Добра новина з Кумори
Ми з вами можемо не тільки вижити, але й перемогти як Мороній, якщо докладемо зусиль стояти за істину в тяжкі часи.
Відвідуючи відновлений маленький та скромний дерев’яний будинок Джозефа Сміта, я відчувала, що знаходжуся у святому місці. Я перебувала саме там, де ангел Мороній вперше явився Джозефу Сміту, щоб розпочати цю велику і дивовижну роботу Відновлення євангелії Ісуса Христа. Розмірковуючи над переплетіннями життєвих ліній цих двох великих пророків—Моронія, останнього пророка свого часу, та Джозефа, першого пророка нашого розподілу—я помітила багато “схожих моментів”. Дозвольте мені поділитися з вами деякими уроками “схожості”, коли я буду свідчити про цю велику і дивовижну роботу.
Коли Джозеф Сміт вперше зустрівся з Моронієм, йому було 17 років, саме в такому віці зараз і багато з вас, молодих жінок. Ми знаємо точний час і місце. Це відбулося вночі 21 вересня 1823 року в спальні на другому поверсі, коли п’ятеро його братів спали. Джозеф молився, аби він “міг знати своє становище і достоїнство перед [Богом]” (Джозеф Сміт—Історія 1:29). Джозеф відчував свою недосконалість і негідність перед Богом. Він сказав, що не був “винуватий у будь-яких тяжких або злісних гріхах”, але припускався “безрозсудливих помилок, виявляючи слабкість юності” (Джозеф Сміт—Історія 1:28), тож він молився, бажаючи повернути впевненість. Я можу повністю зрозуміти відчуття молодого Джозефа і знаю, що ви теж можете. Як часто кожний з нас падав навколішки з таким самим відчуттям негідності та потребою Божественного заспокоєння?
У відповідь на відверту, сповнену покаяння молитву йому явився небесний посланець, Мороній. Джозеф пише: “він звернувся до мене по імені й сказав, що Бог призначив мені роботу” (Джозеф Сміт—Історія 1:33). Джозеф “дуже дивувався з того, що говорив [йому] цей незвичайний посланець” (Джозеф Сміт—Історія 1:44).
Ми також можемо одержувати духовне заспокоєння у відповідь на наші молитви. Ми можемо одержати свідчення, що наш Небесний Батько знає нас на ім’я і має для кожного земну місію, яку ми повинні виконати.
Ангел Мороній явився Джозефу ще двічі протягом тієї ночі, потім знову в полі і на схилі пагорба наступного дня, і після цього являвся щороку на тому місці, яке тепер відоме як пагорб Кумора. Того першого дня Мороній повторював те саме послання знов і знов. Чи переживали щось подібне і ви? Мої діти іноді дорікають мені, що я кажу їм те саме знову і знову. Не будьте несправедливо суворими до своїх батьків та провідників, коли вони повторюються. Господь звелів Моронію навчати молодого пророка через повторення. Повторення міцно закріплює євангельські принципи в нашому розумі та серцях.
Завдяки цим регулярним відвіданням ангела розвинувся прекрасний зв’язок між тим стародавнім пророком, який запечатав пластини, і сучасним пророком, якого було обрано, щоб винести їх знов до світла. Я вважаю, що нам також слід плекати в серці любов до пророків, як стародавніх, так і сучасних. Як доречно, що статуя із зображенням ангела Моронія прикрашає шпилі більшості наших сучасних храмів. Це нагадує про те, що Мороній і є тим славетним “ангелом з висоти, [який]/ довгу тишу розірвав”, (Гімни, № 13), це про нього наш хор заспіває сьогодні ввечері.
Джозеф Сміт багато чого навчився від Моронія. Потім в безпеці і святості того дерев’яного будинку, де явився Мороній, Джозеф поділився багато чим із того, чого навчився, зі своєю сприйнятливою сім’єю. Його мати розповідала:
“Джозеф продовжував одержувати настанови час від часу, і кожного вечора ми збирали наших дітей разом і присвячували наш час обговоренню тих речей… Я думаю, що ми являли собою найдивніший різновид будь-якої сім’ї, що колись жила на землі, коли отак усі сідали у коло,… і з палким бажанням, затамувавши подих, слухали релігійне навчання вісімнадцятирічного хлопця” (The Revised and Enhanced History of Joseph Smith by His Mother, вид. Scot Facer Proctor and Maurine Jensen Proctor [1996], 111).
Як наслідок цих щоденних сімейних вечорів, Люсі Мак Сміт стверджувала, що в їхньому домі то був час приємної єдності, щастя і спокою. Яким взірцем укріплення домівки та сім’ї є для нас Джозеф! Він не утримував свої свідчення та духовний досвід від інших, але часто ділився цим з батьками, братами та сестрами. Ми можемо робити те саме в наших домівках.
Смітам необхідно було триматися разом, тому що зовнішній світ постійно переслідував Джозефа та його сім’ю. Напевно, вчення та приклад Моронія допомогли пророку Джозефу навчитися свідчити у злочестивому світі. Мороній жив саме в такому світі, який, за його пророцтвом, буде існувати в сучасні часи—“в той день, коли будуть… убивства, і розбій, і брехня, і обмани, і розпуста, і всілякі мерзоти” (Мормон 8:31).
Мороній також з власного досвіду знав, що таке самотність та збентеження. Після великої битви між нефійцями та ламанійцями, під час якої загинув весь його народ, він журився: “Я один. Мого батька вбито в битві, і всіх моїх родичів, і я не маю ані друзів, ані куди йти; і скільки ще Господь дозволить мені жити, я не знаю” (Мормон 8:5). Чи відчуваєте ви Моронієву самотність та збентеження?
Я розумію, що багато з нас також часом почуваються самотньо, не маючи друзів у злочестивому світі. Деякі з нас відчувають, що під час випробувань їм “нема куди йти”. Та ми з вами можемо не тільки вижити, але й перемогти як Мороній, якщо докладемо зусиль стояти за істину в тяжкі часи. Що він робив, стикаючись лицем до лиця з похмурим, ворожим світом? З вірою підкоряючись настановам свого батька, він завершив записи на золотих пластинах. Він ознайомився із записами пророків. А найголовніше, він прокладав собі шлях, долаючи збентеження, тримаючись за Господні обіцяння про майбутнє. Він міцно тримався за завіти, які Бог уклав з домом Ізраїля, щоб благословити його навічно.
Мороній виявляв віру в благословення, які було обіцяно прийдешнім поколінням. Старійшина Джеффрі Р. Холланд пояснював, що пророки давнини, разом з Моронієм, мали таке радісне передчуття тому, що у видінні бачили сьогодення. Вони бачили сильних, вірних укладеним завітам молодих людей подібних до вас, які будуть виконувати роботу Господа в цьому останньому розподілі. Старійшина Холланд сказав: “Провідники у минулі віки мали здатність іти далі… не тому, що вони знали, що вони досягнуть мети, але тому, що вони знали, що ви…—величне зібрання молодих [жінок], подібного до нашого,… сповнені рішучості побачити, що євангелія перемагає і тріумфує”. (“Терор, тріумф і весільний бенкет”, вогник Церковної системи освіти, 12 вер. 2004 р.; див. www.ldsces.org). Ми маємо велику відповідальність втілити в життя Моронієве “радісне передчуття”.
Ми—ті, хто належать до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів—зв’язані з Господом завітом. Він сказав: “Я не забуду про тебе,… на долонях Своїх тебе накреслив Я” (Ісая 49:15–16; див. також 1 Нефій 21: 15–16).
Зв’язуюча та зміцнююча сила завітів в нашому житті стала дуже реальною для мене нещодавно, коли наші дорогі друзі пережили трагічну втрату в своїй сім’ї. Коли Катерина та Кімбол Херрод з чотирма дітьми віком від дев’яти місяців до семи років їхали машиною додому після сімейної вечері у дідуся та бабусі, подвійне колесо величезної вантажівки, яка їхала по протилежній стороні автостради, раптом відокремилося, перелетіло через роздільну смугу і вдарилося у той бік їхнього мінівену, де сидів водій. Кімбол, який вів машину, чоловік і батько, був серйозно поранений і непритомний. Катерина якось спромоглася направити машину на узбіччя і викликала швидку допомогу. Спостерігаючи як лікарі допомагають її чоловіку та двом старшим дітям, вона, сидячи в поліцейській машині з двома молодшими дітьми на колінах, молилася вголос: “Небесний Батьку, ми знаємо, що Ти маєш силу зцілити Кімбола, якщо на те буде воля Твоя, але, якщо ні, ми віримо, що якимось чином Ти допоможеш нам витримати це все”. Кімбола повезли до лікарні гелікоптером, але по дорозі він помер.
Після того як дітям полікували в лікарні порізи, синці та інші незначні ушкодження, і вони, нарешті, були вже вдома, у ліжку, Катерина повернулася до лікарні попрощатися зі своїм чоловіком востаннє у цьому світі. Їй було дуже важко, але вона заявила своїм батькам, які були з нею: “Я знаю, що ми з Кімболом запечатані храмовими завітами, і прийде час, коли ми знову будемо разом”. Під час найстрашнішого випробування в житті молодої матері її завіти підтримали її.
Під час похорону нам нагадали про силу завітів, щоб підтримати нас у часи спокус і в день лихий. Співаючи заключний гімн, ми всі чули, як щиро і голосно співав п’ятирічний син Тейлор: “Може сім’я святих жити вічно” (Гімни, № 300). Громаді було радісно дізнатися, що дитину було навчено про запечатування завітів, які зв’яжуть його з батьком і матір’ю.
Нас також було навчено про силу завітів під час виступу батька Катерини. Він цитував Писання з цінного літопису, який Мороній запечатав, а потім передав пророку Джозефу; промовець нагадав нам, що євангелія обіцяє нам під час життєвих бур і ураганів міцну опору, а не парасольку:
“Пам’ятайте, пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент; так, щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри,… воно не матиме сили над вами, щоб втягнути вас до безодні нещастя,… завдяки каменеві, на якому ви збудувалися, який є надійним фундаментом” (Геламан 5:12).
Глибока сила духу, яку виявила ця сім’я, йде від знання того, що вони навічно зв’язані як сім’я, а також зв’язані з Небесним Батьком і не можуть бути розлучені з Ним.
Подібно до Моронія, Джозефа Сміта, Катерини та Кімбола, ми теж можемо вийти переможцями з випробувань, небезпеки та переслідувань. Завіти священства зв’язують нас навічно з нашими земними та небесними сім’ями і озброюють нас праведністю і силою.
Яка я щаслива, що живу в цей великий і прекрасний день, коли відновлено євангелію! Я свідчу про свою вдячність за двох великих пророків, Моронія і Джозефа Сміта, які зустрілися в тій спальні на другому поверсі і потім працювали разом заради появи Книги Мормона. Дозвольте мені завершити свій виступ повторенням радісного вигуку Пророка Джозефа відносно відновленої євангелії:
“Отож, що ми чуємо в євангелії, яку ми отримали? Голос радості!..
Добру новину з Кумори! Моронія й ангелів з небес, що проголошують сповнення пророків—про книгу, якій належало відкритися…
Браття [і сестри], хіба не підемо ми далі у такій величній справі?.. Нехай звеселяються ваші серця і радіють надзвичайно…
Отже, як Церква, і як народ, давайте принесемо Господу жертву в праведності” (див. УЗ 128:19, 20, 22, 24).
Я знаю, що це Церква Ісуса Христа. Нехай кожний з нас дозволить євангелії проникнути глибоко в душу, щоби ми могли любити Бога і служити Йому з щирими намірами в серці, в ім’я Ісуса Христа, амінь.