Я більше ніколи не піду на танці
Венді Вен Ной, шт. Іллінойс, США
У передмісті Чикаго, шт. Іллінойс, США, де ми живемо, менше 20 молодих святих останніх днів ходять до середньої школи, розділеної на два кампуси, у яких навчаються приблизно 4400 учнів. Нам подобався рівень освіти, яку отримував наш син, і те, що багато хороших сімей з високими моральними устоями жили у нашій місцевості.
Навесні, коли наш син навчався в 11-му класі, його запросили на шкільні танці. Дівчина, з якою він зустрічався, одягнула гарну скромну сукню і нам дуже хотілося почути від них, як пройшов вечір. Коли син повернувся додому, то сказав: “Я більше ніколи не піду на шкільні танці!” Він розповів, що танці учнів були надто відвертими, а адміністрація нічого не робила, щоб це зупинити. Я була приголомшена.
Я працюю неповний робочий день у системі освіти того району, тож через кілька днів після танців я розшукала заступника директора. Він чоловік високих принципів, тому я вважала, що він вислухає моє занепокоєння. Він порекомендував мені написати директорам середніх шкіл.
Я з молитвою розмірковувала, що ж їм сказати, і вирішила розповісти, як я була розчарована неналежними рухами під час танців і що нічого не було зроблено, аби це зупинити. Вони встановили високу планку в навчанні, то чому не встановити її і для заходів?
Минуло кілька місяців, і я думала, що на мого листа ніхто не звернув увагу. Проте одного дня під час запису учнів до школи заступник директора запитав у мене: “Чи ви і є та мама, яка написала листа про шкільні танці?”
“Так”,—відповіла я.
“Я хочу вам сказати, що ваш лист зчинив справжню бурю”,—сказав він.
Я дізналася, що один з директорів не вважав, що потрібні якісь зміни, поки не запитав думку кількох учнів. Кожен відповів однаково: “Ми більше не підемо на шкільні танці! Там надто неприємно знаходитися!”
Потім адміністрація запровадила правила етикету під час танців, які мали вступити у дію під час найближчих танців з нагоди початку шкільного року. Директор повідомив учнів, що їх попросять вийти, якщо вони порушуватимуть правила.
Я з нетерпінням чекала повернення сина з танців. Коли він повернувся, то сказав, що учнів, які намагалися поводитися, як і раніше, попросили вийти. Він сказав, що то були найкращі танці, на яких він побував.
Я написала листа до адміністрації, подякувавши за те, що вони організували найкращі шкільні танці за довгий час. Заступник директора, якого я знала, відповів: “Дякую вам за те, що підняли цю тему минулої весни. Без вашого вкладу ми б нічого не змінювали в цьому питанні”.
Я дізналася, що з того часу більшість шкіл нашого округу прийняли ці нові правила для танців, тож тисячі учнів тепер зможуть отримувати радість від шкільних танців.
Я молюся, щоб Господь благословляв усіх нас, даючи змогу знаходити сміливість, щоб відстоювати те, у що ми віримо. Я зрозуміла, що і одна людина може змінювати світ.