Нам сяє посмішка надії
Ви можете щодня прокидатися, сподіваючись,… [що] посмішка надії сяятиме вам, бо ви маєте Спасителя.
За кілька днів до народження нашої найстаршої онуки її батьки все роздумували—буде це хлопчик чи дівчинка. Наступної неділі на зборах вони проспівали слова «Нам сяє посмішка надії» (Підрядний переклад слів з гімну «Ми вдячні Тобі за пророка», Гімни і дитячі пісні, с. 36), і обом їм несподівано стало відомо одне й те саме, вони, повернувшись одне до одного, сказали: «Дівчинка!» Коли дитина народилася, її назвали Надія.
Цій Надії, яка виправдовує своє ім’я, вже пять років. Кожного ранку вона, прокидаючись, вже чекає нових пригод. Вона навчається в першому класі і хоче дізнатися майже про все. В її очах сяє «яскравість надії» (див. 2 Нефій 31:20).
За останні кілька тижнів я зустрічалася з багатьма молодими жінками. Я розмовляла з ними про їхні таланти, труднощі і мрії на майбутнє. Я пам’ятаю ваші обличчя. Пам’ятаю щасливе обличчя молодої жінки, яка лише шість місяців тому приєдналася до Церкви. Я пам’ятаю сумне обличчя дівчини, яка є єдиним членом Церкви у своїй сім’ї, вона самотньо стояла на зупинці, чекаючи автобуса. Я пам’ятаю стурбоване обличчя дівчини, яка спитала: «Чи зможу я колись стати гідною, щоб увійти в храм?» І я бачу втомлені обличчя молодих жінок, які дуже рано встали, щоб прийти на заняття в семінарію. Дехто з вас у захваті від життя, а декого непокоять їхні проблеми і майбутнє. Розмовляючи з вами, я придивлялася—чи сяє надія у ваших очах.
Часом я замислююся, чи пам’ятаєте ви, що ви—дочки Небесного Батька, який любить вас. Охристившись, ви наслідували приклад вашого Спасителя і ступили на шлях, що веде у ваш небесний дім. Нефій сказав, що ви тепер «на цій тісній і вузькій путі, яка веде до вічного життя; так, ви увійшли через ворота» (2 Нефій 31:18). А раз ви вже на цій путі, то вам потрібно й залишатися на ній, а щоб залишатися на ній, вам потрібна надія—надія, що сяє перед вами й освітлює ваш шлях.
Мормон запитує: «І… на що ви маєте надіятися?» У його відповіді названо три найбільші надії: «Ви матимете надію, через спокуту Христа і силу його воскресіння, воскреснути до життя вічного» (Мороній 7:41).
Коли ви охристились, то й до вас прийшла ця перша велика надія—спокута Христа. Кожного разу, коли ви гідно приймаєте причастя, вам дається можливість почати знову і стати трішечки кращими. Це неначе поховання чогось старого, поганого, що є у вашому житті, і початок нового життя.
Я розмовляла з двома молодими жінками, які в буквальному розумінні поховали свої старі звички. Серед їхнього одягу був такий, що його завітні дочки Бога носити не можуть, тож вони викопали глибоку яму, вкинули туди свій нескромний одяг і поховали його!
Ваша надія і віра будуть зростати, якщо ви каєтеся і змінюєтеся, це те саме, що поховання ваших гріхів. Ви можете розраховувати на допомогу своїх батьків і єпископа, працюючи над тим, щоб ставати кращими. Коли ви каєтеся і гідно причащаєтесь, то зможете «ходити в обновленні життя» (Римлянам 6:4). І ця надія сяє вам завдяки спокуті Христа. Охристившись, ви вже стали на путь до вічного життя. Тож залишайтесь на ній!
Друга велика надія—воскресіння. Вам всім обіцяно, що завдяки нашому Спасителю Ісусу Христу вас всіх буде воскрешено, і ви знаєте, що коли це життя закінчиться, то життя, що у вас попереду, набагато-багато довше.
Моя двадцятирічна небога Кеті, сповнена надії, навчалася в університеті, у неї було багато талантів і безліч планів на майбутнє. Чотири роки тому Кеті загинула в автокатастрофі. І хоч наша сім’я все ще гостро відчуває цю втрату, ми все ж знаємо, що будемо з нею знову і не тужимо. У гаманці Кеті лежала видана їй єпископом храмова перепустка, щоб вона могла виконати хрищення за своїх предків. Кеті була гідною зробити це. Незадовго до загибелі Кеті написала: «Якщо це буде мій останній день на землі, то ось що я хотіла б сказати: Не марнуйте жодного дня… Будьте ближче до Господа. Візьміть якомога більше знань із Писань, із євангелії, із всього, створеного Господом… Присвятіть себе Христу… і завжди пам’ятайте Христа за Його приклад та Його спокуту і намагайтеся щодня бути схожими на Нього». Кеті ступила на путь, що веде до вічного життя і залишилася на ньому.
Завдяки Христу вам «сяє посмішка надії», і нам не треба надто журитися, коли ми хворіємо, втрачаємо когось із близьких, живемо в нужді чи страждаємо від чогось іншого. Господь потурбується про вас. Ваша ж відповідальність—виконувати заповіді, бенкетувати словом Христа і простувати далі дорогою, що веде до вашого небесного дому.
Маючи надію на спокуту і воскресіння, ви отримуєте третю надію—надію на вічне життя. Завдяки Спасителю ви можете сподіватися на життя, що буде після цього життя. Якщо ви виконуєте заповіді, то вам обіцяно вічне життя. Ви можете до нього підготуватися, а для цього потрібно «навчатися, і вивчати, і знайомитися з усіма добрими книгами, і… з мовами,… і людьми» (див. УЗ 90:15). Ви розумієте, що той «рівень інтелекту, що його ми досягли у цьому житті, підніметься з нами у воскресінні» (див. УЗ 130:18).
Моя мама, яку я вважаю своїм благословенням, усе своє життя готується до зустрічі з Богом. Вона розуміє, як важливо в цьому житті приносити плоди, навчатися й служити. У неї було таке гасло: «Приймай кожне випробування, що вимагає від тебе всіх сил, і ти будеш зростати». Дозвольте мені розказати кілька яскравих епізодів з її життя, насиченого подіями. Її юність пройшла у віддалених горах Уінта, де працював її батько. Вона вчилася зрубувати височенні дерева, ловити рибу і жити просто неба. Узимку вона відвідувала школу в місті, грала у баскетбольній команді і вчилася грати на трубі. Вона навчалася в університеті і стала медичною сестрою. Вона вийшла заміж, разом з чоловіком служила на місії в Бразилії, де навчилася розмовляти португальською. Вона подорожувала багатьма країнами і навчала тисячі людей євангелії. Щоденно вона вивчає Писання, написала кілька книжок сімейної історії, вона приглядає за 62 онуками і може за ранок насмажити 600 пончиків!
Моя мама залишається на путі до Спасителя, маючи непохитну віру в Нього (2 Нефій 31:19) у всі дні свого життя. Вона прокидається щодня, сподіваючись на щось нове. Для неї це життя дуже цікаве, в ньому ще так багато невідомого для неї.
Оскільки у вас є Спаситель, то ви теж вірте у вічне життя, в якому відбувається створення, служіння і навчання. Ви вже на вузькій і тісній путі, і надія сяє перед вами.
Кілька років тому я відвідала мою славну 97-річну бабусю. Сидячи у кріслі на коліщатках, вона, вся зігнута, немічна і майже сліпа, тихо розповідала мені про своє життя. Я сказала: «Який страшний світ! Так багато спокус і труднощів. Хіба можливо залишитися гідними і повернутися до Небесного Батька?» Вона підвелася на повний зріст, розправила плечі і командирським голосом сказала: «Так! Ти повинна! Для цього ж ми тут!» Дякую, бабусю, за те навчання про надію.
Як Кеті, моя мама і п’ятирічна Надія, ви можете щодня прокидатися, сподіваючись на щось нове і хороше, посмішка надії сяятиме вам, бо ви маєте Спасителя. Ви охрищені в Його Церкві—Церкві Ісуса Христа Святих останніх Днів. Вам лише треба залишатися в ній, і, маючи яскраву надію, йти вперед—до вічного дому, в ім’я Ісуса Христа, амінь.