Молитва з терпінням
Я виріс у Мексиці разом з моїми братами і сестрами, мамою і бабусею. Кожного дня після виконання уроків і домашніх обов’язків, я грав у футбол. Я любив футбол! Я уявляв, що моя права нога—це одна команда, а ліва—інша команда.
Одного разу під час гри у футбол мені раптом стало важко дихати. Я перепочив кілька хвилин, та все ще не міг нормально дихати. Мені стало так погано, що я потрапив у лікарню.
У лікарняній палаті було багато інших дітей, але я скучав за своєю сім’єю і почувався самотньо. Хоча тоді я ще не був членом Церкви, я вірив у Бога. Кожного дня я молився про зцілення, але замість цього мені ставало все гірше і гірше. Лікарі вважали, що моє життя під загрозою.
Зрештою, вони відправили мене з лікарні додому, але наступний рік я мав провести в ліжку. Я приймав багато таблеток, і мені робили по два уколи щодня. Я все ще молився в розумі і серці. Я сказав Небесному Батькові: якщо я видужаю, то служитиму Йому решту свого життя.
Пізніше одного разу, коли я читав у ліжку, моя книга випадково впала на підлогу. Коли я нахилився, щоб її підняти, я зрозумів, що моє дихання в нормі. Я знову її впустив. І знову я підняв її без жодних проблем!
Я встав з ліжка. Спочатку в моїй голові паморочилося, тому що я довгий час не ходив самостійно. Я подивився в дзеркало і побачив, що я усміхався. Я знав, що отримав відповідь від Небесного Батька.
З того часу кожного дня я намагався робити щось, аби висловити подяку Небесному Батькові. Коли я виріс, то став лікарем, аби допомагати відповідати на молитві інших дітей. І зараз я намагаюся служити Небесному Батькові завдяки своєму покликанню в Церкві.
Відповіді на молитви не завжди приходять з легкістю, і вони не завжди приходять негайно. Але я знаю, що Небесний Батько відповідає на наші молитви. Він знає наші потреби і Він знає, що є найкращим.
Ілюстровано Деном Берром