Подарунок для бабусі
Автор живе в штаті Каліфорнія, США.
Простий лист подяки так багато значив для моєї бабусі.
Ілюстрація Роджера Моцкуса
Коли я була маленькою, моя бабуся часто збирала нас разом з моїми двоюрідними братами і сестрами. Всіх нас було десь 14, і ми завжди раділи, коли бабуся запрошувала нас на вечері, ночівлю, ігрові вечори і свята. Бабусин дім був таким бажаним місцем!
Що б ми не робили у бабусиному домі—це було весело. Але я ніколи не задумувалася про весь той час і роботу, які були вкладені у кожний із заходів. Я просто думала, що це те, чим займаються бабусі, і мені це подобалося!
Назавжди запам’ятавши веселі роки, проведені разом з двоюрідними братами і сестрами в бабусиному домі, наша сім’я переїхала. Пізніше моя бабуся приїхала в наш новий дім, щоб провести з нами один особливий день. Наша сім’я довго і старанно розмірковувала над ідеальним подарунком для неї. Вона має більше речей за всіх, кого я знаю. Що ми могли подарувати бабусі, в якої все є?
Я запитала тата, чи є в нього якісь ідеї, і він сказав мені те ж саме, що казав кожного року: “Чому б тобі не написати їй гарного листа?” Своїх ідей у мене не було, і тому рано-вранці наступного дня, поки ще ніхто не встав, я сіла за кухонний стіл і, хоча мої ноги стояли на холодній плитці, написала своїй бабусі особливого листа.
Спочатку я думала, що я можу написати, окрім: “Ти така чудова! Дякую за все!” Коли я дивилася через кухонне вікно на пальми і небо, то подумала про багато всього, що бабуся робила для нас всі ці роки. Я згадала, що ніколи не казала своїй бабусі, як багато значили для мене ті сімейні зустрічі й заходи.
У своєму листі я сказала своїй бабусі, що люблю її і подякувала їй за всі свої особливі спогади. Я сказала їй, наскільки вони все ще важливі для мене, хоча і пройшли роки. Потім я поклала лист у конверт, перев’язала його червоною стрічкою і повернулася у свою теплу, встелену килимом кімнату.
Коли настав час дарувати бабусі подарунки, я повільно дістала свій лист. Я не була впевнена у своєму подарунку для неї.
Вона виглядала здивованою, коли я дала їй конверт. Я стояла неподалік, коли вона обережно відірвала кінчик конверта і дістала лист, написаний на вузькому рожевому аркуші. Під час читання вона почала усміхатися, і їй на очі навернулися сльози. Досі я ніколи не бачила, як моя бабуся плаче. Вона повільно підвела добрі карі очі й обернулася до мене. Вона прошепотіла: “Дякую, дякую! Я не думала, що хтось пам’ятає”.
Бабуся, яка так багато зробила для зміцнення родинних стосунків, і не здогадувалася, що я пам’ятала чи була вдячною за той спільно проведений час. Вона витерла очі і сказала: “Дякую, Кімберлі! Це був найкращий подарунок з усіх, які мені могли подарувати”.
Я міцно обійняла бабусю, відчуваючи на своїй щоці м’яку шкіру її обличчя і “бабусин” запах, який був сумішшю дитячої присипки і мускусу. Я була така вдячна за татову ідею написати їй листа. Я не знала, що слова подяки і любові будуть більш цінними для моєї бабусі, ніж сувеніри, парфуми і фруктові пироги, які можна купити за гроші.