2016
Завжди пам’ятати Його
попереднє наступне

Завжди пам’ятати Його

Я смиренно свідчу і молюся, щоб ми завжди пам’ятали Його—в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де ми можемо бути.

Дорогі брати і сестри, коли я служив в Азії, люди іноді запитували: “Старійшино Гонг, скільки людей живуть в Азійській території Церкви?”

Я сказав: “Половина населення світу—3,6 мільярда людей”.

Хтось спитав: “Чи важко пам’ятати всі їхні імена?”

Запам’ятовування—і забування—є складовою повсякденного життя. Наприклад, одного разу, моя дружина шукаючи всюди, де вона поділа свій новий мобільний телефон, зрештою вирішила подзвонити на нього з іншого телефону. Почувши дзвінок свого телефону, моя дружина подумала: “Хто це може мені дзвонити? Я ж не давала цей номер нікому!”

Запам’ятовування—і забування—є також складовою нашої вічної подорожі. Час, свобода волі та пам’ять допомагають нам вчитися, зростати і зміцнювати віру.

Як сказано в словах відомого гімну:

Згадаймо Божі плоть і кров

В святу причасну мить, …

Щоб не згубить Його любов,

Щоб з Духом душі злить!1

Щотижня, причащаючись, ми укладаємо завіт завжди пам’ятати Його. Виходячи з близько 400 згадувань у Писаннях слова пам’ятати, ось шість способів, у які ми можемо завжди пам’ятати Його.

По-перше, ми можемо завжди пам’ятати Його, довіряючи Його завітам, обіцянням і запевненням.

Господь пам’ятає Свої вічні завіти—від часів Адама і до дня, коли потомство Адама “сприйме істину й дивитиметься вгору, тоді Сіон подивиться вниз, і здригнуться від радості всі небеса, і затремтить від радості земля”2.

Господь пам’ятає Свої обіцяння, в тому числі обіцяння зібрати розсіяний Ізраїль за допомогою Книги Мормона: Ще одного свідчення про Ісуса Христа, і обітниць, даних кожному члену Церкви та місіонеру, які пам’ятають про цінність душ3.

Господь пам’ятає і запевнює народи та людей. У ці дні сумяття і потрясінь4 “одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будем хвалитись Ім’ям Господа, нашого Бога”5, Якому покірні “хвилі та вітри”6. У “тяжкі часи”7 ми “пам’ята[ємо], що не діяння Бога зруйновано, але діяння людей”8.

По-друге, ми можемо завжди пам’ятати Його, з вдячністю визнаючи Його руку в нашому житті.

Часто можна чітко побачити Господню руку в нашому житті, обмірковуючи події після того, як вони сталися. Християнський філософ, Сорен Кайєргард сказав про це так: “Життя слід усвідомлювати, озираючись у минуле. Але … жити слід, вдивляючись у майбунє9.

Моя люба мама недавно відсвяткувала свій 90-й день народження. Вона з вдячністю свідчила про Божі благословення під час кожної важливої події у її житті. Сімейні історії, сімейні традиції і сімейні узи допомагають нам з вдячністю пам’ятати минуле, водночас надаючи зразки та надію для майбутнього. Лінії влади священства та патріарші благословення є свідченням того, як Божа рука вплинула на цілі покоління.

Чи доводилося вам колись думати про себе, як про власну живу пам’ятну книгу,—яка відображає те, що і як ви вибрали пам’ятати?

Наприклад, коли я був молодшим, мені дуже хотілося грати в шкільній баскетбольній команді. Я тренувався і тренувався. Одного дня тренер вказав на нашого відомого на весь штат центрового, зростом 1 м 93 см, та нашого зіркового форварда, зростом 1 м 88 см, і сказав мені: “Я можу включити тебе в команду, але, скоріше за все, ти ніколи не гратимеш”. Я пам’ятаю, з якою добротою він потім підбадьорив мене: “Чому б тобі не спробувати себе в футболі? У тебе добре вийде”. Моя сім’я раділа, коли я забив свій перший гол.

Ми можемо пам’ятати тих, хто дав нам шанс, а потім другий шанс, з чесністю, добротою, терпінням та підбадьоренням. І ми можемо стати тим, кого інші пам’ятатимуть [за те, що він зробив], коли вони найбільше потребували допомоги. З вдячністю пам’ятати допомогу інших і скеровуючий вплив Духа—це ще один спосіб, у який ми пам’ятаємо Його. Саме так ми підраховуємо наші численні благословення і бачимо, що зробив Бог10.

По-третє, ми можемо завжди пам’ятати Його, довіряючи Господу, коли Він запевняє нас: “Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше”11.

Повністю покаявшись, зокрема зізнавшись у наших гріхах і полишивши їх, ми запитуємо разом з Еношем, коли нашу провину змито: “Господи, як це сталося?” і чуємо відповідь: “Через твою віру в Христа”12, і Його прохання: “Пригадай ти Мені”13.

Коли ми покаялися і провідники священства проголосили нас гідними, нам не потрібно продовжувати зізнаватися і зізнаватися у цих скоєних в минулому гріхах. Бути гідним не означає бути досконалим. За Його планом щастя нас закликають лагідно перебувати в мирі протягом нашої подорожі життям, щоб одного дня стати досконалими у Христі14, не хвилюватися завжди, не почуватися збентеженими чи нещасливими через нашу теперішню недосконалість. Пам’ятайте, Він знає все, про що ми не хочемо, щоб хтось інший знав про нас,—і все одно любить нас.

Іноді життя випробовує те, наскільки ми покладаємося на Божі милість, справедливість і судження та довіряємо Його заклику, що несе свободу, дозволити Його Спокуті зцілити нас, коли ми прощаємо інших і себе.

Одна молода жінка в іншій країні подала заяву, щоб обійняти посаду журналіста, але службовець, який призначав на посади, був безжалісним. Він сказав їй: “Своїм підписом я гарантую вам, що ви не станете журналісткою, але будете чистити каналізацію”. Вона була єдиною жінкою у бригаді чоловіків, які чистили каналізацію.

Минули роки і ця жінка стала чиновником. Одного дня до неї прийшов чоловік, якому був потрібен її підпис для отримання роботи.

Вона спитала: “Ви пам’ятаєте мене?” Він не пам’ятав.

Вона сказала: “Ви не пам’ятаєте мене, але я пам’ятаю вас. Своїм підписом ви гарантували мені, що я ніколи не стану журналісткою. Своїм підписом ви послали мене чистити каналізацію, єдиною жінкою у бригаду чоловіків”.

Вона сказала мені: “Я відчуваю, що маю поставитися до цього чоловіка краще, ніж він поставився до мене—але мені це не під силу”. Іноді така сила не всередині нас, але її можна знайти у пам’ятанні про Спокуту нашого Спасителя Ісуса Христа.

Коли довіру зраджено, мрії зруйновано, серця розбиті, а потім розбиті знов, коли ми прагнемо справедливості та потребуємо милості, коли наші кулаки стискаються і наші сльози ллються, коли нам потрібно знати, за що триматися і що відпустити, ми можемо завжди пам’ятати Його. Життя не настільки жорстоке, яким воно іноді може видаватися. Його безкінечне співчуття може допомогти нам знайти нашу дорогу, і правду, і життя15.

Якщо ми пам’ятаємо Його слова і приклад, ми не будемо ображати чи ображатися.

Батько мого друга працював механіком. Його сумлінна праця відображалася навіть на його ретельно вимитих руках. Одного дня хтось у храмі сказав батькові мого друга, що перед служінням там йому слід мити руки. Замість того, щоб образитися, цей добрий чоловік почав ретельно мити сімейний посуд руками у дуже мильній воді перед відвідуванням храму. Він уособлює тих, хто “зійде на гору Господню” і “буде стояти на місці святому Його” з найчистішими руками і найщирішим серцем16.

Якщо у нас є недобрі почуття, заздрість чи почуття образи, або якщо у нас є причина, щоб попросити прощення в інших, зараз слушний час це зробити.

По-четверте, Він закликає нас пам’ятати, що Він завжди радий привітати нас вдома.

Ми навчаємося, коли запитуємо і досліджуємо. Але, будь ласка, не переставайте досліджувати, доки не прибудете—як сказав Т. С. Елліот—“туди, де [ви] починали і не відчуєте, наче ви тут вперше”17. Коли ви будете готові, будь ласка, знов, наче в перший раз, відкрийте своє серце для Книги Мормона. Будь ласка, моліться зі справжнім наміром, знов, наче в перший раз.

Довіртеся тим давнім або ледь відчутним спогадам. Хай вони збільшать вашу віру. З Богом немає точки неповернення.

Давні та сучасні пророки благали нас не допускати того, щоб людські страхи, недоліки чи слабкості—інших людей чи наші власні—змушували нас не помічати істини, завіти та викупительну силу в Його відновленій євангелії18. Це особливо важливо у Церкві, де кожен з нас зростає завдяки своїй недосконалій участі. Пророк Джозеф Сміт сказав: “Я ніколи не казав вам, що я досконалий; але в одкровеннях, яких я навчав, немає помилок”19.

По-п’яте, ми можемо завжди пам’ятати Його в Суботній день завдяки причастю. Наприкінці Свого земного священнослужіння і на початку Свого священнослужіння у воскресінні наш Спаситель взяв хліб та воду і попросив, щоб ми пам’ятали Його тіло і кров20, “бо щоразу, коли ви робитимете це, ви згадуватимете цю годину, коли Я був з вами”21.

Обрядом причастя ми засвідчуємо Богу Батьку, що ми бажаємо взяти на себе ім’я Його Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав нам, щоб Його Дух міг завжди бути з нами22.

Як навчає Амулек, ми пам’ятаємо Його, коли молимося про наші лани, наші отари і наші сімейства, і коли ми пам’ятаємо про нужденних, роздягнених, хворих і стражденних23.

Зрештою, по-шосте, наш Спаситель закликає нас завжди пам’ятати Його, оскільки Він завжди пам’ятає нас.

У Новому Світі наш воскреслий Спаситель запросив присутніх підходити, один за одним, щоб вкласти свої руки до Його боку і відчути сліди цвяхів на Його руках і Його ногах24.

У Писаннях воскресіння описане такими словами: “кожна кінцівка і суглоб будуть відновлені до … свого належного і досконалого стану” і “навіть волосину з голови не буде загублено”25. Якщо це так, тоді подумайте чому на досконалому, воскреслому тілі нашого Спасителя все ще є рани на Його боці та сліди цвяхів на Його руках і ногах26.

Іноді в історії людства смертних людей страчували, розпинаючи на хресті. Але тільки наш Спаситель, Ісус Христос, обнімає нас, все ще маючи ті сліди Своєї чистої любові. Лише Він виконав пророцтво—бути піднятим на хресті, щоб Він міг привести кожного з нас, по імені, до Себе27.

Наш Спаситель проголошує:

“Так, вони можуть забути, але Я не забуду тебе.

Отож на долонях Своїх Я накреслив тебе”28.

Він свідчить: “Я є Той, Кого було піднято. Я є Ісус, Якого було розіп’ято. Я є Син Божий”29.

Я смиренно свідчу і молюся, щоб ми завжди пам’ятали Його—в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де ви можете бути30. В ім’я Ісуса Христа, амінь.