2016
Щоб Я міг привести всіх людей до Себе

“Щоб Я міг привести всіх людей до Себе”

Коли ми наближаємося до Бога, в наше життя прийде уможливлююча сила спокути Ісуса Христа.

Коли ми жили в Африці, я попросив старійшину Уілфорда В. Андерсена, сімдесятника, порадити мені, як допомогти святим, які живуть у бідності. Серед чудових думок, якими він поділився зі мною, була ця: “Чим більша дистанція між тим, хто дає, і тим, хто отримує, тим більше в отримувача кріпне відчуття, що він має на це право”.

Цей принцип підкреслює церковну систему благополуччя. Коли члени Церкви не можуть забезпечити себе, спочатку вони звертаються до своїх сімей. Після цього, якщо необхідно, вони також можуть звернутися до своїх місцевих церковних провідників по допомогу, щоб задовольнити свої тимчасові потреби1. Члени сім’ї та місцеві церковні провідники—найближчі до тих, хто у скруті, і вони часто знаходяться у подібних обставинах та розуміють, як найкраще допомогти. Через свою близькість до тих, хто дає, отримувач, який отримує допомогу за цією схемою, відчуває вдячність і навряд чи вважає, що має на цю допомогу право.

Концепція—“чим більша дистанція між тим, хто дає, і тим, хто отримує, тим більше отримувач розвиває відчуття того, що має на це право”—також має глибоке духовне застосування. Наш Небесний Батько і Його Син, Ісус Христос—головні Подавці. Чим більше ми віддаляємося від Них, тим більше ми відчуваємо, що маємо право на допомогу. Ми починаємо думати, що заслуговуємо на благодать, і нам мають надходити благословення. Ми більш схильні дивитися навколо, помічати несправедливість, відчувати себе скривдженими—і навіть ображеними тією несправедливістю, яку відчуваємо. Оскільки несправедливість може бути самою різною—від незначної до тієї, що приносить великий біль, то коли ми віддаляємося від Бога, навіть маленька несправедливість здається великою. Ми відчуваємо, що Бог зобовʼязаний все виправити—і виправити негайно!

Різниця, яка виникає при нашому наближенні до Небесного Батька та Ісуса Христа, зображена у Книзі Мормона повним контрастом між Нефієм і його старшими братами, Ламаном й Лемуїлом:

  • Нефій мав “велике бажання пізнати таємниці Бога, отже [він] волав до Господа”, і його серце помʼякшилося2. З іншого боку, Ламан і Лемуїл віддалилися від Бога—вони не знали Його.

  • Нефій приймав усі випробування без нарікань, а Ламан і Лемуїл “часто ремствували”. У Писаннях ремствування—це еквівалент дитячому хниканню. Писання визначають, що “ремствували вони тому, що не розуміли діянь Того Бога, Який створив їх”3.

  • Наближення Нефія до Бога давало йому можливість розпізнавати і цінувати Божі “лагідні милості”4. І навпаки, коли Ламан і Лемуїл побачили благословення, які отримує Нефій, то “розгнівалися на нього, тому що вони не розуміли діянь Господа”5. Ламан і Лемуїл вважали, що вони мають право на благословення, які отримували, і ображалися, вважаючи, що мають отримувати більше. Благословення Нефія здавалися їм чимось “несправедливим” по відношенню до них. У Писаннях це приклад того, що відчуває людина, коли їй здається, що вона не отримує те, на що має право.

  • Нефій виявляв віру в Бога, коли робив те, що його просили робити6. Натомість Ламан і Лемуїл “через закамʼянілість своїх сердець … не сподівалися на Господа, як слід було б”7. Їм здавалося, що Господь зобовʼязаний дати їм відповіді на питання, які вони навіть на ставили. “Господь не відкриє нам нічого про те”,—сказали вони. Та вони навіть і не намагалися запитати8. Це—приклад у Писаннях глузливого скептицизму.

Через те, що вони віддалилися від Спасителя, Ламан і Лемуїл ремствували, були сварливими і не мали віри. Вони відчували, що життя було несправедливим і що вони мають право на благодать Бога. З іншого боку, через те що Нефій наближався до Господа, він повинен був усвідомити, що життя найбільш несправедливим буде для Ісуса Христа. Спаситель, хоч і був абсолютно безвинним, страждав більше за всіх.

Чим ближче ми до Ісуса Христа в наших думках і намірах наших сердець, тим більше ми цінуємо Його страждання без вини, тим більше ми вдячні за благодать і прощення і більше хочемо каятися та ставати подібними до Нього. Наша абсолютна дистанція до Небесного Батька та Ісуса Христа важлива, але напрямок, яким ми йдемо, ще більш важливіший. Бог більш задоволений грішниками, які каються і намагаються наблизитися до Нього, ніж тими, хто самовдоволений, прискіпливий, як фарисеї і книжники в давнину, і не розуміють наскільки необхідно покаятися9

Дитиною я співав шведську різдвяну пісню, яка навчає простому, але переконливому уроку—наближення до Спасителя, яке викликає в нас зміну. Слова такі:

“Коли різдвяний ранок мерехтить,

Я хочу піти у хлів,

Де Бог вночі

Вже лежить на соломі.

Як чудово, що Ти захотів

Прийти на землю!

І зараз я не хочу витрачати

Більше моє дитинство, щоб грішити!

Ісусе, ти нам потрібен,

Ти—любий друг дітей.

І більше я не хочу засмучувати Тебе

Моїми гріхами знову”10.

Коли ми в думках переносимося в хлів у Віфлеємі, “де Бог вночі вже лежить на соломі”, ми можемо набагато краще впізнати в Спасителі дар від доброго і люблячого Небесного Батька. Замість того, щоб вважати, що маємо право на Його благословення і благодать, нам слід розвивати сильне бажання надалі більше Бога не засмучувати.

Яким би не був наш напрямок зараз або наскільки б ми не були віддалені від Небесного Батька та Ісуса Христа, ми можемо прийняти рішення розвернутися і наблизитися до Них. Вони допоможуть нам. Як Спаситель сказав нефійцям після Свого воскресіння:

“І Мій Батько послав Мене, щоб Мене було піднято на хресті; і після того як Мене було піднято на хресті, щоб Я міг привести всіх людей до Себе, …

І з цієї причини Мене було піднято; отже, згідно з силою Батька Я приведу всіх людей до Себе”11.

Щоб наблизитися до Спасителя, ми маємо зміцнитися у вірі в Нього, укласти з Ним завіти і дотримуватися їх та мати Святого Духа з нами. Ми маємо також діяти з вірою відповідно до духовних спрямувань, які отримуємо. Все це з’єднується разом під час причастя. Справді, найкращий відомий мені шлях наближатися до Бога—це свідомо готуватися й гідно приймати причастя щотижня.

Наша подруга у Південній Африці поділилася тим, як вона зрозуміла це. Коли Даян була ще новонаверненою, вона відвідувала філію поблизу Йоганнесбургу. Однієї неділі, коли вона сиділа на зборах, то через особливості причасного залу диякон не побачив її, коли розносив причастя. Даян засмутилася, але нічого не сказала. Інший член Церкви помітив недогляд і розповів про це президенту філії після зборів. Коли почалася Недільна школа, Даян запросили до порожньої класної кімнати.

Зайшов носій священства. Він став на коліна, благословив хліб і передав їй шматочок. Вона зʼїла його. Він став на коліна знову і благословив воду і дав їй. Вона випила її. Після цього дві думки прийшли до Даян одна за одною: перша—“О, він [носій священства] зробив це саме для мене”. І потім, “О, Він [Спаситель] зробив це саме для мене”. Даян відчула любов Небесного Батька.

Її розуміння, що жертва Спасителя була саме для неї, допомогло їй відчути себе ближче до Нього і створило непереборне бажання утримувати це почуття у своєму серці не тільки в неділю, але й щодня. Вона зрозуміла, що хоча вона сиділа на зборах разом з іншими, щоб прийняти причастя, завіти, які вона оновлювала щонеділі, були особисто її. Причастя допомогло і продовжує допомагати Даян відчувати силу божої любові, розпізнавати руку Господа в її житті і наближатися до Спасителя.

Спаситель визначив причастя необхідним для духовної основи. Він сказав:

“І Я даю вам заповідь, щоб ви робили так [приймали причастя]. І якщо ви завжди робитимете це, благословенні ви, бо ви збудовані на Моєму камені.

А той серед вас, хто буде робити більше або менше, ті не збудовані на Моєму камені, але збудовані на піщаній основі; і коли дощ падатиме, і ріки розіллються, і вітри подують, і вдарять по них, вони впадуть”12.

Ісус не сказав “якщо дощ падатиме, якщо ріки розіллються і якщо вітри подують”, а сказав “коли”. Ніхто не застрахований від життєвих випробувань, нам всім необхідна безпека, що приходить завдяки прийняттю причастя.

У день воскресіння Спасителя два учні йшли до селища, що називалося Еммаус. Невпізнаний воскреслий Господь приєднався до них в їхній подорожі. Коли вони подорожували, Він навчав їх з Писань. Коли вони прибули на місце, то запросили Його повечеряти з ними.

“І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав…

Тоді очі відкрилися їм,—і пізнали Його. Але Він став для них невидимий…

І говорили вони один одному: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?”…

І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там [апостолів] у зборі”.

І тоді вони свідчили апостолам, що “Господь дійсно воскрес. …

А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба”13.

Причастя справді допомагає нам пізнати нашого Спасителя. Воно також нагадує нам про Його страждання без вини. Якщо життя дійсно було б справедливим, ні ви, ні я ніколи б не воскресли; ми з вами ніколи б не змогли стояти чистими перед Богом. Приймаючи до уваги це, я вдячний за те, що життя не є справедливим.

У той самий час я можу рішуче стверджувати, що через спокуту Ісуса Христа, в кінцевому результаті, у вічній схемі всього не буде ніякої несправедливості. “Все несправедливе в житті може бути виправлено”14. Наші теперішні обставини можуть і не змінитися, але через Боже співчуття, доброту і любов ми всі отримаємо більше, ніж заслуговуємо, більше, ніж ми можемо коли-небудь заробити, і більше, ніж на що ми коли-небудь можемо сподіватися. Нам обіцяно, що “Бог кожну сльозу з очей [наших] зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!”15.

Якими б не були ваші стосунки з Богом, я запрошую вас наближатися до Небесного Батька та Ісуса Христа, Найголовніших Благодійників і Подавців всього доброго. Я запрошую вас відвідувати причасні збори щотижня і приймати святі символи тіла і крові Спасителя. Я запрошую вас відчути близькість Бога, коли ви пізнаєте Його, як учні в давнину пізнали Його, в “ламанні хліба”.

Якщо ви робитимете це, я обіцяю, що ви відчуєте себе ближче до Бога. Природна схильність до дитячого хникання, до почуттів, коли тобі здається, що ти не отримуєш те, на що маєш право, і до глузливого скептицизму зникне. Цей настрій зміниться відчуттям більшої любові та вдячності за дар Небесного Батька—Його Сина. Коли ми наближаємося до Бога, уможливлююча сила спокути Ісуса Христа прийде в наші життя. І разом з учнями на шляху до Еммауса ми пізнаємо, що Спаситель був з нами поряд весь цей час. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Див. Довідник 2: Керування Церквою (2010), 6.2. Зі сторінки 1 Забезпечувати у Господній спосіб: Основні ідеї з путівника для провідників стосовно програми благополуччя (буклет, 2009), ми читаємо: “Якщо члени Церкви роблять все, що в їхніх силах, щоб забезпечити себе, однак не можуть задовольнити основних своїх потреб, перш за все вони повинні звернутися по допомогу до своєї родини. Якщо цієї допомоги виявляється недостатньо, на допомогу приходить Церква”.

  2. 1 Нефій 2:16.

  3. 1 Нефій 2:11, 12.

  4. 1 Нефій 1:20.

  5. Мосія 10:14.

  6. Див. 1 Нефій 17:23–50.

  7. 1 Нефій 15:3.

  8. 1 Нефій 15:9; див. також вірш 8.

  9. Див. Лука 15:2; див. також Joseph Smith, in History of the Church, 5:260–262.

  10. Різдвяна пісня була написана німецькою мовою Абелем Буркхардтом (1805–1882), який служив архідияконом в Базелі, Швейцарія. Переклад шведською мовою було зроблено в 1851 р. Бетті Еренборг-Поссе. Шведська назва “När juldagsmorgоn glimmar”. Багато перекладів було зроблено англійською, що дозволило співати пісню на німецький народний мотив, який зазвичай і використовується. Англійський переклад, який наведений тут, переклад моєї сестри (Аніти Ренлунд) і мій.

    When Christmas morning gleams

    I want to go to the stable,

    |: Where God in the nighttime hours

    Already rests upon the straw. :|

    How good Thou wast to desire

    To come down to the earth!

    |: Now, I do not wish to waste

    My childhood days in sin anymore! :|

    Jesus, we need Thee, Thou dear children’s friend.

    |: I no longer wish to grieve Thee

    With my sins again. :|

    När juldagsmorgon glimmar,

    jag vill till stallet gå,

    |: där Gud i nattens timmar

    re’n vilar uppå strå. :|

    Hur god du var som ville

    till jorden komma ner!

    |: Nu ej i synd jag spille

    min barndoms dagar mer! :|

    Dig, Jesu, vi behöva,

    du käre barnavän.

    |: Jag vill ej mer bedröva

    med synder dig igen. :|

  11. 3 Нефій 27:14–15.

  12. 3 Нефій 18:12–13.

  13. Лука 24:30–35; див. також вірші 13–29.

  14. Проповідуйте Мою євангелію: Путівник для місіонерського служіння (2004), с. 52.

  15. Об’явлення 21:4.