Сила доброти
Доброта—суть целестіального життя. Доброта—це ознака того, як людина, подібна до Христа, ставиться до інших.
Багато років тому, коли мене покликали єпископом, я захотів, щоб єпископат відвідав менш активних членів Церкви і подивився, чи можемо ми щось зробити, аби повернути в їхнє життя благословення євангелії.
Одного разу я відвідав чоловіка, якому було за п’ятдесят. Він був хорошим механіком і користувався повагою. Цей чоловік сказав, що останнього разу був у Церкві ще хлопчиком. Того дня щось сталося. Він не дуже добре поводився на уроці й був надто галасливим. Це розгнівало вчителя. Він вивів хлопчика з класу й наказав йому не повертатися.
Він і не повернувся.
Мене вразило те, що одне недобре слово, сказане біля сорока років тому, могло мати такі далекосяжні наслідки. Але воно мало. І той чоловік ніколи не повертався до Церкви. Так само його дружина і діти.
Я вибачився перед ним і висловив жаль з приводу того, що до нього так поставилися. Я сказав йому, як сумно, що внаслідок необдуманого, сказаного так давно cлова його сім’я була позбавлена благословень активності в Церкві.
“Пройшло вже сорок років,—сказав я йому,—і настав час для Церкви виправити цю помилку”.
Я робив усе можливе, щоб це зробити. Я запевнив його, що його чекають і потребують. Я був радий, коли згодом цей чоловік разом із сім’єю повернувся, і вони стали сильними і відданими членами Церкви. Зокрема, цей хороший брат став надзвичайним домашнім учителем, бо зрозумів, як така дрібниця, як недобре слово, може мати наслідки, що матимуть вплив протягом усього життя, а, можливо, й після нього.
Доброта—це суть величі й основна риса найблагородніших чоловіків та жінок, яких я знаю. Доброта—це ключ, який відкриває двері й започатковує дружбу. Вона пом’якшує серця й формує стосунки, що можуть тривати все життя.
Добрі слова не лише підносять наш дух у той момент, коли їх промовляють, але й залишаються з нами на довгі роки. Одного разу, коли я навчався в коледжі, чоловік, старший за мене на сім років, похвалив мою гру під час футбольного матчу. Він не лише похвалив мою гру на тому матчі, але й зазначив, що я хороший спортсмен. І хоча ця розмова відбулася більше 60 років тому й навряд чи та людина, яка похвалила мене, пам’ятає про ту розмову, я все ще зберігаю спогади про добрі слова, звернені до мене того дня Гордоном Б. Хінклі, який пізніше став Президентом Церкви.
Вдумливе ставлення й доброта притаманні Президенту Хінклі. Коли в 1963 році помер мій батько, Президент Хінклі першим прийшов у наш дім. Я ніколи не забуду його доброту. Він дав моїй матері благословення й серед іншого пообіцяв, що в неї попереду ще багато хороших подій, і життя буде добрим до неї. Ці слова втішили мою маму, і я ніколи не забуду його доброти.
Доброта—суть целестіального життя. Доброта—це ознака того, як людина, подібна до Христа, ставиться до інших. Добротою мають бути сповнені всі наші слова і вчинки на роботі, в Церкві й особливо вдома.
Ісус, наш Спаситель, був втіленням доброти і співчуття. Він зцілював хворих. Він присвятив багато часу служінню окремим людям або багатьом відразу. Він співчутливо розмовляв з самарянкою, до якої зверхньо ставилося багато людей. Він навчав Своїх учнів пускати до Нього малих дітей. Він був добрим до всіх, хто грішив, засуджуючи лише гріх, але не грішка. Виявляючи доброту, Він дозволив багатьом нефійцям підійти й доторкнутися до слідів, що залишили цвяхи на Його руках і ногах. Але Його найбільшим виявом доброти була спокутна жертва, яка звільнила всіх людей від наслідків смерті і також від наслідків гріха усіх тих, хто покається.
Життя пророка Джозефа Сміта було прикладом вияву доброти до всіх: літніх і молодих. Одна дитина, яка відчула доброту пророка, згадувала:
“Ми зі старшим братом ішли до школи, проходячи поблизу будинку, який називався цегляним будинком Джозефа. Напередодні йшов дощ, і дорога стала багнистою, особливо на тій вулиці. Ми з братом Уоллісом обома ногами загрузли в багні й не могли вибратися з нього, отож, як і всі діти, ми почали плакати, бо подумали, що так і залишимося там стояти. Але поглянувши, я помітила, що до нас іде люблячий друг усіх дітей—пророк Джозеф Сміт. Невдовзі він витяг нас і поставив на вище й сухіше місце. Потім нахилився, відчистив від багна наші маленькі черевики, які стали дуже важкими від грязюки, вийняв з кишені носовичка й витер наші обличчя, замурзані від сліз. Він сказав нам добрі, підбадьорюючі слова, і ми пішли до школи, сповнені радості”1.
Ніщо не може замінити доброту в домі. Цей урок я отримав від батька. Він завжди прислухався до порад моєї матері. Внаслідок цього він ставав кращою, мудрішою і добрішою людиною.
Я намагаюся наслідувати приклад батька і прислухаюся до точки зору моєї дружини. Наприклад, коли моя дружина починає речення зі слів: “Мені здається, що краще б ти…”, я відразу ж зосереджуюся й починаю згадувати, що міг зробити не так. Часто, перш ніж моя дружина закінчувала речення, в моїй голові вже було урочисте вибачення.
Поправді, моя дружина—це взірець доброти, ніжності та співчуття. І її думка, порада й підтримка є неоціненними для мене. Завдяки їй я також стаю мудрішою і добрішою людиною.
Те, що ви кажете, тон вашого голосу, гнів або спокій у ваших словах—це те, що помічають ваші діти й інші люди. Вони бачать нас і вчаться як доброму, так і недоброму, якщо ми його кажемо чи робимо. Ніщо не виявляє нашу сутність краще, ніж наше ставлення одне до одного вдома.
Я часто дивуюся, чому деякі люди вважають, що повинні критикувати інших. Це входить в їхню кров і, здається, стає настільки природним, що вони часто й не замислюються, що роблять. Вони критикують всіх: те, як сестра Джоунс диригує, те, як брат Сміт викладає урок чи садить город.
Навіть коли нам здається, що ми ніяк не зашкодимо своїми критичними зауваженнями, усе ж дуже часто приходять наслідки. Я пригадую хлопчика, який, передаючи своєму єпископу конверт з пожертвуваннями, сказав, що вони призначаються для єпископа. Єпископ, використовуючи цей момент, щоб дати повчання, пояснив хлопчику, що на квитанції слід написати, чи це десятина, чи пожертвування від посту, чи щось інше. Хлопчик наполягав, що гроші призначаються для самого єпископа. Коли єпископ запитав чому, хлопчик відповів: “Тому що мій батько каже, що ви найнещасніший з усіх єпископів, які у нас були”.
Церква—це не місце, де збираються досконалі люди, щоб казати досконалі речі, мати досконалі думки або почуття. Церква—це місце, де зібралися недосконалі люди, щоб надати підбадьорення, підтримку й служити один одному, поки ми долаємо шлях, що приведе нас до Небесного Батька.
Кожен з нас у цьому житті йде своєю дорогою. Кожен розвивається своїм темпом. Випробування, які спіткали вашого брата, можливо, ніколи не випадуть на вашу долю. Сила, яку ви маєте, здається недосяжною для інших.
Ніколи не дивіться звисока на тих, хто менш досконалий за вас. Не засмучуйтеся, якщо хтось не вміє шити так, як ви, кидати м’яч так, як ви, веслувати або сапати так, як ви.
Усі ми діти нашого Небесного Батька. І ми знаходимося тут з однією метою—навчитися любити Його всім серцем, душею, розумом і силою і любити свого ближнього, як себе2.
Є спосіб, що допоможе вам визначити свою цінність у царстві Божому. Запитайте: “Як добре я допомагаю іншим досягнути їхнього потенціалу? Чи підтримую я інших людей у Церкві, чи я критикую їх?”
Якщо ви критикуєте інших—ви послаблюєте Церкву. Якщо ви зміцнюєте інших—ви розбудовуєте царство Боже. Будьмо такими ж добрими до інших людей, як Небесний Батько.
Старійшина Талмедж, людина, відома за свої доктринальні вчення, виявив величезну любов до сусідської сім’ї у важкий для неї час. Ці люди були для нього чужими. Будучи молодим батьком, ще до того, як він став апостолом, старійшина Талмедж дізнався про те, що в сусідньому будинку велика сім’я страждає від жахливої дифтерії. Він не думав про те, що вони не були членами Церкви. Саме доброта й милосердя підштовхнули його до дій. Товариство допомоги відчайдушно шукало людей, які можуть допомогти, але ніхто не погоджувався через інфекційність захворювання.
Прийшовши, Джеймс побачив, що одна маленька дитина вже померла, двоє інших знаходяться у дуже важкому стані. Він негайно взявся до робити: почав прибирати дім, готувати тіло дитини до поховання й піклуватися про хворих дітей. Так він провів увесь день. Наступного ранку він повернувся і побачив, що вночі померла ще одна дитина. Третя дитина все ще страшенно страждала. Він написав у своєму щоденнику: “Вона обхопила мене за шию, часто кашляла мені в обличчя і на одяг, (розносячи інфекцію),… але я не міг залишити її. Протягом півгодини до її смерті я ходив по кімнаті з цим маленьким створінням [Божим] на руках. Вона померла в муках о 10 ранку. Троє дітей померло протягом 24 годин”. Потім він допоміг сім’ї організувати поховання і виступив з промовою на поховальній службі”3. Усе це він зробив для чужої сім’ї. Який величний приклад Христової доброти!
Коли нас наповнює доброта, ми не осуджуємо. Спаситель навчав: “Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам”4. Він також навчав, що “яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам”5.
“Але,—запитаєте ви,—що ж робити, якщо люди поводяться грубо?”
Любіть їх.
“А якщо вони дратують?”
Любіть їх.
“А якщо вони ображають? Тоді безсумнівно я маю щось зробити?”
Любіть їх.
“А якщо грішники?”
Відповідь та сама. Будьте добрими. Любіть їх.
Чому? В Писаннях Юда навчав: “І до одних, хто вагається, будьте милостиві”6.
Хто може сказати, яким далекосяжним буде наш вплив, якщо ми будемо просто добрими?
Брати і сестри, євангелія Ісуса Христа поширюється за межі смертного життя. Наша робота тут—це лише тінь того більшого і неймовірного, що настане.
Небеса відкрилися пророку Джозефу Сміту. Він бачив живого Бога і Його сина Ісуса Христа.
У наші дні пророк, Президент Гордон Б. Хінклі, ходить по землі і дає настанови для нашого часу.
Так само, як любить нас Небесний Батько, так само і ми повинні любити всіх Його дітей.
Будьмо взірцем доброти й співчуття. І завжди живімо згідно зі словами Спасителя: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”7. Про ці істини я свідчу у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.