Ми говоримо про Христа
“Я не забуду тебе”
Автор живе в шт. Юта, США.
Коли я йшла на звичайний огляд до лікаря, мене сповнювали радість і надія. З допомогою ультразвуку я вже бачила, як б’ється серце моєї крихітної дитинки, але зараз, через кілька тижнів, маленьке створіння всередині мене ще більше підросло. Хоча позаду вже були три вагітності, відчуття подиву не залишало мене.
Через десять хвилин я самотньо сиділа в машині й плакала—зображення нерухомої дитинки без серцебиття назавжди закарбується в моїй пам’яті.
У наступні дні я ледве могла зібрати себе до купи. Мене охопило відчуття порожнечі й самотності. Мій чоловік мав ходити на роботу, троє дітей бігали по хаті, а я механічно годувала їх і намагалася підтримувати порядок у домі. Однак думками я була далеко. Найперше, що я робила, коли поверталася додому після якихось справ—перевіряла, чи немає пропущених дзвінків. Їх не було. Я кожної години перевіряла пошту. Жодного послання. Я почала думати, що моїм друзям і знайомим байдуже, що зі мною трапилося. І чи взагалі вони були моїми друзями? Я не помітила, як Сатана почав наді мною працювати.
Якось увечері я розповіла про свої почуття чоловікові, і він відразу зрозумів, що відбувається. Він прочитав мені 1 Нефій 21:15–16:
“Я не забуду тебе, о доме Ізраїлевий.
Отож на долонях Своїх Я накреслив тебе; твої мури завжди переді Мною”.
Я знала про Спокуту й раніше і вивчала її. Я думала, що знаю, чим вона є. Але я не вміла належним чином застосовувати її у своєму житті. Ісус уже відстраждав усі мої болі. Він з точністю знав, що я відчуваю.
“Його незрівнянна Спокута вимагала того, щоб Ісус спустився “нижче всього” (УЗ 88:6) і витерпів “біль усіх людей” (2 Нефій 9:21). Таким чином ми розуміємо, що Спокута має на меті більше, ніж бути засобом подолання гріха. Це найвеличніше з усіх земних діянь дає Спасителеві владу виконати таке обіцяння: “Якщо ви звернетеся до Господа з щирими намірами в серці, … Він … визволить вас від залежності” (Мосія 7:33)”1.
Чи могла я мати кращого друга у цей час трагедії за Того, Хто дійсно міг мені поспівчувати? Я зрозуміла, що мені потрібен Спаситель. Він допоможе мені справитися з сумом. Коли я звернулася до Господа, то відразу ж відчула, як Він мене любить. Мене охопили почуття спокою і умиротворення, я усвідомила, що Ісус розумів мене так, як я ніколи й не уявляла. Він дійсно є тим Другом, який мені був так потрібний у ті дні після викидня—саме такого друга я потребувала найбільше.
Я знаю, що завжди можу звернутися до Спасителя, не лише тоді, коли мені треба покаятися у гріхах, але також і тоді, коли мені потрібне плече, в яке я можу поплакати. Він завжди поруч. Коли ми шукаємо того, хто розуміє наші болі й сум, не забуваймо про нашого найщирішого друга—Ісуса Христа.
Мій чоловік прочитав мені 1 Нефій 21:15–16. Я зрозуміла, що мені потрібен Спаситель, щоб справитися зі смутком.
Фотоілюстрація Уелдена С. Андерсена