До нових зустрічей
Віра остров’ян
Під час недавньої поїздки зі Сполучених Штатів на Маршалові острови і Тонга, я був вражений чистотою віри тих, з ким познайомився. Загалом, мені здається, їхня віра не переобтяжена впливом західного суспільства, яке постійно змінює визначення моралі та істини. Віра остров’ян є глибокою, як описав її колишній президент місії в Тонга старійшина Джон Х. Гроберг (сімдесятник, 1976–2005). Вона основується на Спокуті і плані спасіння. Така віра не ставить під сумнів те, що було пізнано Духом.
Певним чином життя на Тихоокеанських островах є більш розміреним, ніж те, до якого я звик. Хоча остров’яни мають доступ до автомобілів і телевізорів, фільмів та Інтернету, спорту й багатьох інших занять, усе це, здається, є менш нав’язливим, ніж в багатьох інших культурах, у тому числі Сполучених Штатах.
Звичайно, остров’яни стикаються з власними випробуваннями. Як і мені, їм потрібно платити за їжу і дім і також дбати про силу свідчення. Все ж знову і знову я стаю свідком віри тих, хто не поступається під тиском випробувань і не відхиляється через зайнятість на роботі або спокуси. Натомість вони знають про руку Господа в їхньому житті. Як пояснив старійшина Девід С. Бакстер, сімдесятник (і колишній президент Тихоокеанської території): “Вони вірять в чудеса, вони очікують на них, і вони їх отримують”.
Коли я повернувся додому з подорожі Південно-Тихоокеанським регіоном, то розмірковував над кількома запитаннями: Чому деякі люди залишаються міцними у своїй вірі, тоді як інших починають непокоїти запитання і сумніви? Чому, одного разу отримавши свідчення, дехто дозволяє йому ослабнути або стати крихким? Чому, коли деякі люди стають свідками прояву руки Господа в їхньому житті, вони дивуються?
Можливо, відповіді в тому, наскільки твердо серце людини покладено на олтар Господа. У випадку з остров’янами, з якими я познайомився, таке рішення приймається раз і назавжди. Побудувавши свою віру на Камені їхнього Викупителя, надійній основі, багато хто припиняє ставити запитання; вони не дозволяють похитнутися своєму свідченню. Вони приймають те, що, як знають, є істиною, і розсіюють усі сумніви.
Саме цю якість я хочу вдосконалювати. Коли моя віра зазнає випробувань, я хочу навчитися робити те, що сказав Господь Оліверу Каудері: “Розкинь розумом про ту ніч, коли ти волав до Мене у своєму серці, щоб ти міг знати про істинність цього. Хіба Я не приніс мир твоєму розуму стосовно цього? Яке більше свідчення ти можеш мати, ніж від Бога?” (УЗ 6:22–23). Така пам’ять веде до непохитної віри.
Така віра є чистою і не піддається впливові світу. Це віра відданості і прийняття. Вона стверджує: “Я знаю це. І в мене вже немає сумнівів”.
Виявлення такої віри в нашого Небесного Батька і Його план дозволяє Його силі проявлятися в нашому житті. Ця віра не слабне через нападки на наші вірування, через втому або страх перед невідомим. Завдяки їй ми можемо сказати: “Він живе!” І цього для мене достатньо.
Фотографія Джошуа Дж. Перкі