2016
Вічні сім’ї

Вічні сім’ї

Наш обов’язок у священстві—зробити свої сім’ї та сім’ї людей навколо нас центром своєї турботи.

Я радий бути з вами цього вечора на загальній сесії священства Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Це величний момент в історії Церкви. Сто вісімдесят два роки тому, у 1834 році, в Кертленді, шт. Огайо, усі носії священства були скликані на збори в дерев’яний будинок розміром 4 на 4 м. На тих зборах пророк Джозеф Сміт, як відомо, сказав: “Про долю цієї Церкви і царства ви знаєте не більше, ніж дитя, яке сидить на колінах своєї матері. Ви не розумієте її. … Сьогодні ви бачите тут лише жменьку священства, але ця Церква заповнить Північну і Південну Америку—вона заповнить весь світ”1.

Мільйони носіїв священства у більше ніж 110 країнах зібралися на цю сесію. Мабуть, Джозеф Сміт передбачав цей час і славетне майбутнє, яке ще чекає попереду.

Моє сьогоднішнє послання є спробою описати те майбутнє і що ми повинні робити, аби стати складовою плану щастя, який Небесний Батько приготував для нас. До свого народження ми жили у сім’ї з нашим піднесеним і вічним Небесним Батьком. Він створив план, завдяки якому ми маємо можливість рухатися вперед і розвиватися, аби стати такими, як Він. Він зробив це з любові до нас. Мета плану—дати нам привілей жити вічно так, як живе Небесний Батько. Цей євангельський план надає нам можливість отримати земне життя, упродовж якого ми пройдемо перевірку. Нам було дано обіцяння, що завдяки Спокуті Ісуса Христа, якщо ми будемо виконувати євангельські закони і обряди священства, то здобудемо вічне життя—найвеличніший з усіх Його дарів.

Вічне життя—це таке життя, яким живе Бог, наш Вічний Батько. Бог сказав, що Його мета—“здійснити безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39). Отже, велика мета кожного носія священства—сприяти цій роботі, допомагаючи людям сягнути вічного життя.

Кожне зусилля священства і кожен обряд священства мають на меті допомагати дітям Небесного Батька змінюватися завдяки Спокуті Ісуса Христа, аби стати членами вдосконаленої сім’ї. З цього витікає, що “велична робота кожної людини—вірити в євангелію, дотримуватися заповідей і створити та вдосконалювати вічну сім’ю”2 та допомагати іншим робити те ж саме.

Оскільки це істина, то центром і метою всього, що ми робимо, повинен бути целестіальний шлюб. Це означає, що ми повинні прагнути запечатування із вічним супутником у храмі Божому. Ми також повинні заохочувати інших укладати завіти, які пов’язують чоловіка і дружину навіки разом, з їхньою сім’єю у цьому житті та у прийдешньому світі, й дотримуватися цих завітів.

Чому це має таке велике значення для кожного з нас—молодого чи літнього, диякона чи первосвященика, сина чи батька? Тому що наш обов’язок у священстві—зробити наші сім’ї та сім’ї людей навколо нас центром своєї турботи. Кожне важливе рішення має прийматися на основі того, який вплив воно матиме на сім’ю, аби вона стала гідною життя з Небесним Батьком та Ісусом Христом. Немає нічого у нашому служінні священства важливішого за це.

Хочу розповісти вам, що це може означати для диякона, який зараз слухає мене, будучи членом сім’ї та членом кворуму.

У його сім’ї можливо є, а може й немає регулярної сімейної молитви та частих домашніх сімейних вечорів. Якщо його батько, відчуваючи цей обов’язок, скликає сім’ю разом на молитву або читання Писань, диякон може поквапитись, аби з усмішкою взяти у цьому участь. Він може заохочувати своїх братів і сестер до участі й хвалити їх, коли вони це роблять. Він може попросити у свого батька благословення перед початком навчального року або в інший момент, якщо буде потреба.

А може у нього немає такого сповненого віри батька. Однак саме бажання його серця мати названий досвід принесе силу небес тим, хто навколо нього, завдяки його вірі. Вони будуть прагнути сімейного життя, якого той диякон прагне у своєму серці.

Учитель в Аароновому священстві може розглядати свій обов’язок домашнього вчителя як можливість допомагати Господу змінювати життя сім’ї. Господь каже в Ученні і Завітах:

“Обов’язок учителя—завжди пильнувати Церкву, бути з ними і укріпляти їх;

І дивитися, щоб не було ні беззаконня в Церкві, ні бездушності між ними, ні брехні, наклепів, ні лихослів’я” (УЗ 20:53–54).

Подібним же чином священик в Аароновому священстві отримує таке завдання:

“Обов’язок священиків є проповідувати, вчити, роз’яснювати, напучувати, і христити, і благословляти причастя,

І відвідувати дім кожного члена, і напучувати їх молитися вголос і таємно, і виконувати всі сімейні обов’язки” (УЗ 20:46–47).

Ви можете міркувати, як і я, коли був юним учителем і священиком, як же це можливо виконувати ті завдання. Я ніколи не знав, як можу напучувати таким чином, щоб це спрямувало сім’ю до вічного життя, у той же час не ображаючи нікого і не виглядаючи критиканом. Я зрозумів, що єдине напучування, яке змінює серця, приходить від Святого Духа. Це відбувається найчастіше тоді, коли ми свідчимо про Спасителя, Який був і є досконалим членом сім’ї. Якщо ми зосереджуємося на своїй любові до Нього, гармонія і мир посилюватимуться у тому домі, який ми відвідуємо. Святий Дух буде супроводжувати нас у служінні сім’ям.

Юний носій священства може—тим, як молиться, як розмовляє і заохочує членів сім’ї—привносити вплив і приклад Спасителя в їхній розум і серце.

Один мудрий провідник священства показав мені, що він це розуміє. Він попросив мого юного сина взяти на себе керівництво під час домашнього вчителювання. Він сказав, що сім’я може не приймати його повчань, але, на його думку, просте навчання і свідчення хлопчика мають більше шансів проникнути у їхні закам’янілі серця.

Що може робити юний старійшина, аби допомагати у створенні вічних сімей? Можливо, він скоро поїде на місію. Він може молитися всім своїм серцем, аби мати змогу знаходити, навчати і христити сім’ї. Я й досі пам’ятаю красивого юнака, його милу наречену і їхніх двох малих дівчаток, які одного дня сиділи зі мною та моїм напарником на місії. Святий Дух був присутній та свідчив їм, що євангелію Ісуса Христа було відновлено. Вони достатньо повірили, настільки, що навіть запитали, чи можу я дати благословення їхнім дівчаткам, яке, як вони бачили, давали під час одних причасних зборів. Вони вже мали бажання, аби їхні діти отримали благословення, але ще не розуміли, що вищі благословення доступні лише у Божих храмах після укладання завітів.

Я й досі відчуваю біль, коли думаю про те подружжя й тих двох маленьких дівчинок, які вже мабуть постаріли, не маючи обіцяння вічної сім’ї. Їхні батьки мали хоча б слабке уявлення про благословення, які можуть стати доступними для них. Я сподіваюся, що якимось чином десь вони отримають можливість стати гідними вічної сім’ї.

Інші старійшини, які зараз їдуть на місію, матимуть кращий досвід—такий, який мав мій син Метью. Разом зі своїм напарником він знайшов вдову з вісьмома дітьми, які жили в бідності. Він хотів для них того, чого хочете і ви—мати вічну сім’ю. Моєму синові здавалося, що це неможливо, або принаймні малоймовірно на той момент.

Я побував у тому маленькому містечку через багато років після того, як мій син охристив цю вдову, і вона запросила мене зустрітися зі своєю сім’єю у церкві. Мені треба було почекати певний час, поки її діти з її багатьма онуками, приїдуть з різних каплиць у те місце. Один син вірно служив у єпископаті, а кожен з її дітей був благословенний храмовими завітами та запечатуванням сім’ї навічно. Коли я прощався з цією дорогою сестрою, вона поклала руки мені на пояс (вона була дуже низькою на зріст і ледь могла дістатися мені до пояса) та сказала: “Будь ласка, скажіть Матео, щоб він приїхав у Чилі до того, як я помру”. Завдяки тим вірним старійшинам вона отримала щасливе передчуття найбільшого з дарів Бога.

Є те, що має робити кожен старійшина, який повертається з місії, аби залишатися вірним своєму обов’язку прагнути вічного життя для себе і тих, кого він любить. Немає важливішого зобов’язання у часі чи у всій вічності, ніж шлюб. Ви чули мудру пораду відвести шлюбу пріоритетне місце в своїх планах після місії. Вірний служитель у священстві мудро це виконає.

Розглядаючи можливості для шлюбу, він буде думати про те, що він обирає матір для своїх дітей і спадок, який вони матимуть. Він зробить вибір після щирих пошуків та молитовних роздумів. Він переконається, що людина, з якою він укладає шлюб, поділяє його ідеали стосовно сім’ї і його переконаня стосовно Господньої мети для шлюбу та що вона є тією особою, якій він буде готовий довірити щастя своїх дітей.

Президент Н. Елдон Теннер дав мудру пораду: “Батьки, яких ви маєте шанувати більше, ніж будь-кого іншого, є батьками ваших майбутніх дітей. Ті діти удостоєні найкращих батьків, яких ви їм можете дати—чистих батьків”3. Чистота буде вашим захистом і захистом для ваших дітей. Ви зобов’язані дати їм це благословення.

І також сьогодні мене чують чоловіки і батьки. А що ви можете робити? Сподіваюся, що ваше бажання зробити необхідні зміни в собі та у своїй сім’ї, аби одного дня жити в целестіальному царстві, зросло. Як батько-носій священства разом зі своєю дружиною ви можете торкнутися серця кожного члена сім’ї, аби заохочувати їх з нетерпінням чекати на той день. Ви будете ходити на причасні збори зі своєю сім’єю, ви будете проводити домашні збори, де відчуватиметься Дух, ви будете молитися з дружиною і з сім’єю та готуватися, аби привести сім’ю до храму. Ви йтимете з ними шляхом, що веде до вічного сімейного дому.

Ви будете ставитися до своєї дружини і дітей так, як ставиться до вас Небесний Батько. Ви будете наслідувати приклад і настанови Спасителя, щоб керувати своєю сім’єю у Його спосіб.

“Жодна влада чи жодний вплив не можуть і не повинні підтримуватися через священство інакше, як тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну;

Добротою і чистим знанням, що вельми звеличує душу без лицемірства і без підступності—

Докоряючи вимогливо в належний час, коли спонукає Святий Дух; а потім виявляючи більше любові до того, кому ти докоряв, щоб він не ставився до тебе як до свого ворога” (УЗ 121:41–43).

Господь сказав батькам-носіям священства, якими чоловіками вони повинні бути. Він сказав: “Люби свою дружину усім своїм серцем і припадай до неї і більше ні до кого” (УЗ 42:22). Коли Господь звертається як до чоловіків, так і до дружин, Він дає заповідь: “Не чини перелюбу, … не роби нічого подібного до цього” (УЗ 59:6).

Для молоді Господь встановив стандарт: “Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне!” (Колосянам 3:20) і “шануй свого батька та матір свою” (Вихід 20:12).

Коли Господь промовляє до всіх у сім’ї, Його порада така: любити й підтримувати одне одного.

Він просить “намагатися удосконалювати життя кожного … члена” сім’ї, “зміцнювати слабких, повертати до праведності тих рідних, які збилися з пуття і радіти відновленню їхньої духовної сили”4.

Господь також просить, аби ми робили все можливе, щоб допомагати нашим померлим родичам бути з нами у вічному домі.

Провідник групи первосвящеників, який старанно допомагав людям знаходити своїх предків і віднести їхні імена до храму, спасав тих, хто давно пішов з життя. Багато слів вдячності у прийдешньому світі почують ті первосвященики, а також ті, хто проводив обряди, тому що вони не забули про свою сім’ю, яка чекає у духовному світі.

Пророки казали: “Найважливіша робота Господа, яку ви коли-небудь будете виконувати—це робота в стінах вашого власного дому. Домашнє вчителювання, робота єпископату та інші церковні обов’язки є важливими, але найважливіша робота відбувається в стінах вашої домівки”5.

У вашому домі та в служінні священства найбільшу цінність мають невеликі вчинки, що допомагають нам і тим, кого ми любимо, просуватися до вічного життя. Ті вчинки можуть здаватися маленькими у цьому житті, але вони принесуть вічні благословення у вічності.

Якщо ми вірно виконуємо служіння, щоб допомагати дітям Небесного Батька іти до Нього додому, ми будемо гідні привітання, яке всі ми так хочемо почути, коли закінчиться наше земне служіння. Це такі слова: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!” (Матвій 25:21).

Серед того “великого”—обіцяння незліченної кількості нащадків. Я молюся про те, щоб ми могли бути гідними й допомогли одне одному бути гідними того найвищого благословення у домі нашого Батька і Його улюбленого Сина Ісуса Христа. У святе ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт (2007), с. 140.

  2. Bruce R. McConkie, in Conference Report, Apr. 1970, 26.

  3. N. Eldon Tanner, Church News, Apr. 19, 1969, 2.

  4. Bruce R. McConkie, in Conference Report, Apr. 1970, 27.

  5. Harold B. Lee, Decisions for Successful Living (1973), 248–249.