Незмінні істини для мінливих часів
Ми, як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, повинні протистояти небезпеці, що оточує нас і наші сім’ї.
Мої дорогі брати і сестри, що зібралися тут і по всьому світі, мені потрібні ваші молитви і ваша віра під час виконання доручення і привілею промовляти до вас.
Я почну з висловлення вдячності усім вам. У цьому складному світі молодь Церкви завжди є найкращою. Віра, служіння і дії наших членів Церкви гідні похвали. Ми є людьми, сповненими молитви і віри, що завжди намагаються бути скромними і чесними. Ми піклуємося одне про одного. Ми намагаємося виявляти любов до наших ближніх.
Однак, щоб ми не стали самовдоволеними, дозвольте мені навести цитату з 2 Нефія в Книзі Мормона:
“В той день [диявол]… приспить їх до плотської безпечності так, що вони скажуть: Усе гаразд у Сіоні; так, Сіон процвітає, усе гаразд—і таким чином диявол ошукує їхні душі”1.
Хтось сказав, що дерево нашого самовдоволення має багато гілок, і кожної весни на ньому починає розпускатися ще більше бруньок.
Ми не можемо дозволити собі бути самовдоволеними. Ми живемо в тяжкі часи; ознаки цього всюди навколо нас. Нам добре відомі негативні фактори суспільства, які непомітно руйнують традиційні сім’ї. Інколи по телебаченню та в кіно зображуються аморальні герої та героїні з приземленими бажаннями, і йде намагання виставити за взірець акторів та акторок, чиє життя є далеким від взірцевого. Чому ми маємо слідувати за сліпим поводирем? З радіоприймачів лунає принизлива музика з вульгарними словами, небезпечними пропозиціями і описами практично усіх видів зла, які тільки можна уявити.
Ми, як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, повинні протистояти небезпеці, що оточує нас і наші сім’ї. Я пропоную кілька порад, які допоможуть нам бути рішучими, а також декілька прикладів з власного життя.
Я почну з домашнього сімейного вечора. Ми не можемо дозволити собі нехтувати цією натхненною з небес програмою. Вона може принести духовне зростання кожному члену сім’ї, допомагаючи йому чи їй протистояти спокусам, які є скрізь. Уроки, отримані вдома, є тими, що залишаються з нами найдовше. Як казав Президент Гордон Б. Хінклі і його попередники: “Дім є основою праведного життя, і ніщо інше не може зайняти його місце чи виконати його основні функції”2.
Доктор Гленн Дж. Доман, видатний письменник і авторитет у галузі медицини, писав: “Новонароджена дитина—це майже точна копія порожнього комп’ютера, хоч і перевищує такий комп’ютер майже у всьому… Те, що закладається у [розум] дитини у перші вісім років життя, залишається там назавжди. Якщо ви закладете в її [розум] неправильну інформацію у цей період, то її надзвичайно важко звідти стерти”. Доктор Доман додав, що “людина є найбільш сприйнятливою у віці двох чи трьох років”3.
Мені подобається ця думка: “Ваш розум є коморою, і саме ви наповнюєте полиці”. Давайте пересвідчимося, що наші особисті полиці у коморі, а також полиці членів нашої сім’ї наповнені речами, що забезпечать безпеку нашим душам і дозволять нам повернутися до нашого Небесного Батька. Такі полиці можуть бути вщерть наповнені вивченням євангелії, вірою, молитвою, любов’ю, служінням, послушністю, прикладом і добротою.
Далі я звернуся до теми боргу. Сьогодні—час позичання, час, коли багато пропозицій щодо банківських кредитів щотижня попадають в наші поштові скриньки. Вони, головним чином, пропонують дуже низький рівень відсотку, яким ви можете скористатися протягом короткого періоду часу; але людина зазвичай не усвідомлює, що після закінчення цього періоду, рівень відсотку значно зростає. Я поділюся з вами словами президента Дж. Рубена Кларка молодшого, який багато років тому був членом Першого Президентства. Їх істинність не змінюється з часом. Він сказав:
“Правилом нашого фінансового та економічного життя в усьому світі є те, що при позичанні грошей має бути сплачений відсоток…
Відсоток ніколи не спить, не хворіє і не вмирає. Він ніколи не потрапляє до лікарні; він працює в неділю і у свята; він ніколи не йде у відпустку; він ніколи не їде в гості чи у подорож; йому не потрібні розваги; його ніколи не звільнять з посади чи з роботи; він ніколи не працює скорочений день… Як тільки ви берете в борг, відсоток стає вашим супутником кожної хвилини дня і ночі. Ви не можете уникнути його або розминутися з ним. Ви не можете прогнати його. Він не піддається ні благанням, ні вимогам, ні наказам. І як тільки ви стаєте у нього на шляху або переходите йому дорогу чи не виконуєте його вимог—він знищує вас”4.
Мої брати і сестри, мене жахають деякі з оголошень, що я бачу і чую: вони заохочують до позики під заставу на той будинок, що вже є під заставою. Просто кажучи, це подвійна застава на будинок. Залучання до таких позик задумано з метою спокусити нас позичати більше, аби й мати більше. Але ніколи не згадується той факт, що якщо людина буде не в змозі виплатити цю “другу” позику за будинок, то вона ризикує втратити своє житло.
Уникайте філософії і виправдовувань на кшталт: те, що становило предмети розкоші в минулому, стало предметами першої потреби сьогодні. Вони не є предметами першої потреби, доки ми самі не зробимо їх такими. Багато з наших молодих подружніх пар сьогодні бажають почати спільне життя з декількома автомобілями і таким будинком, над придбанням якого мама й тато пропрацювали все життя. Внаслідок цього вони “влазять” у довгостроковий борг, розраховуючи на свої дві зарплатні. Можливо вже дуже запізно вони виявляють, що настають зміни, жінки народжують дітей, хвороби вражають деякі сім’ї, робота втрачається, стаються природні лиха та інші ситуації і вже більше немає можливості сплачувати ті виплати по заставі, основою яких був доход з двох зарплат.
Для нас є вкрай важливим жити в межах своїх достатків.
Далі, я відчуваю натхнення звернутися до матерів, до батьків, до синів і до дочок.
Я скажу кожній матері, кожному батькові—будьте добрим слухачем. Спілкування є життево важливим сьогодні у нашому стрімкому світі. Приділить час, щоб вислухати. І ви, діти—поговоріть з вашою мамою і татом. Це іноді важко усвідомити, але ваші батьки пройшли через багато тих самих випробувань, з якими стикаєтеся ви сьогодні. Вони часто більш ясно ніж ви бачать, як вплинуть наслідки ваших дій чи рішень на ваше життя. Вони моляться за вас кожного дня і наділені правом отримувати натхнення від нашого Небесного Батька, коли надають вам настанови й поради.
Матері, розподіляйте обов’язки по дому. Нерідко легше зробити все самій, аніж переконати ваших дітей допомогти, але для них є суттєво важливим пізнати важливість виконання своєї частини роботи.
Батьки, я раджу вам виявляти любов і доброту до своєї дружини. Будьте терплячими з вашими дітьми. Не потурайте їм надмірно, бо вони повинні навчитися прокладати свій власний шлях у світі.
Я заохочую вас бути відкритими для ваших дітей. Я чув вислів, що жоден чоловік, стоячи на порозі смерті, не казав, що бажав би витрачати більше часу в себе на роботі.
Мені подобається наступний приклад, взятий зі статті під назвою “Один день на пляжі” Артура Гордона. Він сказав:
“Коли мені було років тринадцять, а моєму братові десять, наш батько пообіцяв повести нас у цирк. Але під час обіду пролунав телефонний дзвінок. Якась нагальна справа вимагала, щоб він поїхав у центр міста. Ми вже приготувалися до великого розчарування, але потім почули, як він сказав [по телефону]: “Ні, я не приїду. Ця справа зачекає”.
Коли він повернувся до столу, мама посміхалася. “Ти знаєш, цирк ще повернеться” [,—сказала вона].
“Я знаю,—сказав батько,—але дитинство—ні”5.
Мої брати і сестри, час перебування з вашими дітьми швидко пройде. Не втрачайте можливості побути з ними зараз. Дехто сказав це по-іншому: “Живи лише заради завтра і ти отримаєш сьогодні багато порожніх “вчора”6.
Батьки, допоможіть вашим дітям встановити цілі щодо навчання і кар’єри. Допоможіть вашим синам навчитися гарних манер і поваги до жінок і дітей.
Президент Хінклі сказав: “Як ми навчимо нове покоління, таким i буде цей світ через декілька років. Якщо вас хвилює майбутнє, тоді подбайте про виховання ваших дітей”7.
Слова апостола Павла до його улюбленого Тимофія можуть стати у пригоді: “Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті!”8.
Батьки, живіть так, щоб ваші діти знаходили в вас приклад гідний наслідування.
Я звертаюся до всіх сімей: вивчайте ваш спадок. Важливо знати настільки, наскільки можливо, тих, хто приходив перед нами. Ми відкриємо дещо про себе, коли дізнаємося про наших предків.
Я пригадую, як ще хлопчиком чув про події з життя моїх предків з роду Міллерів. Навесні 1848 року мої прапрапрабатьки, Чарльз Стюарт Міллер та Мері Макгован Міллер, приєднавшись до Церкви у їхній рідній Шотландії, залишили свій будинок у Рутерглені, Шотландія, і перетнули Атлантичний океан. Вони дісталися порту Новий Орлеан, пропливли вверх річкою Міссісіпі до Сент-Луїса, шт. Міссурі, з групою святих і прибули туди у 1849 році. Одна з їх 11 дітей, Маргарет, стала моєю прабабусею.
Коли сім’я прибула до Сент-Луїса й планувала заробити достатньо грошей, щоб дістатися долини Солоного озера, в тій місцевості спалахнула епідемія холери. Сім’я Міллерів була важко вражена нею: протягом двох тижнів мати, батько й двоє їхніх синів померли. Моїй прабабусі, Маргарет Міллер, було 13 років на той час.
З причини великої смертності в тій місцевості було неможливо дістати труни—навіть за будь-яку ціну. Старші з хлопців, які залишилися живими, розібрали загорожу для волів, аби змайструвати грубі труни для померлих членів сім’ї.
Дев’ятеро осиротілих дітей Міллерів і чоловік однієї зі старших дочок, залишивши Сент-Луїс навесні 1850 року з чотирма волами і одним фургоном зрештою прибули до долини Солоного озера того ж року.
Я у великому боргу вдячності перед цими та іншими благородними предками, які любили євангелію і Господа настільки глибоко, що бажали пожертвувати усім, що мали, навіть самим своїм життям, заради Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Наскільки я вдячний за храмові обряди, які зв’язують нас разом на всю вічність.
Я наголошую на тому, наскільки важливою є робота, яку ми виконуємо у храмах Господніх за наших померлих рідних.
Сьогодні минуло рівно два місяці відтоді, як члени моєї сім’ї зібралися разом у храмі Солт-Лейк-Сіті, щоб виконати запечатування для деяких з наших померлих предків. Це була одна з найбільших духовних подій, яка сталася з нашою сім’єю, й вона збільшила нашу любов одне до одного і наше зобов’язання жити гідно нашого спадку.
Багато років тому, коли наш молодший син Кларк відвідував курс лекцій з релігії в Університеті Бригама Янга, викладач під час лекції запитав його: “Кларку, який приклад батька тобі найкраще запам’ятався?”
Пізніше викладач написав мені листа, в якому розповів, що відповів йому тоді Кларк. Кларк сказав: “Коли я був дияконом в Аароновому священстві, ми разом з татом пішли полювати на фазанів біля Маладу, штат Айдахо. То був понеділок—останній день сезону. Ми йшли по безкрайніх полях у пошуках фазанів, побачили тільки декількох, але не влучили в них. Потім тато, поглянувши на годинник, сказав мені: “Кларку, давай скинемо наші рушниці й покладемо їх у цю канавку. Потім станемо на коліна й помолимося”. Я думав, що тато молитиметься про те, щоб ми знайшли більше фазанів, але я помилився. Він пояснив мені, що старійшина Річард Л. Еванс з Кворуму Дванадцятьох Апостолів був дуже хворий і що о 12 годині дня, того самого понеділка, члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів, де б вони не знаходилися в той час, стануть на коліна і разом об’єднаються в палкій молитві віри за старійшину Еванса. Знявши наші капелюхи, ми стали на коліна і почали молитися”.
Я добре пам’ятаю той випадок, але я ніколи не думав, що син тоді спостерігав, вчився і зміцнював своє свідчення.
Декілька років тому нас обслуговував молодий хлопчик-листоноша, який не завжди доставляв газету так, як це вимагалося. Замість того, щоб покласти газету на ґанок, він інколи жбурляв її у кущі або мало не лишав на вулиці. Деякі з його адресатів вирішили написати скаргу. Одного дня до нашого дому прийшла делегація і вони попросили мою дружину Френсіс поставити підпис на скарзі. Вона відмовила, сказавши: “Навіщо, він лише малий хлопчик, а газети такі важкі для нього. Я ніколи не критикуватиму його, бо він старається якнайкраще”. Скаргу однак підписало багато інших людей серед передплатників газети і надіслали до роботодавця хлопчика.
Через декілька днів після того я прийшов додому з роботи і знайшов Френсіс у сльозах. Коли вона зрештою змогла говорити, вона сказала мені, що тільки-но дізналася, що тіло малого листоноші знайшли в його гаражі, де він позбавив себе життя. Можливо критика, що обрушилась на нього, була занадто великою, аби її витримати. Як вдячні ми були, що не приєдналися до тієї критики. Який це вражаючий урок назавжди щодо важливості не судити інших і ставитися до кожного з добротою.
Спаситель має бути нашим прикладом. Як написано про Нього, Він “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей”9. Він “ходив… добро чинячи… бо Бог був із Ним”10.
Пам’ятайте, що часто мудрість Божа виглядає глупотою для людей, але одним з найбільших уроків, який ми можемо отримати у смертному житті є той, що коли Бог говорить і людина слухається, ця людина завжди буде правою.
Нехай же ми завжди будемо слідувати за Князем миру, який буквально показав нам шлях, яким іти, бо роблячи це ми вистоїмо в ці важкі часи. Його божественний план може спасати нас від небезпек, що оточують нас з усіх боків. Його приклад вказує шлях. Коли перед Ним постала спокуса, Він не піддався їй. Коли Йому пропонували світ, Він відмовився. Коли в Нього попросили Його життя, Він віддав його.
Час настав. Ми в належному місці. Тож слідуймо за Ним, про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.