Стійте у призначеному вам місці
Давайте допоможемо і врятуємо тих, хто зійшов на узбіччя, щоб жодної дорогоцінної душі не було втрачено.
Ми зібралися сьогодні ввечері як могутня спільнота священства, тут у Конференц-центрі і в інших місцевостях світу. Дехто має Ааронове священство, інші є носіями Мелхиседекового священства.
Президент Стівен Л Річардс, який служив радником Президента Девіда О. Маккея, проголосив: «Священство зазвичай просто визначається як «влада Бога, надана людині». Він продовжує: «Я вважаю, що це визначення правильне. Але з практичної точки зору я надаю перевагу визначенню священства як служіння, і я часто називаю його «досконалим планом служіння»… Це знаряддя служіння… і чоловік, який не використовує його, може його втратити, бо нам ясно сказано через одкровення, що того, хто ним нехтує, «не будуть вважати гідним вистояти»1.
У колі Піонер, який знаходився у Солт-Лейк-Сіті і де я отримав і Ааронове, і Мелхиседекове священство, нас навчали того, що потрібно ознайомитися з Писаннями, зокрема розділами 20, 84 і 107 книги Учення і Завіти. У цих розділах ми дізнаємося про священство та управління Церквою.
Сьогодні я б хотів привернути увагу до одного вірша у розділі 107: «Отже, нехай кожна людина вивчить свій обов’язок і діє у чині, на який її призначено, з усією старанністю»2.
Президент Гарольд Б. Лі часто учив: «Коли чоловік стає носієм священства, то починає діяти від імені Господа. Йому слід подумати про своє покликання як про доручення від Господа»3.
Ми також дізнаємося з цих розділів про обов’язки президентств кворумів і те, що, окрім себе, ми ще відповідальні за інших.
Я твердо переконаний, що Церква сьогодні сильніша, ніж будь-коли раніше. Рівень активності нашої молоді свідчить, що це—покоління віри і відданості істині. Все ж є деякі інші, хто залишився на узбіччі, хто пройнявся іншими інтересами, які змушують їх нехтувати своїми церковними обов’язками. Ми не повинні втратити цих дорогоцінних душ.
Серед майбутніх старійшин зростає кількість тих, хто ані приходить на церковні збори, ані виконує церковних доручень. Така ситуація може і повинна бути виправлена. Це наше завдання. Потрібно дати обов’язок і, не гаючи часу, почати докладати зусилля.
Президентства кворумів Ааронового священства під провідництвом єпископату і порадників кворуму можуть бути наділені владою допомагати і рятувати.
Господь сказав: «Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога;… і якою великою є Його радість від тієї душі, що кається!4»
Іноді завдання здається непосильним. Ми можемо підживити нашу мужність історією про давнього Гедеона, який з дуже невеличкою армією пішов на битву з мідіянітянами і амаликитянами. Пам’ятаєте, як Гедеон і його армія зустрілися з непереборною силою противника, який мав надзвичайну перевагу в оснащенні та кількості. У книзі Суддів у Старому Завіті записано, що цей об’єднаний ворог: мідіянітяни і амаликитяни «лежали в долині, як сарана, щодо численности; а верблюдам їх нема числа,—як пісок на березі моря, щодо численности»5. Гедеон звернувся до Всевишнього Бога по Його силу.
На свій подив Гедеон отримав пораду від Господа, що їхні сили були надто великими за кількістю, аби Господь віддав ворога в їхні руки, щоб вони не сказали: «Рука моя спасла мене»6. Гедеону було звелено сказати своєму народу: «Хто боїться й тремтить, нехай вернеться й відійде від гори Ґілеад. І вернулося з народу двадцять і дві тисячі, десять тисяч позосталось»7.
Тоді Господь сказав: «Ще численний цей народ»8. Він наказав Гедеону звести чоловіків до води, щоб подивитися на те, яким чином вони будуть пити воду. Ті, хто хлептали воду, були поставлені в одну групу, а інші, які припадали на коліна, щоб пити, були поставлені до другої. Господь сказав Гедеону: «Трьома сотнями мужів, що хлептали, спасу тебе, і дам мідіянітян у твою руку, а ввесь народ піде кожен на своє місце»9.
Гедеон повернувся до свого війська і сказав: «Уставайте, бо Господь дав у вашу руку мідіянітянський табір!10» І він поділив три сотні чоловіків на три групи, і дав кожному в руку сурму і порожні глеки та смолоскипи до середини тих глеків. І він сказав їм:
«Що будете бачити від мене, то й ви так зробите. А ось я піду до краю табору, і буде,—як я зроблю, так зробите й ви.
І засурмлю в сурму я та всі, що зо мною, то засурмите в сурми й ви навколо всього табору… та скажете: меч за Господа та за Гедеона!» Тоді він у дійсності сказав: «Ідіть за мною». Дослівно це звучало так: «Як я зроблю, так зробите й ви»11.
За сигналом провідників військо Гедеона засурмило в сурми, побило глеки і закричало: «Меч за Господа та за Гедеона!» У Писаннях записано про результат цієї вирішальної битви: «І стояли кожен на своїм місці», і перемога була здобута12.
Домашнє вчителювання є складовою нинішнього плану порятунку. Коли Президент Девід О. Маккей представляв його всім Генеральним авторитетам, він дав таку пораду: «Домашнє вчителювання є однією з термінових і найблагодатніших можливостей насичувати й надихати, радити й скеровувати дітей нашого Батька… [Це] божественне служіння, божественне покликання. Наш обов’язок як домашніх учителів—нести божественний дух до кожного дому й кожного серця»13.
В окремих регіонах, де не вистачає носіїв Мелхиседекового священства, президенти колів і єпископи, за узгодженням з президентом місії, можуть використовувати місіонерів повного дня для відвідування менш активних членів Церкви, а також сімей, де не всі є членами Церкви. Це не тільки запалює місіонерський дух в домі, але також надає ідеальну можливість отримати нові контакти з зацікавленими Церквою.
За багато років, відвідуючи багато колів по всьому світі, я бачив такі, в яких провідники приходу і колу, за необхідністю або згідно з обов’язком, припиняли пожимати плечима, закочували рукава і з Господньою допомогою йшли працювати. Вони допомагали дорогоцінним чоловікам стати гідними отримання Мелхиседекового священства і разом з дружинами і дітьми увійти до святого храму, щоб отримати ендаумент і бути запечатаними.
Я коротко зупинюся на кількох прикладах:
Кілька років тому, коли я відвідував кіл Міллкрік у Солт-Лейк-Сіті, я дізнався, що лише за попередній рік в старійшини були висвячені більше 100 братів, які до цього вважалися майбутніми старійшинами. Я запитав президента Джеймса Клегга про секрет його успіху. Хоча він був надто скромним, щоб визнати свою заслугу, один з його радників розповів мені про те, що президент Клегг, усвідомлюючи всю складність завдання, вирішив особисто зв’язатися і призначити зустріч з кожним майбутнім старійшиною. Під час зустрічей президент Клегг говорив про храм Господа, спасительні обряди та завіти, яким там надається особливе значення, і закінчував таким запитанням: «Чи не хотілося б вам привести вашу милу дружину і дорогих дітей у дім Господа, щоб ви могли стати вічною сім’єю у вічних світах?» Далі звучала згода, починався процес активізації, і, [зрештою], мета була досягнута.
У 1952 році більшість сімей у третьому приході Роза-Парк були членами Церкви, в яких батьки або чоловіки мали тільки Ааронове священство, а не Мелхиседекове. Брат Л. Брент Гоатс був покликаний служити єпископом. Він запросив менш активного брата в приході, Ернеста Скіннера, допомогти йому активізувати 29 дорослих братів приходу, які мали чин учителя у Аароновому священстві, й допомогти цим чоловікам і їхнім сім’ям увійти до храму. Будучи сам менш активним членом Церкви, брат Скіннер спочатку поставився до цього неохоче, але зрештою сказав, що робитиме все те, що може. Він почав особисто зустрічатися з цими менш активними дорослими вчителями, намагаючись допомогти їм побачити свою роль як носіїв священства у їхніх домівках і як чоловіків і батьків у сім’ях. Незабаром він залучив ще кількох менш активних братів, щоб ті допомагали йому у виконан-ні завдання. Один за одним вони повернулися до повної активності й повели свої сім’ї до храму.
Одного дня в продуктовому магазині діловод приходу полишив свою чергу в касу і підійшов привітатися до брата, який останнім з тієї групи побував у храмі. Цей чоловік так сказав з приводу того, що виявився останнім: «Я спостерігав, як усі ці чоловіки нашого приходу ставали активними і йшли до храму. Якби я тільки міг собі уявити, як прекрасно буде у храмі, і що моє життя зміниться навіки, я б ніколи не був останнім з 29-ти тих, які запечаталися у храмі».
У кожній з цих розповідей є чотири складові, які привели до успіху:
-
Процес активізації здійснювався на рівні приходу.
-
Був залучений єпископ приходу.
-
Були поставлені кваліфіковані та натхненні вчителі.
-
Кожній людині була приділена увага.
Брати, давайте не забувати поради царя Веніямина: «Коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові»14.
Давайте допоможемо врятувати тих, кому потрібна наша допомога, і підняти їх до вищого рівня і кращого шляху. Давайте подумаємо про потреби носіїв священства, а також їхніх дружин і дітей, які збилися з дороги активності. Давайте прислухаємося до невисловленого послання їхніх сердець:
Направляй мене, будь поруч,
Допоможи знайти шлях.
Навчи мене, що маю я робити,
Щоб дня одного знову жити з Ним15.
Робота з активізації не для лінивих людей або тих, хто живе лише мріями. Діти виростають, батьки старішають, і час нікого не чекає. Не відкладайте на потім отриманого натхнення; краще дійте за ним, і Господь відкриє шлях.
Часто виникає потреба в такій небесній чесноті, як терпіння. Одного дня, служачи єпископом, я відчув натхнення зателефонувати чоловікові, чия дружина була так собі активною, теж саме стосувалося і дітей. Однак цей чоловік ніколи не брав слухавку. Стояв спекотний літній день, коли я постукав у сітчасті двері Гарольда Г. Галлахера. Я міг бачити брата Галлахера, який сидів у кріслі й читав газету. «Хто там?»—запитав він, не піднімаючи голови.
«Ваш єпископ,—відповів я.—Я прийшов познайомитися з вами і переконати вас приходити з сім’єю на збори».
«Ні, я надто зайнятий»,—прозвучала зневажлива відповідь. Він так і не підвів голови. Я подякував йому за те, що він мене вислухав, і пішов з ґанку.
Невдовзі після цього сім’я Галлахерів переїхала до Каліфорнії. Пройшли роки. Одного дня, коли я працював у своєму кабінеті, зателефонувала секретарка і сказала: «Брат Галлахер, який колись був у вашому приході, хоче поговорити з вами. Він у мене в кабінеті».
Я відповів: «Запитай, чи його ім’я Гарольд Г. Галлахер, і чи жив він із сім’єю на площі Віззінг на розі вулиць Вест-Темпл і Фіфт-Саут.
Вона відповіла: «Це він».
Я сказав, щоб його впустили. Ми приємно поговорили про його сім’ю. Він сказав: «Я прийшов вибачитися за те, що не встав з крісла і не дозволив вам увійти того літнього дня багато років тому». Я запитав, чи він активний у Церкві. Криво посміхаючись, він сказав: «Я зараз другий радник в єпископаті мого приходу. Ваше запрошення ходити в церкву і моя негативна відповідь так переслідували мене, що я вирішив щось з цим робити».
Гарольд і я часто спілкувалися з різних приводів до того, як він помер. Галлахери і їхні діти служили в багатьох церковних покликаннях. Один з їхніх найменших онуків зараз служить на місії повного дня.
З багатьма місіонерами, які чують мене сьогодні, я ділюся спостереженням, що насіння свідчення часто не дає негайних коренів і квітів. Хліб, пущений на воду, повернеться, з часом, тільки після багатьох днів. Але він таки повернеться.
Якось ввечері я відповів на телефонний дзвінок і почув голос, який запитав: «А ви не є родичем старійшини Монсона, який багато років тому служив у місії Нової Англії?»
Я відповів, що ні. Чоловік, який дзвонив, представився братом Леонардо Гамбарделла, і сказав, що колись давно старійшина Монсон і Боннер прийшли до нього додому і поділилися своїми свідченнями з ним і його дружиною. Вони вислухали, але більше нічого не зробили, щоб застосувати їхні вчення. Згодом вони переїхали в Каліфорнію, де через 13 років знову знайшли істину, були навернені та охрищені. Тоді брат Гамбарделла запитав, чи можна якось знайти цих старійшин, які вперше відвідали їх, щоб він міг виразити глибоку вдячність за їхні свідчення, які залишилися з ним і його дружиною.
Я переглянув документи і знайшов старійшин. Можете собі уявити їхнє здивування, коли я зателефонував їм, вже одруженим, з власними сім’ями і сказав добру новину—кульмінацію їхніх молодих зусиль. Вони відразу згадали Гамбарделлів. Я влаштував конференційний дзвінок між ними, щоб вони могли особисто привітати цю сім’ю, яка приєдналася до Церкви. Вони зробили це. Були сльози, але то були сльози радості.
Едвін Маркгем написав такі рядки:
Існує доля, яка робить нас братами;
Нема нікого, хто б лише для себе жив.
Усе, що йде в життя людей від нас,
Ми можемо знайти у власному житті16.
Сьогодні я молюся, щоб усі ми, хто має священство, могли усвідомити наші обов’язки, щоб ми, як Гедеон у давні часи, могли стояти кожний у призначеному йому місці і, як один, іти за нашим Провідником, Самим Господом Ісусом Христом—і Його пророком, Президентом Гордоном Б. Хінклі. Давайте допоможемо і врятуємо тих, хто зійшов на узбіччя, щоб жодної дорогоцінної душі не було втрачено.
В ім’я Ісуса Христа, амінь.