2016
Господь узавтра чинитиме чуда поміж вами

“Господь узавтра чинитиме чуда поміж вами”

Продовжуйте любити. Продовжуйте старатися. Продовжуйте довіряти. Продовжуйте вірити. Продовжуйте зростати. Небеса підбадьорюють вас сьогодні і будуть підбадьорювати вас завтра і завжди.

Брати і сестри, ви маєте хоч якесь уявлення, ви хоч знаєте або хоч здогадуєтеся, як ми вас любимо? Упродовж 10 годин ви уважно дивилися на людей, які по черзі стояли за цією кафедрою, але впродовж тих же 10 годин ми сиділи позад цієї кафедри й уважно дивилися на вас. Усією душею ми захоплюємося вами, де б ви не були: тут, у Конференц-центрі на 21 000 місць, або у безлічі домів зборів і каплиць, або, зрештою, по всьому світу, де ви в себе вдома, можливо, зібралися біля свого домашнього комп’ютера. Ви—тут, ви—там, година за годиною, у своєму найкращому недільному одязі, виявляючи найкращі свої якості. Ви слухаєте, і ви вірите. Ви співаєте, і ви молитеся. Ви—диво цієї Церкви. І ми любимо вас.

Яка у нас була ще одна дивовижна конференція! Ми мали особливе благословення бути у присутності Президента Томаса С. Монсона й чути його пророчі послання. Президенте, ми любимо вас, ми молимося про вас, ми дякуємо вам, і ми підтримуємо вас. Ми також вдячні за навчання від вас та ваших надзвичайних радників, а також стількох багатьох наших інших чудових провідників—чоловіків і жінок. Ми почули незрівнянну музику. Ми палко молилися й благали. Дійсно, Дух Господа перебував тут у надмірі. Якими ж натхненними у всіх відношеннях були ці вихідні!

Що ж, я бачу тільки пару проблем. Перша, це той факт, що я—єдиний, хто стоїть між вами та морозивом, до якого ви завжди готові наприкінці генеральної конференції. А інша можлива проблема зображена на цій фотографії, яку я недавно побачив в Інтернеті.

Dinosaur

Мої вибачення всім дітям, які зараз ховаються під стільці, але справа в тому, що ніхто з нас не хоче завтра або післязавтра втратити чудові почуття, які ми мали в ці вихідні. Ми хочемо міцно триматися тих духовних вражень, які отримали, і натхненного навчання, яке почули. Але нам не уникнути того, що після небесних моментів у нашому житті ми неодмінно опускаємося на землю, де іноді на нас чекають, так би мовити, зовсім не ідеальні обставини.

Автор Послання до євреїв попереджав нас про це, написавши: “Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань”1. Це страждання після такого просвітлення може відчуватися у багатьох сферах, і прийти воно може до всіх нас. Безсумнівно, кожний місіонер, який коли-небудь служив, незабаром усвідомлював, що життя на місії й близько не схоже на піднесену атмосферу в Центрі підготовки місіонерів. Теж саме відчуваємо й усі ми, йдучи з приємної сесії у храмі чи після закінчення особливо духовних причасних зборів.

Згадайте, що коли Мойсей зійшов униз після свого дивовижного досвіду на горі Синай, то побачив, що його народ “зіпсувався” і “зійшли вони скоро з дороги”2. Там, біля підніжжя цієї гори, вони завзято формували золоте теля для поклоніння, і це—у ту саму годину, коли Єгова на вершині цієї гори наказував Мойсею: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” і “Не роби собі різьби і всякої подоби”3. Мойсей того дня не був задоволений усім цим своїм натовпом непослідовних ізраїльтян!

Під час свого земного священнослужіння Ісус взяв Петра, Якова та Івана на гору Переображення, де, як сказано у Писаннях, “обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло”4. Відкрилися небеса, прийшли давні пророки і говорив Бог Батько.

І що ж бачить Ісус, зійшовши вниз після такого небесного досвіду? Спершу Він побачив, що між Його учнями та їхніми противниками виникло сперечання через невдале благословення юнака. Потім Він спробував переконати Дванадцятьох—та, як виявилося, безуспішно,—що невдовзі Його відведуть до місцевих правителів, які вбʼють Його. Потім хтось нагадав Йому про сплату податку, який необхідно платити. Потім Він докоряв декому з братів, бо вони сперечалися про те, хто буде найбільшим в Його царстві. Усе це змусило Його дійти до того стану, щоб сказати: “О, роде невірний,—доки буду Я з вами?”5 Він мав підставу не один раз ставити це запитання впродовж Свого священнослужіння. Тож не дивно, що Йому так хотілося побути на самоті на гірських вершинах, щоб помолитися!

Оскільки я усвідомлюю, що всім нам доводиться сходити з вершин найвищих почуттів, щоб мати справу зі звичайними мінливостями життя, то дозвольте мені на завершення генеральної конференції підбадьорити вас.

Перш за все, якщо у подальші дні ви помічатимете недоліки не тільки в тих, хто оточує вас, але також побачите щось у своєму власному житті, що не співзвучне посланням, які ви почули в ці вихідні, будь ласка, не засмучуйтеся і не здавайтеся. Євангелія, Церква й ці чудові піврічні зібрання призначені, щоб давати надію та натхнення. Вони не призначені відбивати у вас охоту. Лише супротивник, спільний наш ворог, намагатиметься переконати нас, що ідеали, про які йшлося на генеральній конференції, пригнічують і є нереальними, що насправді люди не стають кращими, що насправді ніхто не розвивається. А чому Люцифер заявляє про це? Тому, що він знає, що він не може стати кращим, що він не може розвиватися, що у світах без кінця він ніколи не матиме яскравого завтра. Він—нещасний, він скутий обмеженнями і хоче, щоб і ви були нещасними також. Тож не піддавайтеся на це. Завдяки дару Спокути та допомозі небесної сили ми можемо ставати кращими. А велич євангелії в тому й полягає, що ми отримуємо винагороду за старання, навіть якщо ми й не завжди досягаємо успіху.

Kоли в ранній Церкві виникла суперечка стосовно того, хто має право на небесні благословення, а хто ні, Господь проголосив через пророка Джозефа Сміта: “Істинно Я кажу вам, [дари Бога] дано на благо тих, хто любить Мене і виконує … Мої заповіді, і [тих], хто прагне робити так”6. О, як же всі ми вдячні за цю додану умову: “і … прагне робити так”! Вона була як рятувальний круг, бо іноді це—усе, що ми можемо запропонувати! Певну втіху ми знаходимо в тому, що якби Бог мав винагороджувати лише цілковито вірних, то навряд чи Його список нагороджуваних був би довгим.

Будь ласка, памʼятайте завтра і в усі подальші дні, що Господь благословляє тих, хто хоче стати кращим, хто погоджується з необхідністю заповідей і намагається виконувати їх, хто високо цінує риси, притаманні Христу, й старається з усіх сил розвинути їх в собі. Якщо ви будете спотикатися в цьому прагненні, бо ж спотикається кожний, звертайтеся по допомогу до Спасителя і продовжуйте рух вперед. Якщо впадете, благайте Його, щоб Він дав вам сили. Просіть, як Алма: “О Ісусе, … змилуйся наді мною”7. Він допоможе підвестися. Він допоможе вам покаятися, відновитися, виправити те, що маєте виправити, і рухатися далі. І досить скоро ви матимете успіх, якого прагнули.

“Саме те, чого ти бажаєш від Мене, і буде зроблено тобі”,—проголосив Господь.

“Поклади довіру свою на Того Духа, Який веде чинити добре—так, чинити справедливо, ходити покірно, судити праведно. …

… [Тоді] що ти побажаєш від Мене [в] праведно[сті], … отримаєш8.

Мені це вчення подобається! У ньому знову й знову зазначається, що ми будемо благословлятися за наше прагнення робити добро, тобто коли ми справді стараємося його робити. І це нагадує нам: аби заслужити ті благословення, ми повинні переконатися, що не заважаємо отримувати їх також і іншим людям, тобто нам необхідно завжди вести справи справедливо, і ніколи не вести їх несправедливо, ніколи не вести їх недобросовісно; нам необхідно завжди ходити покірно, а не зарозуміло, гордовито; нам необхідно завжди судити праведно, а не самовпевнено, неправедно.

Мої брати і сестри, перша велика заповідь всієї вічності—любити Бога всім нашим серцем, всією могутністю, розумом і силою—ось такою є перша велика заповідь. Але перша велика істина всієї вічності—що Бог любить нас всім Своїм серцем, всією могутністю, розумом і силою. Любов та—основоположний камінь вічності, і він повинен бути основоположним каменем нашого щоденного життя. Дійсно, тільки з цим палаючим у нашій душі запевненням ми можемо й далі впевнено старатися ставати кращими, прагнути прощення своїх гріхів і поширювати ту благодать на свого ближнього.

Президент Джордж К. Кеннон одного разу навчав: “Якими тяжкими не були б випробування, яким глибоким не був би відчай, яким великим не було б страждання, [Бог] нас ніколи не покине. Він ніколи не кидав, і Він ніколи не кине. Він не може зробити цього. Не в Його характері [це робити]. … Він буде [завжди] поряд з нами. Ми можемо пройти через огненні печі; ми можемо пройти через глибокі води; але не будемо ні знищені, ні потоплені. І в результаті ми вийдемо з усіх цих випробувань і труднощів кращими й чистішими”9.

Тепер з тією величною відданістю, що звучить з небес як чудова константа в нашому житті, що найчистіше і найдосконаліше виявилася в житті, смерті та Спокуті Господа Ісуса Христа, ми можемо уникати наслідків як гріха, так і безглуздості—нашої власної або інших,—в якій би формі вони не приходили до нас в ході щоденного життя. Якщо ми віддаємо своє серце Богу, якщо ми любимо Господа Ісуса Христа, якщо ми робимо все для нас можливе, щоб жити за євангелією, тоді завтра і кожний інший день зрештою ставатимуть чудовими, навіть якщо ми й не завжди усвідомлюємо, що це так. Чому? Тому що наш Небесний Батько хоче цього! Він хоче благословляти нас. Винагороджуюче, благодатне, вічне життя—ось це і є мета Його милосердного плану для Своїх дітей! Цей план оснований на тій істині, “що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”10. Тож продовжуйте любити. Продовжуйте старатися. Продовжуйте довіряти. Продовжуйте вірити. Продовжуйте зростати. Небеса підбадьорюють вас сьогодні і будуть підбадьорювати вас завтра і завжди.

“Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув,— проголосив Ісая,—

[Бог] змученому дає силу, а безсилому—міць. …

… а ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли. …

Бо … Господь, Бог … держить [їх] за правицю, й говорить до [них]: Не бій[те]ся,—Я [вам] поможу!”11

Брати і сестри, нехай люблячий Небесний Батько благословить нас завтра памʼятати, що ми відчували сьогодні. Нехай Він благословить нас, щоб ми глибоко відчули ідеали, про які почули на цій конференції протягом цих вихідних, та старалися з терпінням і наполегливістю рухатися до них, знаючи, що Його божественна любов та надійна допомога будуть з нами навіть тоді, коли ми боремося—ні, буде з нами особливо тоді, коли ми боремося.

Якщо євангельські норми видаються високими, а особисте удосконалення, яке необхідне у подальші дні, здається недосяжним, то згадайте слова, якими Ісус Навин підбадьорив свій народ, коли ті злякалися майбутнього: “Освятіться, бо Господь узавтра чинитиме чуда поміж вами”12. Я даю таке ж саме обіцяння. Це—обіцяння цієї конференції. Це—обіцяння цієї Церкви. Це—обіцяння Того, Хто творить ці чудеса, Хто Сам є “Дивний, Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру”13. Про Нього я свідчу. Я—Його свідок. І для Нього ця конференція стоїть як свідчення про Його роботу, що продовжується в ці великі останні дні. В ім’я Ісуса Христа, амінь.