Якими дорогими є вівці, що заблукали
Президента Джеймса Е. Фауста було підтримано як Другого радника у Першому Президентстві 12 березня 1995 року, і в цьому покликанні він служив до самої своєї смерті 19 серпня 2007 року. Цей виступ, проголошений під час квітневої генеральної конференції 2003 року, складає одну з семи статей цього випуску про зміцнення сім’ї.
Для тих сповнених смутку батьків, які праведно, старанно і з молитвою навчають своїх неслухняних дітей, ми говоримо: Добрий Пастир наглядає за ними.
Дорогі брати, сестри і друзі, моє послання цього ранку є посланням надії та втіхи засмученим батькам, які докладали всіх зусиль, аби зростити дітей у праведності, виявляючи любов та відданість, але відчувають розпач, бо їхня дитина непокірна або збилася з дороги, йдучи шляхами зла і знищення. Коли я бачу ваш глибокий смуток, то згадую слова Єремії: “Чути голос у Рамі… Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої”. На це Господь дає Своє приємне запевнення: “Стримай голос свій від голосіння, … бо є нагорода для чину твого, … і вони вернуться з краю ворожого!”1
Я повинен розпочати зі свідчення, що слово Господа до батьків у цій Церкві міститься в 68-му розділі книги Учення і Завіти в такій прекрасній настанові: “І знову, якщо батьки мають дітей у Сіоні або в будь-якому з його колів, які організовано, і не вчать їх розуміти вчення про покаяння, віру в Христа, Сина живого Бога, і хрищення й дар Святого Духа рукопокладанням у віці восьми років, гріх буде на головах батьків”2. Батькам дано настанову “навчати своїх дітей молитися і ходити чесно перед Господом”3. Як батько, дідусь і прадідусь я вважаю це словом Господа, а як служитель Ісуса Христа я настійливо переконую батьків слідувати цій пораді настільки добросовісно, наскільки вони можуть.
Хто є хорошими батьками? Ті, хто з любов’ю, молитвою та настійливістю навчають своїх дітей прикладом та настановою “молитися і ходити чесно перед Господом”4. Це є істинним навіть тоді, коли дехто з їхніх дітей неслухняний або йде за світом. Діти приходять у цей світ, маючи свої власні духовні особистості та риси характеру. Деякі діти “є випробуванням для будь-яких батьків за будь-яких обставин,… однак є й інші, які є благословенням у житті та радістю майже для будь-якого батька чи матері”5. Успіх мають ті батьки, які жертвують і борються, роблячи все, на що здатні за своїх сімейних обставин.
Неможливо виміряти глибину любові батьків до своїх дітей. Це особливий вид стосунків. Ця любов є більшою за любов до життя. Любов батьків до дитини є постійною і сильнішою за сум і розчарування. Всі батьки сподіваються і моляться, щоб їхні діти приймали мудрі рішення. Слухняні й відповідальні діти є невичерпним джерелом гордості й задоволення для своїх батьків.
Але що робити, якщо діти, яких було навчено вірними, люблячими батьками, повстають або сходять з дороги? Чи є якась надія? Горе батьків через непокірну дитину майже невтішне. Третій син царя Давида, Авесалом, убив одного зі своїх братів і також очолив повстання проти свого батька. Авесалома вбив Йоав. Почувши про смерть Авесалома, цар Давид заплакав і сказав зі смутком: “Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!”6
Подібну батьківську любов змальовано в притчі про блудного сина. Коли непокірний син, розтративши свій спадок на неправедне життя, повернувся додому, батько заколов теля відгодоване і відсвяткував повернення блудного сина, кажучи слухняному, але обуреному сину: “Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий—і ожив, був пропав—і знайшовся!”7
Я вірю у втішаюче твердження старійшини Орсона Ф. Уітні [1855–1931] і приймаю його:
“Пророк Джозеф Сміт проголосив—і ніколи у нього не було більш втішаючого вчення,—що запечатування на вічність вірних батьків і божественні обіцяння, які їм даються за доблесне служіння справі істини, стануть спасінням не лише для них, але і для їхніх нащадків. Хоча деякі вівці можуть заблукати, око Пастиря завжди на них, і, рано чи пізно, вони відчують руку Божественного провидіння, яка дотягнеться до них і поверне їх назад у кошару. У цьому житті або у прийдешньому вони повернуться. Їм доведеться сплатити борг справедливості; вони відстраждають за свої гріхи і, можливо, пройдуть свій тернистий шлях; але якщо все це нарешті приведе їх, як і блудного сина, який розкаявся, до люблячого, сповненого прощенням серця батька і додому, болісний досвід не буде даремний. Моліться за своїх легковажних і неслухняних дітей, вірте в них. Надійтеся, довіряйте, поки не побачите спасіння Бога”8.
Є у цьому висловлюванні один принцип, на який часто не звертають уваги: вони повинні повністю покаятися і “відстраждати за свої гріхи” та “сплатити борг справедливості”. Я знаю, що зараз час “підготуватися до зустрічі з Богом”9. Якщо діти, які збилися з дороги, не покаються в цьому житті, то чи все ще можливо, щоб узи запечатування були настільки міцними, щоб уможливити для них покаяння? В Ученні і Завітах нам сказано:
“Мертвих, які покаялися, буде викуплено через послушність обрядам дому Божого.
І після того, як вони розплатяться покаранням за свої провини, і їх буде омито начисто, вони отримають винагороду згідно з їхніми діяннями, бо вони є спадкоємцями спасіння”10.
Ми пам’ятаємо, що блудний син змарнував свій спадок, і коли вже нічого не лишилося, він повернувся в дім свого батька. Там його радо прийняли в сім’ю, але його спадок було розтрачено11. Милість не пограбує справедливість і сила запечатування вірних батьків пред’являтиме права на неслухняних дітей лише за умови їхнього покаяння і Христової Спокути. Неслухняна дитина, яка покаялася, матиме спасіння і всі благословення, які до нього додаються, але піднесення є чимось набагато більшим. Його треба повністю заслужити. Залишимо Господу в Його милості приймати рішення, кого буде піднесено.
Є зовсім небагато таких, чий непослух і злі вчинки є настільки важкими, що вони “втратили силу покаятися”12. Судити про це також може лише Господь. Він каже нам: “Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму, але від вас вимагається прощати всіх людей”13.
Можливо, у цьому житті нам не дано повністю осягнути, наскільки довговічними для дітей є узи запечатування праведних батьків. Дуже ймовірно, що задіяно більш ефективні сили, ніж ті, про які ми знаємо14. Я вірю, що існує велика притягальна сила сім’ї, оскільки вплив улюблених предків поширюється на нас з іншого боку завіси.
Президент Говард В. Хантер [1907–1995] зазначив, що “покаяння—це не що інше, як ностальгія душі, а постійна і пильна турбота батьків є найчистішим на землі видом незмінного Божого прощення”. Чи не є сім’я найближчою аналогією того, що намагався встановити Спаситель, здійснюючи Свою місію?15
В основному ми навчаємося батьківству від своїх батьків. Моя любов до батька більше поглиблювалася, коли він був добрим, терплячим і розуміючим. Коли я пошкодив машину нашої сім’ї, він був лагідним і пробачив. Але на його синів чекала сувора догана, якщо вони хоч трохи приховували правду або неодноразово порушували правила, а особливо, якщо без належної поваги ставилися до нашої матері. Мого батька немає вже майже півсторіччя, але мені до болю не вистачає можливості піти до нього за мудрою порадою, сказаною з любов’ю. Признаюся, що іноді я ставив під сумнів його поради, але я ніколи не ставив під сумнів його любов до мене. Я ніколи не хотів розчарувати його.
Найважливішим у наших зусиллях робити все, на що ми здатні як батьки, є забезпечення сповненої любові, але суворої дисципліни. Якщо ми не привчаємо дітей до дисципліни, то це може зробити суспільство, але таким чином, який не сподобається ні нам, ні нашим дітям. Один із способів привчити дітей до дисципліни—навчити їх працювати. Президент Гордон Б. Хінклі [1910–2008] сказав: “Однією з найбільших цінностей… є така чеснота, як чесна праця. Знання без труда—ніщо. Знання плюс труд породжують геніальність”16.
Сатана поширює свій згубний вплив, і через це виховання дітей стає все більш складним завданням. Тому батькам слід робити все, що в їхніх силах, а також скористатися допомогою церковного служіння і заходів. Якщо батьки погано себе поводять і сходять з дороги навіть тимчасово, це може бути поштовхом для наслідування їхнього прикладу деякими дітьми.
Але є ще один бік медалі, про який слід згадати. Я звертаюся до дітей, які віддалилися від своїх батьків і не підтримують з ними зв’язків через те, що батьки не настільки хороші, як мали б бути. Діти, які критично ставляться до батьків, повинні добре пам’ятати мудру пораду Моронія, де сказано: “Не звинувачуйте мене через мою недосконалість, ані мого батька через його недосконалість, ані тих, хто писав перед ним; але краще складіть подяку Богові за те, що він явив вам наші недосконалості, щоб ви могли навчатися бути мудрішими за нас”17.
Коли у 1823 році Мороній явився молодому пророкові Джозефу Сміту, він процитував такий вірш стосовно місії Іллі: “І він посадить у серця дітей обіцяння, дані батькам, і серця дітей привернуться до їхніх батьків”18. Я сподіваюся, що врешті- решт усі діти привернуться серцями до батьків, а також до матерів.
В одного чудового подружжя, яке я знав у молодості, був син, який був непокірним і віддалився від їхньої сім’ї. Але пізніше він помирився з батьками й піклувався про них і допомагав більше з усіх їхніх дітей. Коли ми стаємо старшими, вплив наших батьків і прабатьків з іншого боку завіси стає сильнішим. І як буває чудово, коли вони відвідують нас у наших снах.
Дуже несправедливо й недоброзичливо судити добросовісних і вірних батьків за те, що їхні діти непокірні або відходять від повчань і любові своїх батьків. Щасливими є ті подружжя, яким діти й онуки приносять утіху й задоволення. Нам слід з розумінням ставитися до тих гідних, праведних батьків, які переживають і страждають через неслухняних дітей. Один з моїх друзів часто казав: “Якщо у вас ще не було жодних проблем з дітьми, тоді трохи зачекайте”. Жодна людина не може сказати з певною мірою впевненості, що її діти зроблять за певних обставин. Коли моя мудра теща бачила, що інші діти поводяться погано, вона, як правило, казала: “Я ніколи не скажу, що мої діти не зробили б цього, тому що вони можуть чинити невірно саме тоді, коли я говорю!” Коли батьки сумують через неслухняних і непокірних дітей, ми повинні, маючи співчуття, “заборонити кинути перший камінь”19.
Одна жінка, член Церкви, не називаючи себе, написала про постійний біль, який її брат завдавав батькам. Він став наркоманом. Він чинив опір усім спробам контролю й дисципліни. Він обманював і не слухався. На відміну від блудного, цей мандрівний син не повернувся додому сам. Замість цього його спіймала поліція і йому довелося постати перед наслідками своїх дій. Протягом двох років батьки підтримували програму лікування Білла, завдяки якій він врешті вилікувався від наркоманії. Підсумовуючи, сестра Білла зазначила: “Я вважаю, що у мене надзвичайні батьки. Вони завжди любили Білла, хоча не погоджувалися й ненавиділи те, що він робив з собою і з їхнім сімейним життям. Але вони були настільки віддані своїй сім’ї, що підтримували Білла будь-яким чином, допомагаючи йому долати скрутні часи, виводячи на тверду основу. Застосування євангелії Христа в їхньому житті було більш глибоким, чуттєвим і всеохоплюючим завдяки їхній любові до того, хто зійшов з дороги”20.
Давайте не будемо зарозумілими, але смиренно вдячними, якщо наші діти слухняні та сповнені поваги, коли ми їх навчаємо шляхів Господа. Для тих, сповнених смутку, батьків, які праведно, старанно і з молитвою навчають своїх неслухняних дітей, ми говоримо: Добрий Пастир наглядає за ними. Бог знає і розуміє ваш глибокий смуток. Є надія. Знайдіть утіху в словах Єремії: “Є нагорода для чину твого” і ваші діти зможуть “вернутися з краю ворожого”21. Я свідчу про це і молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.
Фрагмент з ілюстрації Блудний син, художник Уілсон Онг, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви
Блудний син, Уілсон Онг, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви; фотоілюстрація Коді Белла
Блудний син, художник Кларк Келлі Прайс © 1989 IRI; фотоілюстрація Коді Белла
ІЛЮСТРАЦІЯ ПОЛА МАННА; фотоілюстрація Матью Рієра