2010–2019
Перегони життя
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Перегони життя

Звідки ми прийшли? Чому ми тут? Куди ми підемо після цього життя? Немає підстав, щоб ці глобальні питання залишалися й далі без відповіді.

Мої улюблені брати і сестри, цього ранку я хочу говорити з вами про вічні істини—ті істини, які будуть збагачувати наше життя і скеровувати безпечною дорогою додому.

Куди не подивишся—скрізь люди поспішають. Реактивні літаки швидко переносять свій безцінний людський багаж через цілі континенти й безмежні океани, щоб люди могли побувати на ділових зустрічах, виконати зобов’язання, насолодитися відпусткою і провідати сім’ю. Скрізь дороги—автостради, швидкісні дороги й автомагістралі; по ним мчать мільйони автомобілів, а в них—ще більше мільйонів людей, і все це рухається, здається, безкінечним потоком і є безліч різних причин, з яких ми щодня мчимо у своїх справах.

У цих швидких перегонах життя чи зупиняємося ми на якусь мить, щоб поміркувати—а то й задуматися—над вічними істинами?

У порівнянні з вічними істинами більшість питань повсякденного життя є справді дуже незначними. Що у нас сьогодні буде на вечерю? В який колір пофарбувати вітальню? Чи треба нам записати Сашка на футбол? Ці питання та безліч інших, подібних до них, перестають бути важливими, коли настають часи кризи, коли дорогим нам людям заподіяно шкоду чи нанесено тілесні ушкодження, коли хвороба входить в сім’ю, де всі були у доброму здоров’ї, коли свічка життя гасне і насувається темнота. Наші думки зосереджуються, і нам стає легко визначати, що є дійсно важливим, а що—просто незначним.

Нещодавно я розмовляв з однією жінкою, яка вже більше двох років бореться з небезпечною для життя хворобою. Вона зазначила, що до свого захворювання її дні тільки тим і були зайняті, що вона прибирала до ідеального порядку у своєму домі та облаштовувала його прекрасними речами. Вона ходила до свого перукаря двічі на тиждень і щомісяця витрачала гроші й час, щоб поповнити свій гардероб. Своїх онуків вона запрошувала до себе не часто, бо завжди переживала через те, що маленькі необережні рученята можуть поламати або якось інакше пошкодити її, як вона тоді вважала, безцінне майно.

А потім вона дізналася шокуючу новину: її земне життя в небезпеці і, можливо, бути тут їй залишилося дуже мало часу. За її словами, у ту мить, коли вона почула від лікаря діагноз, вона відразу ж зрозуміла, що проведе цей час—скільки б там його в неї не залишалося—зі своєю сім’єю та друзями і зосередить своє життя на євангелії—віддасть себе всьому тому, що є найціннішим для неї.

У той чи інший час такі моменти просвітлення приходять до всіх нас, хоч, можливо, й не за таких драматичних обставин. І ми чітко бачимо, що є насправді важливим в нашому житті і як ми повинні жити.

Сказав Спаситель:

“Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають.

Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть.

Бо де скарб твій,—там буде й серце твоє!”1

У часи наших найглибших роздумів чи найбільшої потреби душа людська лине до небес, шукаючи божественної відповіді на найважливіші питання життя: Звідки ми прийшли? Чому ми тут? Куди ми підемо після цього життя?

Відповідей на ці запитання не знайти в академічних підручниках або пошуком в Інтернеті. Ці запитання стосуються того, що за межами смертного життя. Вони стосуються вічності.

Звідки ми прийшли? Це запитання неминуче приходить на думку, навіть якщо воно й не вимовляється, кожній людській істоті.

Апостол Павло розповідав атенянам в аеропазі, що ми є “Божим … родом”2. Оскільки ми знаємо, що наше фізичне тіло дано нам нашими земними батьками, ми повинні проаналізувати значення цього Павлового твердження. Господь заявив, що “дух і тіло є душею людини”3. Отже, дух дається нам від Бога. Автор послання до євреїв називає Його “Отцем духів”4. Духи всіх людей у буквальному розумінні є Його народженими “синами й дочками”5.

Ми звернули увагу, що натхненні поети передають на цю тему зворушливі послання й описують надзвичайно високі думки, над якими нам варто поміркувати. Уільям Уордсворт так виклав цю істину:

Наше народження—це лише сон і забуття:

Душа, що нам дана, ця Зірка нашого життя,

Була десь там,

І приходить здалека;

Не у повному забутті,

І не в цілковитій наготі,

А в хмарах слави ми йдемо

Від Бога, де наш дім:

І небеса навколо нас, поки ми немовлята!”6

Батьки замислюються над своєю відповідальністю навчати, надихати, скеровувати, направляти і бути прикладом. І поки батьки роздумують, діти—і особливо молодь—ставлять дуже глибоке запитання: “Чому ми тут?” Звичайно воно ставиться тихо, у душі, і звучить так: “Чому я тут?”

Якими ж вдячними ми повинні бути за те, що мудрий Творець створив землю і помістив нас сюди, відгородивши завісою забуття наше попереднє існування, щоб ми могли пройти часи випробувань, мати нагоду перевірити самих себе, аби нам підготуватися й отримати все, що Бог приготував для нас.

Ясно, що однією з найважливіших цілей нашого існування на землі є отримання тіла із плоті і кісток. Нам також був даний дар свободи вибору. У нас є привілей тисячами шляхів самим вибирати для себе. Тут ми проходимо навчання у цього суворого наглядача—у досвіду. Ми розрізняємо між добром і злом. Пізнаємо різницю між гірким і солодким. Ми виявляємо, що наші вчинки призводять до наслідків.

Виконуючи Божі заповіді, ми можемо підготуватися, щоб увійти у той “дім”, про який Ісус сказав, проголошуючи: “Багато осель у домі Мого Отця; … Я … йду приготувати місце для вас, … щоб де Я—були й ви”7.

І хоч ми входимо в земне життя у “хмарах слави”, життя невпинно йде далі. Дитинство переходить в юність, і зовсім непомітно приходить зрілість. Досвід нас вчить, що коли ми простуємо своєю життєвою дорогою, нам необхідно звертатися по допомогу до небес.

Бог, наш Батько, і Ісус Христос, наш Господь, позначили шлях, що веде до досконалості. Вони закликають нас дотримуватися вічних істин і ставати такими ж досконалими, якими досконалими8 є Вони.

Апостол Павло порівняв життя з бігом. Він закликав євреїв: “Скиньмо всякий … гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами”9.

У своїй завзятості давайте не проігноруємо мудрі слова Еклезіяста: “Біг не у скорих, і бій не в хоробрих”10. Дійсно, нагорода приходить до того, хто витримає до кінця.

Задумуючись над перегонами життя, я згадую інший вид перегонів—перегонів ще з дитячих своїх днів. Ми разом з друзями-хлопчаками брали в руки складні ножі і вирізали з м’якої деревини верби маленькі іграшкові кораблики. Кожний з нас споряджав свій простий кораблик трикутним бавовняним вітрилом і пускав його для перегонів у порівняно неспокійні води річки Прово, що в шт. Юта. Ми бігли берегом річки і дивилися, як малесенькі суденця іноді дуже гойдалися в швидкому потоці, а іноді спокійно пливли там, де було глибше.

Під час одних таких перегонів ми звернули увагу, що один з корабликів плив першим до призначеної фінішної лінії, а всі інші пливли за ним. Несподівано потік відніс його надто близько до великого виру, і кораблик, повалившись на бік, перевернувся. Його носило й носило колами, і він ніяк не міг потрапити знову в основну течію. Урешті-решт він, міцно обплутаний зеленими водоростями, опинився на березі, знайшовши там свій кінець серед викинутого на сушу непотребу.

Іграшкові кораблики дитинства не мали ні кілю для стійкості, ні штурвалу для керування в потрібному напрямку, ні джерела живлення. Вони неодмінно мали плисти за течією—шляхом найменшого спротиву.

На відміну від іграшкових корабликів, нам було надано божественні засоби, щоб направляти нас у подорожі. Ми прийшли у смертне життя не для того, щоб плисти за бурхливими течіями життя, ми прийшли в нього зі здатністю думати, розмірковувати і досягати мети.

Наш Небесний Батько не пустив нас у наш вічний вояж без засобів, завдяки яким ми могли б отримувати від Нього настанови для нашого безпечного повернення. Я кажу про молитву. Я кажу також про шепіт того тихого лагідного голосу; я не забуду назвати й Священні Писання, які містять слово Господа і слова пророків—усе це було дано нам, щоб допомогти успішно перетнути фінішну лінію.

У певний період нашої земної місії хода стає невпевненою, посмішка—ледь помітною, хвороба вражає болем, навіть літо стає не таким теплим, приходить осінь, за нею—холодна зима, а там—і те, що ми називаємо смертю.

Кожна мисляча людина ставила собі запитання, яке найкраще сформулював давній Йов: “Як помре чоловік, то чи він оживе?”11 І як би ми не хотіли викинути це запитання з голови, воно завжди повертається. Смерть приходить до всіх людей. Вона приходить до літніх, які хитаючись ходять на своїх вже неслухняних ногах. Її позивні чують ті, хто ще не завершив і половини своєї життєвої подорожі. Іноді вона навіть припиняє сміх маленьких дітей.

Але ж що буде після смерті? Чи є смерть кінцем усього? Роберт Блечфорд у своїй книзі God and My Neighbor [Бог і мій ближній] піддавав безжальним нападкам існуючі серед християн вірування про Бога, Христа, молитву, а особливо—про безсмертя. Він сміливо стверджував, що смерть є кінцем нашого існування і що ніхто ще не зміг довести протилежного. Потім сталося несподіване. Мур його скептицизму миттєво розсипався в порох. Він залишився беззахисним і безпомічним. Повільно він почав свій шлях назад до тієї віри, з якої глузував і від якої відвернувся. Що ж змусило його так кардинально змінити свої погляди? Смерть його дружини. З важким серцем він увійшов у кімнату, де лежало те, що було її смертною оболонкою. Він ще раз поглянув в обличчя, яке так любив. Вийшовши з кімнати, він сказав одному зі своїх друзів: “Це вона і не вона. Усе змінилося. Щось, що було в ній раніше, забрано. Вона вже не та. Що ж залишило її, як не душа?”

Пізніше він написав: “Смерть—це не те, що уявляють собі люди. Смерть—це ніби перейти в іншу кімнату. У тій іншій кімнаті ми знайдемо … дорогих жінок і чоловіків та любих дітей, яких ми любили і втратили”12.

Мої дорогі брати і сестри, ми знаємо, що смерть не є кінцем. Цій істині пророки навчали упродовж віків. Вона також міститься в наших Священних Писаннях. У Книзі Мормона ми читаємо конкретні і втішні слова:

“Тож стосовно стану душі між смертю і воскресінням—Ось, це повідомив мені ангел, що духи всіх людей, як тільки вони залишають смертне тіло, так, духи всіх людей, чи то вони добрі, чи злі, переносяться додому до Того Бога, Який дав їм життя.

І тоді станеться, що духи тих, хто праведні, буде прийнято до стану щастя, який називається раєм, станом відпочинку, станом покою, де вони будуть відпочивати від усіх своїх бід і від усіх своїх турбот, і смутку”13.

Після того як Спаситель був розіп’ятий і Його тіло пролежало у гробниці три дні, дух знову увійшов в нього. Камінь був відкочений, і воскреслий Викупитель піднявся з могили, маючи безсмертне тіло з плоті і кісток.

Відповідь на запитання Йова: “Як помре чоловік, то чи він оживе?” прийшла, коли Марія та інші прийшли до гробниці й побачили двох чоловіків у блискучому одязі, які сказали їм: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!”14.

Завдяки Христовій перемозі над смертю, ми всі будемо воскрешені. Це є викупленням душі. Павло написав: “Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним”15.

Це—целестіальна слава, якої ми прагнемо. Це—перебування у присутності Бога, з Яким ми хочемо жити. Це—вічна сім’я, в якій ми хочемо бути. Ці благословення заслуговуються завдяки тому, що ми протягом всього життя стараємося, прагнемо, каємося і, зрештою, досягаємо бажаного.

Звідки ми прийшли? Чому ми тут? Куди ми підемо після цього життя? Немає підстав, щоб ці глобальні питання залишалися й далі без відповіді. Від усієї своєї душі, з усім смиренням я свідчу: те, про що я казав, є істинним.

Небесний Батько радіє за тих, хто виконує Його заповіді. Він також турбується про дитину, що загубилася, про підлітка, що запізнюється додому, про молодь, що стала на хибний шлях, про недбалого батька. З лагідністю Учитель говорить до них і до всіх: “Поверніться назад. Піднімайтеся. Заходьте. Ідіть додому. Ідіть до Мене”.

Через тиждень ми будемо святкувати Великдень. Ми будемо думати про життя Спасителя, Його смерть і Його Воскресіння. Як Його особливий свідок, я свідчу вам, що Він живий і що Він чекає на наше тріумфальне повернення. Щоб саме таким воно й було, я смиренно молюся в Його святе ім’я—в ім’я Ісуса Христа, нашого Спасителя і нашого Викупителя, амінь.