2016
Захисток від бурі
попереднє наступне

Прихисток від бурі

Цей момент не визначає їх, але наша реакція допоможе визначити нас.

“Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви.

Був нагий і Мене зодягли ви. …

Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили”1.

За оцінками у світі зараз приблизно 60 млн. біженців, і це означає, що “1 зі 122 чоловік … був змушений втікати зі свого дому”2 і половина з них—діти3. Страшно, коли думаєш про кількість цих людей і про те, що це означає в житті кожної людини. Зараз я виконую доручення у Європі, куди за минулий рік прибуло 1250000 цих біженців з країн Близького Сходу і Африки, де відбуваються воєнні дії4. Ми бачимо, що багато з них прибувають, маючи лише той одяг, що є на них і той, який вони можуть привезти з собою у невеликій валізі. Велика частина цих людей має гарну освіту, і всі вони були змушені залишити свої домівки, навчальні заклади і роботу.

Під керівництвом Першого Президентства Церква працює з 75 організаціями у 17 європейських країнах. Серед цих організацій—великі міжнародні інституції поряд з маленькими місцевими закладами, урядові агенції, а також церковні чи світські благодійні установи. Ми раді співпрацювати з іншими й навчатися від тих, хто працює з біженцями по всьому світу впродовж багатьох років.

Нам, членам Церкви як народу, не треба глибоко занурюватися в історію, щоб пригадати часи, коли ми були біженцями, яких знову і знову жорстоко виганяли з домівок і ферм. У кінці минулого тижня, кажучи про біженців, сестра Лінда К. Бертон попросила жінок у Церкві подумати, про таке: “А якби їхня історія була моєю історією?”5. Їхня історія є нашою історією, і не такою вже й давньою.

В уряді й усьому суспільстві дуже емоційно обговорюється, кого вважати біженцями і що треба робити, щоб допомогти їм. Мої роздуми не мають на меті жодним чином підключитися до цієї гарячої дискусії, ні коментувати імміграційну політику, але натомість зосередитися на людях, які були змушені залишити свої домівки і країни через війни, до започаткування яких вони зовсім не причетні.

Спаситель знає, що означає бути біженцем—Він ним був. Зовсім малою дитиною Ісус разом із сім’єю втік до Єгипту, щоб не потрапити під убивчі мечі Ірода. У різні періоди Свого служіння Ісус знаходився в небезпечних обставинах і Його життя було під загрозою, а зрештою Він підкорився планам злочестивих людей, які заподіяли Йому смерть. Можливо, зважаючи на це, ще більш визначальним для нас стає те, що Він неодноразово навчав нас любити одне одного, любити, як любить Він, любити нашого ближнього, як себе. Дійсно, “чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх”6 і “доглядати за бідними й нужденними, і надавати їм допомогу, щоб вони не страждали”7.

Як надихає, коли бачиш, що члени Церкви по всьому світу щедро жертвують, аби допомогти цим людям і сім’ям, які втратили так багато. Зокрема по всій Європі я бачив, що багато членів Церкви відчували радісне пробудження і збагачення душі, коли відгукувалися на те глибоке природне бажання допомагати і служити людям навколо себе, які потрапили в таку гостру нужду. Церква надала притулки та медичну допомогу. Коли і місії зібрали багато тисяч гігієнічних наборів. Інші коли надали їжу і воду, одяг, дощовики, велосипеди, книги, рюкзаки, окуляри та інше.

Люди від Шотландії до Сицилії виконували багато різних завдань. Лікарі й медсестри надавали волонтерське служіння в тих місцях, куди прибували біженці—мокрі, холодні, а часто і травмовані після своєї подорожі морем. Коли біженці починають обживатися на нових місцях, місцеві члени Церкви допомагають їм вивчати мову країни, куди вони прибули, в той час як інші піднімають дух як дітям, так і батькам, приходячи з іграшками, олівцями, музикою та виставами. Хтось приносить як пожертвування пряжу, в’язальні спиці, гачки і навчає в’язанню молодих та літніх біженців у своїй місцевості.

Зрілі члени Церкви, які мають багаторічний досвід служіння і керівництва, підтверджують факт, що негайне служіння цим людям, які потрапили в скруту, надало найпрекрасніший, найчудовіший досвід, якого вони досі не мали.

Аби повірити, треба бачити ці ситуації на власні очі. Взимку серед багатьох інших людей я познайомився з вагітною жінкою з Сирії у транзитному таборі для біженців, яка відчайдушно робила все для того, щоб не народити дитину на холодній підлозі величезного залу, куди її поселили. У Сирії вона була викладачем в університеті. А в Греції я розмовляв із сім’єю: вони все ще були в мокрому одязі, тремтіли від холоду, настрашені своєю подорожжю на маленькому гумовому човні з Туреччини. Після того як я дивився їм у вічі й почув їхні історії—про той жах, від якого вони втікали і небезпечну подорож у пошуках притулку,—я змінився назавжди.

Є безліч відданих помічників, багато з них волонтери, які надають різного виду допомогу і підтримку. Я на власні очі бачив, як одна член Церкви упродовж багатьох місяців працювала цілу ніч, щоб задовольняти найбільш невідкладні потреби тих, хто прибував з Туреччини до Греції. Серед безлічі інших справ вона надавала першу допомогу тим, хто вкрай потребував медичної допомоги; вона слідкувала за тим, щоб подбали про жінок і дітей, які подорожували самі; і вона робила все можливе, використовуючи дуже обмежені ресурси для вирішення безмежної кількості потреб. Вона, і багато таких, як вона, в буквальному розумінні були ангелами-служителями, справи яких не будуть забуті ні тими, про кого вона дбала, ні Господом, на служінні у Кого вона перебувала.

Всі, хто вділяв від себе для полегшення страждань людей навколо себе, дуже подібні до народу Алми: “І ось, за своїх процвітаючих обставин, вони не відправляли нікого, хто був би роздягненим, або був би голодним, або був би спраглим, або був би хворим, або не був би нагодованим; … вони були щедрими до всіх, до старих і молодих, до залежних і вільних, до чоловіків і жінок, чи то не з церкви або з церкви, не беручи до уваги особистості, а тільки тих, хто у нужді”8.

Нам треба бути обережними, щоб, коли мине перше потрясіння, новини про приплив біженців не стали чимось звичним, бо війна продовжуватиметься і сім’ї біженців будуть невпинно прибувати. Мільйони біженців по всьому світу, історії яких тепер не стають темою репортажів у новинах, все ще відчайдушно потребують допомоги.

Якщо ви запитаєте: “Що я можу зробити?”, давайте згадаємо, що ми не служимо за рахунок своїх сімей та інших обов’язків9, і ми не повинні сподіватися, що наші провідники будуть організовувати для нас проекти служіння. Але як молодь, чоловіки, жінки і сім’ї ми можемо приєднатися до цього великого гуманітарного служіння.

У відповідь на запрошення Першого Президентства взяти участь у Христовому служінні біженцям по всьому світу10 генеральні президентства Товариства допомоги, Товариства молодих жінок і Початкового товариства організували служіння з надання допомоги під назвою “Мандрівником Я був”. Сестра Бертон познайомила жінок Церкви з цією ініціативою тиждень тому під час загальної сесії для жінок. Є багато допоміжних ідей, ресурсів та пропозицій до цього служіння на сайті IWasAStranger.lds.org.

Почніть з того, щоб стати навколішки і помолитися. Потім подумайте, що ви можете робити поруч з вашим домом, у своїх громадах, де ви знайдете людей, що потребують допомоги для адаптації до нових умов. Кінцева мета будь-якого служіння нужденним—це повернення до продуктивного і самозабезпеченого життя.

Ми маємо безмежні можливості простягнути руку підтримки і подружитися. Ви можете допомогти переселеним біженцям вивчити мову країни, яка їх прийняла, поновити свою робочу кваліфікацію чи повчитися проходити співбесіду з роботодавцем. Ви можете допомагати сім’ї або матері-одиначці в чомусь дуже простому, наприклад, піти разом до продуктового магазину чи до школи. Деякі приходи і коли вже співпрацюють з існуючими надійними організаціями. І, відповідно до ваших можливостей, ви можете робити свій вклад до церковної програми з надання допомоги в надзвичайних ситуаціях.

Крім того, кожен з нас може краще ознайомитися з подіями у світі, які змусили цих людей залишити свої домівки. Ми повинні виступати проти нетолерантного ставлення й відстоювати повагу та розуміння серед усіх культур і традицій. Коли ви познайомитеся з сім’ями біженців та почуєте їхні історії від них, а не з телевізійних чи газетних новин, це змінить вас. Ви знайдете справжню дружбу і це значною мірою сприятиме вияву співчуття та успішній інтеграції.

Господь навчав нас, що коли Сіону мають бути “захист[ом]” і “притул[ком] від бурі”11. Ми знайшли притулок. Тож давайте вийдемо зі своїх безпечних місць і щедро поділимося з ними надією на світліше майбутнє, вірою в Бога і свого ближнього та любов’ю, яка сягає за межі культурних та ідеологічних розбіжностей і керується славетною істиною, що всі ми діти нашого Небесного Батька.

“Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови”12.

Коли люди є біженцями, це може бути визначальним моментом у їхньому житті, але це не визначає їх. Як і для безлічі тисяч до них, це буде лише період—ми сподіваємося короткий період—у їхньому житті. Хтось із них стане Нобелівським лауреатом, державним службовцем, лікарем, ученим, музикантом, художником, релігійним провідником або зробить свій вклад в інших галузях. Насправді багато з них уже досягли усього цього до того, як все втратили. Цей момент не визначає їх, але наша реакція допоможе визначити нас.

“Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили”13. В імя Ісуса Христа, амінь.

Більше інформації можна знайти на IWasAStranger.lds.org і mormonchannel.org/blog/post/40-ways-to-help-refugees-in-your-community.