О який величний план нашого Бога!
У час, коли у моєму серці було стільки болю й самотності, моє знання про євангелію давало мені впевненість, щоб рухатися вперед.
Ілюстрації Синтії Кларк
Я виріс у місцевості, де про Церкву знали мало,—у містечку Беркх, що на півночі Монголії. Я—середній з трьох синів, і ми, зростаючи, завжди були разом. Коли мій старший брат поїхав у велике місто на навчання, я за ним дуже сумував. Через два роки він приїхав додому на літні канікули. Того літа наша сім’я вирушила на полювання на три місяці у невисокі гори. Це були одні з найкращих канікул у моєму житті.
Мій брат почав розповідати мені про Церкву, до якої він приєднався і яка називалася Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів. На той час мені не подобалися християнські церкви, тому я не дуже звернув увагу на те, що він розповідав мені.
Одного осіннього дня, коли ми повернулися з полювання додому, то побачили, що у нас гості з міста. Вони були з Церкви, про яку розповідав мій брат. Того ж вечора він разом з ними повернувся до міста. Пізніше ми довідалися, чому він поїхав: він отримав покликання на місію. А нам він навіть не сказав, що відіслав свою заяву! Невдовзі після цього мій старший брат вирушив на свою місію у Сполучені Штати Америки.
Навернені до євангелії
Наступного року, закінчивши середню школу, я поїхав у місто навчатися в університеті. Сім’я, в якій я жив, належала до Церкви. У неділю вони запрошували мене йти з ними до церкви. Оскільки я чув уже про Церкву дуже багато, то вирішив-таки раз сходити.
Завершилось тим, що я відвідував її багато разів. І кожного разу, перебуваючи там, я відчував мир. Люди були приємні, завжди віталися зі мною, потискуючи руку. Церква була не такою, як я думав. Невдовзі місіонери почали проводити зі мною бесіди. Я зустрічався з місіонерами майже два роки.
Я знав, що хочу охриститися, але моє хрищення відкладалося, бо я не дотримувався Слова мудрості. Мені було важко, однак урешті-решт я таки був готовий до хрищення. Я був щасливий тим, що охристив мене мій старший брат, який повернувся з місії лише кілька місяців тому. Згадуючи тепер той момент, я іноді плачу. Це був найщасливіший момент мого життя.
Після мого приєднання до Церкви мій брат розповідав про місіонерську роботу майже щодня. Він завжди заохочував мене, щоб я поїхав на місію. З його допомогою я підготував свою заяву для служіння на місії. Мені ніколи не забути, якими щасливими ми тоді були з братом.
Відчуття страху
Одного вечора мій брат подзвонив мені і попросив зустрітися з ним після роботи. Він хотів поговорити зі мною з приводу дечого, що стосувалося місії. Ми домовились про час зустрічі у центральному парку.
Приблизно в цей час у Монголії відбувалися парламентські вибори. Коли ми зустрілися в центральному парку, громадяни проводили демонстрацію, висловлюючи свою позицію стосовно виборів. Там була поліція, демонстрація набула розмаху і стала загрозливою, переростаючи в масові заворушення. Велика будівля і кілька автівок горіли, люди кричали. Було страшно.
Ми з братом зустрілися далеко від місця проведення демонстрації, але він був стурбований. Він дав мені гроші на таксі і сказав, щоб я їхав прямо додому. Він сказав, що ми побачимося наступного дня. Він планував повернутися до себе додому, а це було близько від його роботи. Приїхало таксі, ми швидко попрощалися, і я поїхав.
Швидко з’ясувалося, що через заворушення власті перекрили всі дороги. Оскільки доїхати додому мені не вдалося, а жив я тоді у передмісті, то довелося провести ніч на роботі. Скрізь тоді були озброєні люди і військова техніка. Сутички посилювалися, і тієї ночі було оголошено про введення надзвичайного стану. Він тривав чотири дні.
Коли надзвичайний стан було відмінено, брат моєї старшої сестри приїхав по мене. Ми доїхали до їхнього дому і побачили, що там вже були всі наші родичі. Усі вони плакали. Я дізнався, що мій старший брат був застрелений, коли повертався додому.
Мені здалось, що моє серце розірветься. Мій брат загинув у свої 24 роки через ту демонстрацію. Дні, що настали після його смерті, були найжахливішими у моєму житті.
І ось у цей важкий час я отримав своє покликання на місію. І під час навернення, і хрищення, і підготовки паперів для місії я був з моїм братом, і ось тепер, коли я отримав покликання на місію, я залишився сам. На мій подив, я був покликаний служити у себе на батьківщині.
Оскільки я був один, то став на коліна прямо там, де був, і у молитві подякував Небесному Батьку. І я молився за свого брата. Я плакав і плакав, коли молився. У цей час, коли у моєму серці було стільки болю й самотності, я відчув, як Дух ще сильніше свідчить мені про план спасіння і моя віра була зміцнена.
Зліва направо: Амарсанаа і його брати, Дорджсурен і Амарсайкхан
Свідчення про Його план
І хоч мого брата не було поруч, коли я відкривав своє покликання на місію, я завжди буду вдячний йому. Також я дуже вдячний за те, що Бог дав мені план спасіння через Спокуту Ісуса Христа. Це—найвражаючий план. Якщо ми дотримуємося цього плану, то будемо відчувати мир у своєму житті.
У Писаннях нам сказано: “О який величний план нашого Бога! Бо … рай Бога повинен віддати духи праведних, а могила—віддати тіло праведних; а дух і тіло відновлюються знову, і всі люди стають нетлінними, і безсмертними, і вони є живими душами” (2 Нефій 9:13).
Я знаю, що мій брат живий у духовному світі. Це знання дає мені впевненість, яка потрібна мені, щоб добре служити на місії. Я знаю, він буде зі мною у важкі часи—так само, як буде зі мною і Господь.