що нікуди не піде, і мені доведеться йти на вечір самому.
Це призвело до незначної суперечки, і ми наговорили одне одному неприємних слів. Зрештою, вона, відклавши свою погрозу, вже їхала зі мною в машині, однак по дорозі ми не промовили одне одному жодного слова, ніби були чужими.
Наш різдвяний вечір проводився у великому залі в школі, що знаходилася поряд. Друзі та знайомі членів Церкви допомогли прикрашати приміщення квітами й малюнками із зображенням життя та смерті Господа. Коли ми прибули, сіли на свої місця, тоді моя дружина помітила, що у неї лише одна сережка. То була неприємна несподіванка, і ми повністю забули про свою суперечку. Ми оглянули все навколо, але марно—сережки ніде не було. Вирішивши, що краще на якийсь час забути про це, ми дивилися прекрасний концерт, підготовлений нашими друзями.
Хоча концерт справді був неймовірний, ми з дружиною не могли повною мірою насолоджуватися ним. Наш день було зіпсовано, і ми повернулися не в гуморі. Нам було сумно через загублену сережку не лише тому, що вона була дорогою і гарною, але, що більш важливо, вона була даром любові моїй дружині.
Прокинувшись наступного дня, я зрозумів, що ми втратили щось більш важливе, ніж золота сережка: нашу єдність. Повернувшись до Олени, я сказав: “Подивись на цю сережку, що залишилася. Бачиш, яка вона гарна і як на ній виблискує сонце. Подумай про те, скільки золота і зусиль потрібно було, щоб зробити її, і подивись, як самотньо вона лежить на твоєму столі. Оскільки другу сережку загублено, ця стала чимось набагато меншим, ніж тоді, коли вона була в парі. Так само й ми. Коли ми разом,—ми можемо бути прекрасною, потужною і творчою силою заради добра. Але коли немає єдності, ми вже не маємо тієї ж сили, могуті й краси”.
По обличчю дружини покотилися сльози. Вона підійшла й обняла мене. Її голос тремтів, коли вона промовляла, але слова пронизали мене від маківки до кінчиків пальців: “Ми ніколи не повинні сперечатися. Ми повинні бути як Небесний Батько і Його Син Ісус Христос. Ми любимо одне одного, і наш шлюб запечатано на вічність у святому храмі. Диявол хоче зруйнувати всі сім’ї на землі, але він не зможе цього досягти, якщо між нами єдність. Я люблю тебе навіть більше, ніж до суперечки. Бог показав нам, чим насправді є сім’я”.
Я тримав її у своїх обіймах, а по щоках котилися сльози. Тепер я знав, що тримав у руках своє найбільше благословення.