2016
Що ж ми маємо робити?

Що ж ми маємо робити?

Ми будуємо царство, коли ми дбаємо про інших. Ми також будуємо царство, коли говоримо і свідчимо про істину.

Невдовзі після Воскресіння та Піднесення Ісуса апостол Петро навчав: “Нехай [усі] … твердо зна[ють], що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!” Усі, хто чули Петра, серцем розжалобились і запитали його та інших: “Що ж ми маємо робити, мужі-браття?”1 І згодом вони покорилися вченням Петра з радістю.

Завтра—Великодня неділя, і я сподіваюся, що ми також серцем розжалобимся, щоб признати Спасителя, покаятися та покоритися з радістю.

На цій генеральній конференції ми почуємо натхненне скерування від церковних провідників, як чоловіків, так і жінок. Знаючи, що їхні слова торкнуться наших сердець, я запитую вас цього вечора: “Жінки та сестри, що ж ми маємо робити?”

Генеральний президент Товариства допомоги Елайза Р. Сноу заявила сестрам 150 років тому: “Господь поклав на нас високі обов’язки”2. Я свідчу, що ці слова істинні й сьогодні.

Господня Церква потребує жінок, скерованих Духом, які використовують свої унікальні дари, щоб дбати про євангельську істину, говорити на її підтримку та захищати її. Наші натхнення та інтуїція є необхідними складовими для розбудови царства Бога, а на ділі це означає, що ми маємо виконувати свою частину, аби принести спасіння Божим дітям.

Розбудова царства через турботу

Ми будуємо царство, коли ми дбаємо про інших. Проте перше Боже дитя, яке ми маємо виховати у відновленій євангелії,—це ми самі. Емма Сміт сказала: “Я бажаю мати Духа Божого, щоб знати й розуміти саму себе, аби бути здатною долати будь-яку традицію чи вроджену рису, які б заважали моєму піднесенню у вічних світах”3. Ми повинні закласти основу віри в євангелію Спасителя та просуватися вперед в напрямку до піднесення, уповноважені храмовими завітами.

А якщо деякі з наших традицій не мають місця в відновленій євангелії Ісуса Христа? Для того, щоб відпустити їх, можливо, буде потрібна емоційна підтримка та турбота іншої людини, так як це сталося зі мною.

Коли я народилася, мої батьки посадили у дворі магнолію, щоб у нас були квіти магнолії на моєму весіллі, яке проводилося б в протестантській церкві моїх предків. Проте в день мого весілля ні моїх батьків, ні магнолій не було біля мене, тому що будучи наверненим членом Церкви лише рік, я поїхала до Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, щоб отримати храмовий ендаумент та запечататися з моїм нареченим Девідом.

Коли я залишила Луїзіану і наближалася до Юти, почуття безпритульності охопило мене. Перед весіллям я буду знаходитися у нерідної бабусі Девіда, яку всі з любов’ю звали тіткою Керол.

Я, незнайомка в Юті, збиралася пожити в чужому домі перед тим, як запечататися—на вічність—з сім’єю, яку ледве знала. (Добре, що я любила свого майбутнього чоловіка та довіряла йому і Господу!)

Коли я стояла біля вхідних дверей будинку тітки Керол, я хотіла кудись сховатися. Двері відчинилися—я стояла там наче переляканий кролик, а тітка Керол без слів простягнула до мене руки і обійняла мене. Вона, яка не мала власних дітей, знала—її турботливе серце знало, що мені треба було місце, де я була б своя. О, яким заспокійливим і приємним був той момент! Моє серце розтануло, і до мене прийшло відчуття, що я опинилася в духовно безпечному місці.

Виявити любов—це значить знайти місце для когось у своєму житті, як це зробила для мене тітка Керол.

Матері буквально знаходять місце в своєму тілі, щоб дбати про ненароджену дитину,—і, сподіваюся, в своєму серці, коли виховують її,—але турбота не обмежується лише народженням дітей. Єва була названа “мати” до того, як мала дітей4. Я вірю, що “бути матір’ю” значить “давати життя”. Подумайте про способи, якими ви даєте життя. Це може означати давати емоційне життя тим, хто втратив надію, або духовне життя тим, хто сумнівається. За допомогою Святого Духа ми можемо створити місце емоційного зцілення для тих, кого дискримінують, відкидають та для чужинців. Цими делікатними, проте потужними способами, ми будуємо царство Бога. Сестри, усі ми прийшли на землю з цими життєдайними, турботливими, материнськими дарами, тому що це є Божим планом.

Необхідна самовіддана жертва, щоб слідувати Його плану і стати будівниками царства. Старійшина Орсон Ф. Уітні писав: “Усе, від чого ми страждаємо, і все, що ми витримуємо, особливо, коли робимо це з терпеливістю, … очищує серце … і робить нас більш чуйними й милосердними, … і саме завдяки … праці й лиху ми здобуваємо освіту, … яка зробить нас більше подібними до нашого Батька і нашої Матері на небесах”5. Ці випробування, що очищують нас, наближають нас до Христа, який може зцілити нас і зробити нас корисними в роботі спасіння.

Розбудова царства через розмови і свідчення

Ми також будуємо царство, коли говоримо і свідчимо про істину. Ми слідуємо зразку Господа. Він говорить і навчає з силою і владою Бога. Сестри, ми також це можемо. Як правило, жінки люблять говорити і збиратися разом! Коли ми працюємо з делегованим повноваженням священства, яке нам дають, наші розмови й зібрання переростають в навчання євангелії та провідництво.

Сестра Джулі Б. Бек, колишній генеральний президент Товариства допомоги, навчала: “Спроможність стати гідним особистого одкровення, отримати його і діяти згідно з ним—це єдина найважливіша навичка, яку можна здобути в цьому житті. … Потрібні свідомі зусилля”6.

Особисте одкровення від Святого Духа надихне нас вчитися, говорити і діяти згідно з вічною істиною—істиною Спасителя. Чим більше ми слідуємо за Христом, тим більше ми будемо відчувати Його любов та спрямування; чим більше ми відчуваємо Його любов та спрямування, тим більше ми захочемо говорити і навчати істині так, як Він навчав, навіть коли ми стикаємося з протистоянням.

Кілька років тому, коли мені подзвонила незнайома жінка, я молилася про слова, щоб захистити материнство.

Та жінка запитала: “Ви—Ніл Мерріотт, матір великої сім’ї?”

Я радісно відповіла: “Так!”,—очікуючи, що вона скаже щось на зразок: “Це добре!”

Але ні! Я ніколи не забуду її відповідь, коли її голос сухо прозвучав у слухавці: “Я дуже ображена, що ви приводите дітей на цю перенаселену планету!”

“О,—я запнулася,—я розумію вас”.

Вона гаркнула: “Ні, не розумієте!”

Тоді я знічено сказала: “Може й ні”.

І вона почала вичитувати мене за мій нерозумний вибір бути матір’ю. Коли вона продовжувала говорити, я почала молитися про допомогу, і заспокійлива думка прийшла мені в голову: “Що б сказав їй Господь?” Тоді я відчула, що стою на твердій основі й отримала сміливість від самої думки про Ісуса Христа.

Я відповіла: “Я рада бути матір’ю, і я обіцяю вам зробити все можливе, щоб так виховати моїх дітей, аби вони зробили світ кращим”.

Вона відповіла: “Ну, я сподіваюся, що ви так зробите!”—і кинула слухавку.

Це не було чимось великим—зрештою, я ж була у безпеці у своїй кухні! Але по своєму я могла говорити на захист сім’ї, матерів і вихователів, тому що: (1) я розуміла Боже вчення про сім’ю та вірила йому, і (2) я молилася про слова, якими я можу свідчити про ці істини.

Ми несхожі на світ та відрізняємось від нього, а це неодмінно викличе критику, але ми повинні міцно стояти на вічних принципах та свідчити про них, незважаючи на реакцію світу.

Запитуючи себе: “Що ж ми маємо робити?”, давайте подумаємо над запитанням: “Що постійно робить Спаситель?” Він дбає. Він створює. Він заохочує до зростання та доброти. Жінки та сестри, ми можемо робити все це! Дівчатка з Початкового товариства, чи є хтось в вашій сім’ї, хто потребує вашої любові і доброти? Ви будуєте царство, дбаючи про інших також.

Створення землі Спасителем під керівництвом Його Батька було могутнім виявом турботи. Він забезпечив нас місцем для зростання та розвитку віри в Його спокутну силу. Віра в Ісуса Христа і Його Спокуту є найкращим місцем зцілення і надії, зростання і цілеспрямованості. Нам усім потрібне духовне і фізичне місце приналежності. Ми—сестри різного віку—можемо створити його; це святе місце.

Нашим найважливішим обов’язком є стати жінками, які слідують за Спасителем, виховують з натхненням та безстрашно живуть за істиною. Коли ми просимо Небесного Батька зробити нас будівниками Його Царства, Його сила потече в нас і ми будемо знати, як виховувати, і в кінці кінців станемо схожими на небесних батьків. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Дії 2:36–37.

  2. Елайза Р. Сноу, в путівнику Дочки в Моєму Царстві: Історія і спадок Товариства допомоги (2011), с. 46.

  3. Емма Сміт, в путівнику Дочки в Моєму Царстві, с. 12.

  4. Див. Буття 3:20.

  5. Орсон Ф. Уітні, в книзі Spencer W. Kimball, Faith Precedes the Miracle (1972), 98.

  6. Джулі Б. Бек, “І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого”, Ліягона, трав. 2010, с. 11.