Війна і мир
Я сподіваюся, що Господні люди житимуть в мирі одне з одним у часи неспокою, як би вони не були віддані своїм урядам чи партіям.
Мої брати і сестри, минулої неділі, коли я сидів у себе в кабінеті й думав, про що говорити на конференції, мені подзвонили й повідомили, що десь в Іраку загинув старший сержант морської піхоти США Джеймс У. Коулі. Йому було 41, він залишив дружину і двох маленьких дітей.
Двадцять років тому старійшина Коулі служив місіонером Церкви в Японії. Як і багато інших, він виріс у Церкві, грався у школі, розносив причастя і був гідний служити на місії, навчати євангелії миру народ Японії. Він повернувся додому, служив у морській піхоті, одружився, став полісменом, а тоді підпав під мобілізацію і, не вагаючись, відгукнувся на призов.
Його життя, місія, служба в армії, смерть наче є уособленням протилежностей: миру євангелії та насильству війни.
Тож я ризикну поговорити про війну та євангелію, якої ми навчаємо. Я торкнувся цієї теми на жовтневій конференції 2001 року. Коли я тоді підійшов до цієї трибуни, війна проти тероризму тільки-но почалася. Теперішня війна є її розвитком і продовженням. Будемо сподіватися, що їй залишилися лічені дні.
Я прагну керівництва Святого Духа, щоб говорити на цю тему. Я багато молився і розмірковував над нею. Я розумію, що для всесвітньої спільноти, включаючи тих, хто не сповідує нашу віру, це дуже делікатна тема.
Внаслідок нинішніх подій народи землі розділилися. Киплять емоції. Тривають демонстрації «за» і «проти». Зараз ми світова Церква, члени якої живуть у більшості країн, що не доходять згоди в цьому питанні. Наші люди переживають. Вони стурбовані.
Звісно, війна—явище не нове. Вдосконалюється зброя. Вона має більшу вбивчу і руйнівну силу. Але війни були в усі віки й переважно з одних і тих самих причин.
У Книзі Об’явлення стисло згадується про те, якою, мабуть, страшною була війна для розуму й вірності Божих дітей. Варто повторити ці слова:
«І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зі змієм війну. І змій воював та його анголи,
та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі.
І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені» (Об’явлення 12:7–9).
Ісая більше говорив про цю велику війну (див. Ісая 14:12–20). Сучасне одкровення проливає ще більше світла (див. УЗ 76:25–29), як і Книга Мойсея (див. 4:1–4), звідки дізнаємося про план Сатани позбавити людей свободи волі.
Інколи ми з легкістю прославляємо величні давні імперії, наприклад, Оттоманську, Римську чи Візантійську, а також, не таку далеку, величезну Британську імперію. Але існує темний бік кожної з них. Це жорстокий і трагічний аспект нелюдяних загарбництв, підкорення, придушень та астрономічних втрат для людей і скарбниць.
Колись видатний британський есеїст Томас Карлайл висловив іронічне спостереження: «Бог, мабуть, від сміху помер би, якби подивився згори на Свій дивний люд» (цитовано з Sartor Resartus [1836], 182). Я думаю, наш Батько Небесний, мабуть, плаче, коли дивиться на Своїх дітей, котрі віки поспіль марнують божественне право первородства у безжалісному знищенні одне одного.
В історії людства час від часу з’являлися тирани, які пригноблювали свій народ і загрожували світові. Вважається, що те ж саме відбувається зараз, тому в бій залучені великі й застрашливі сили з хитромудрою і грізною зброєю.
У цій війні задіяно багато наших членів Церкви. Ми бачили по телебаченню й читали про дітей, які із сльозами на очах обіймали своїх батьків, що, одягнені в уніформу, вирушали на фронт.
На цьому тижні я одержав зворушливого листа від матері морського піхотинця, який вже вдруге бере участь у війні на Близькому Сході. Вона каже, що після першої військової операції «він повернувся додому у звільнення і попросив мене прогулятися з ним… Він обійняв мене і розповідав про війну. Він сказав: «Мамо, я мушу повернутися, щоб ти і сім’я могли бути вільними, вільними вклонятися Богу… І якщо це коштуватиме мені життя,… то це буде варто того». Він знову там і нещодавно написав сім’ї: «Для мене честь служити моїй країні і нашому способу життя… Я відчуваю більшу безпеку, коли знаю, що Небесний Батько поруч».
Є також інші матері, невинні жителі, які притискають до себе дітей і зі страхом вдивляються на небо, відчайдушно молячись, в той час, як під ногами тремтить земля і смертоносні ракети розсікають похмуру твердь.
У цій жахливій війні загинули невинні люди і їх, скоріш за все, буде ще більше. Громадські акції протестів, скоріш за все, триватимуть. Керівники інших країн недвозначно засудили стратегію коаліції.
Виникає запитання: «Яку позицію в усьому цьому займає Церква?»
По-перше, нехай буде відомо, що у нас немає суперечок з мусульманами або будь-якою іншою релігією. Ми знаємо і вчимо людей, що населення землі є членами Божої сім’ї. І Він є нашим Батьком, тож ми—брати і сестри, що мають одне до одного сімейні обов’язки.
Але як громадяни всі ми підкоряємося керівництву своїх країн. У їхньому розпорядженні більше політичних та військових даних, ніж у пересічних громадян. Представники військових служб мають обов’язок перед владою своєї країни—виконувати накази вищого керівного органу. Коли люди ідуть на військову службу, то укладають угоду, за якою беруть зобов’язання і за якою мають сумлінно виконувати їх.
Одне з уложень віри, що представляють нашу доктрину, заявляє: «Ми віримо в підлеглість монархам, президентам, правителям і урядовцям, дотримуючись закону, шануючи і підтримуючи його» (Уложення віри 1:12).
Але сучасне одкровення стверджує, що ми повинні «заперечувати війну і проголошувати мир» (див. УЗ 98:16).
В умовах демократії ми можемо заперечувати війну і проголошувати мир. Незгода допустима. Люди висловлюються проти, і доволі виразно. Це—їхній привілей, їхнє право, доки це в рамках закону. Однак всім нам слід не забувати про інший важливіший обов’язок, який, дозвольте сказати, регулює мою особисту думку про існуючу ситуацію і прихильність.
Коли між нефійцями і ламанійцями точилася війна, як каже літопис, «Нефійців надихала краща мета, бо вони не боролися … за владу, але вони боролися за свої оселі і свої свободи, своїх жінок і своїх дітей, і все своє, так, за обряди поклоніння і свою церкву.
І вони робили те, що відчували своїм обов’язком, яким вони завдячували Богові Своєму» (Алма 43:45–46).
Господь радив їм: «Ви будете захищати свої сім’ї аж до кровопролиття» (Алма 43:47).
І Мороній «розірвав свій верхній одяг; і він узяв шмат його і написав на ньому—В пам’ять нашого Бога, нашої релігії, і свободи, і нашого миру, наших жінок, і наших дітей—і він прикріпив його на кінці жердини.
І він одягнув свій шолом, і свій нагрудник, і свої щити, і оперезав зброєю стегна; і він узяв жердину, яка мала на кінці своєму його розірваний верхній одяг (і він назвав це гаслом волі), і він уклонився до землі, і він молився гаряче своєму Богові за те, щоб благословення свободи залишилося на його братах» (Алма 46:12–13).
З цих та інших письмен стає зрозумілим, що бувають часи і умови, коли боротьба народів виправдана, і навіть є їхнім обов’язком—боротьба проти тиранії, загрози й пригноблення, за сім’ю і волю.
Після всього сказаного ми, народ цієї Церкви, є народом миру. Ми—послідовники нашого Викупителя, Господа Ісуса Христа, який є Князем миру. Та навіть Він казав: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести,—Я не мир принести прийшов, а меча» (Матвій 10:34).
Це ставить нас у позицію людей, які прагнуть миру, які вчать миру, які несуть мир, але які є громадянами країн і підкоряються їхнім законам. Більше того, ми волелюбний народ, готовий захищати свободу, якщо їй загрожує небезпека. Я вважаю, що Бог не покладатиме на чоловіків і жінок в уніформі як представників своєї влади відповідальність за те, що за законом було їхнім обов’язком. Може навіть так статися, що Він спитає з нас, якщо спробуємо перешкоджати або заважати тим, хто веде боротьбу із силами зла й пригноблення.
Що ж, ми можемо і повинні багато чого зробити в ці неспокійні часи. Ми можемо висловлювати свою власну думку щодо проблеми, але ніколи не кажімо й не робімо нічого лихого щодо наших братів і сестер у різних частинах світу, на чиєму би боці вони не були. Незгода в політичних питаннях не виправдовує ненависті або злоби. Я сподіваюся, що Господні люди житимуть в мирі одне з одним у часи неспокою, як би вони не були віддані своїм урядам чи партіям.
Молімося за тих, кого влада їхніх країн призвала носити зброю, і благаймо про те, щоб небеса захищали їх, аби вони могли повернутися цілими й неушкодженими до рідних!
Брати і сестри, чиє життя в небезпеці! Ми молимося за вас! Ми молимося, щоб Господь пильнував за вами й уберіг вас від лихого і щоб ви повернулися додому і знов зажили спокійним життям. Ми знаємо, що ви зараз у тій землі піщаних бурь і нестерпної спеки не тому, що вам подобається гратися у війну. Сила вашої відваги вимірюється вашою готовністю віддати за свої вірування навіть власне життя.
Ми знаємо, що дехто вже загинув і ще інші можуть загинути у цій запеклій і смертоносній боротьбі. Ми можемо зробити все залежне від нас, щоб утішити й благословити тих, хто втратив близьких. Нехай зажурені пізнають втіху, що її приносить лише Христос Викупитель. Це Він сказав Своїм улюбленим учням:
«Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!
Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас,… щоб де Я—були й ви.
Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Іван 14:1–3, 27).
Ми молимо Господа, чия сила—могутня і чия влада—безкінечна, зупинити війну, щоб після неї життя стало кращим для всіх, кого вона зачепила. Господь проголосив: «Бо Я, Господь, управляю в небесах нагорі, і серед армій на землі» (див. УЗ 60:4).
Ми можемо чекати і молитися про той славний день, який передрікав пророк Ісая, коли люди «мечі свої перекують … на лемеші, а списи свої—на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни» (Ісая 2:4).
Навіть у світі зла ми можемо жити так, щоб заслужити захист і турботу нашого Батька Небесного. Ми можемо бути, як ті праведники, які жили серед нечестивих Содома й Гоморри. Авраам благав, щоб заради них ці міста було збережено. (Див. Буття 18:20–32).
А найважливіше, ми можемо плекати у своєму серці та проголошувати світові спасіння Господа Ісуса Христа. Ми впевнені, що завдяки Його спокутуючій жертві, за завісою смерті життя триватиме. Ми можемо вчити євангелії, що веде слухняних до піднесення.
Навіть за часів, коли зброя війни загрозливо брязкає і серця окремих людей полонить темрява і ненависть, непохитна, обнадійлива, заспокійлива і сповнена любові, стоїть лагідна постать Сина Божого, Викупителя світу. Ми приєднуємося до слів Павла:
«Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Римлянам 8:38–39).
Наше життя—це лише глава у плані нашого Батька. Воно сповнено воєн і невідповідностей. Хтось помирає в юності. Хтось живе до старості. Нам не пояснити всього. Але ми приймаємо його з певним знанням, що завдяки жертві спокути нашого Господа ми житимемо знову, і цю втішливу гарантію дає нам Його безмірна любов.
Він сказав: «Учись від Мене і слухай Мої слова; ходи в лагідності Мого Духа, і ти матимеш мир у Мені» (див. УЗ 19:23).
На це ми, брати і сестри, направляємо свою віру. Що б не сталося, у нас є втіха й мир Христа, нашого Спасителя, нашого Викупителя, живого Сина живого Бога. Про це я свідчу в Його святе ім’я, ім’я самого Ісуса Христа, амінь.