Бібліотека
Чи варто було докладати зусилля?
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Чи варто було докладати зусилля?

Робота, яку ми здійснюємо, невимушено і природно ділячись євангелією з тими, про кого піклуємося і любимо, буде роботою і радістю в нашому житті.

Під час цієї конференції та на інших зборах, які відбувалися останнім часом1, багато з нас можуть запитувати себе: що я можу зробити, аби сприяти встановленню Господньої Церкви і побачити реальне зростання там, де я живу?

Як у цій, так і в інших важливих справах, наша найважливіша робота завжди відбувається в домівці й сім’ї2. Саме в лоні сім’ї Церква міцно встановлюється і відбувається справжнє зростання3. Ми повинні навчати своїх дітей принципам і вченням євангелії. Нам необхідно допомагати дітям мати віру в Ісуса Христа і готувати їх до хрищення, коли їм виповниться вісім років4. Ми самі повинні бути вірними, щоб діти бачили наш приклад любові до Господа і Його Церкви. Це допомагає дітям мати радість від дотримання заповідей, бути щасливими в сім’ї і відчувати вдячність за служіння іншим. У своєму домі нам слід дотримуватися взірця, встановленого Нефієм, коли він сказав:

“Бо ми старанно працюємо, … аби переконати наших дітей … повірити в Христа, і примиритися з Богом. …

… Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”5.

Ми старанно працюємо, щоб принести ці благословення нашим дітям, відвідуючи разом з ними Церкву, проводячи домашні сімейні вечори і разом читаючи Писання. Ми щодня молимося всією сім’єю, приймаємо покликання, відвідуємо хворих і самотніх та виконуємо багато іншого, аби наші діти знали, що ми їх любимо і що ми любимо нашого Небесного Батька, Його Сина та Їхню Церкву.

Ми говоримо і пророкуємо про Христа, коли проводимо урок під час домашнього сімейного вечора або сидимо з дитиною і розповідаємо, як любимо її та ділимося свідченням про відновлену євангелію.

Ми можемо писати про Христа, пишучи листи тим, хто десь далеко. Написані нами листи є благословенням для всіх: місіонерів, які зараз служать, синів і дочок, які перебувають у збройних силах, а також для тих, кого ми любимо. Листи з дому не є простими короткими електронними посланнями. Справжні листи є чимось суттєвим, що можна потримати, над чим поміркувати, що плекати.

Коли ми, батьки, виховуючи своїх дітей, виявляємо любов і прощення, то допомагаємо дітям покладатися на Спасителеву Спокуту і пізнавати прощення люблячого Небесного Батька. Наші любов і прощення не лише зближають нас із дітьми, але і зміцнюють їхню віру в знання того, що Небесний Батько любить їх і прощає, коли вони намагаються каятися і покращуватися як у вчинках, так і в характері. Вони довіряють цій істині, оскільки здобули подібний досвід у своєму спілкуванні з земними батьками.

Крім роботи, яку ми будемо виконувати в своїй сім’ї, Нефій навчав нас, щоб ми “старанно прац[ювали], … аби … переконати наших братів повірити в Христа, і примиритися з Богом”6. Як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів усі ми маємо благословення і обов’язок ділитися євангелією. Деякі з людей, що потребують євангелії у своєму житті, ще не є членами Церкви. Деякі з них колись були з нами, але зараз їм потрібно знову відчути радість, яку вони відчували, коли раніше у своєму житті прийняли євангелію. Господь однаково любить тих людей, які ніколи не мали євангелії, і тих, хто до Нього повертається7. Це немає значення ні для Нього, ні для нас. Це все одна робота. Саме цінність душ, у якому б стані вони не знаходилися, є великою для Небесного Батька, для Його Сина і для нас8. Робота нашого Небесного Батька і Його Сина полягає в тому, щоб “здійснити безсмертя і вічне життя”9 всіх Його дітей, незалежно від їхніх теперішніх обставин. Для нас є благословенням допомагати в цій великій роботі.

Президент Томас С. Монсон пояснив, як ми можемо допомагати, коли сказав: “Ми повинні виконувати місіонерську роботу постійно. Недостатньо сидіти й розмірковувати про попередні успіхи. Щоб відчувати, що робота здійснюється, необхідно невимушено і природно ділитися євангелією”10.

Робота, яку ми здійснюємо, невимушено і природно ділячись євангелією з тими, про кого піклуємося і любимо, буде роботою і радістю в нашому житті. Хочу розповісти вам про два випадки.

Дейв Орчад виріс у Солт-Лейк-Сіті, де більшість його друзів були членами Церкви. Вони мали на нього великий вплив. Крім цього, провідники Церкви, що жили в тій місцевості, постійно запрошували його на заходи. Друзі також. І хоча Дейв не приєднався до Церкви у той час, у свої молоді роки він мав благословення відчувати вплив хороших друзів з Церкви і відвідувати церковні заходи. Вступивши до коледжу, він поїхав з дому, а більшість його друзів вирушила на місію. Йому не вистачало в житті їхнього впливу.

Один зі шкільних друзів Дейва все ще залишався вдома. Цей друг щотижня зустрічався з єпископом, намагаючись впорядкувати своє життя і поїхати на місію. Він жив з Дейвом у одній кімнаті, то ж невимушено і природно вони говорили про те, чому той хлопець не служив на місії і чому він так часто зустрічався з єпископом. Друг висловлював повагу до єпископа і вдячність за можливість покаятися і служити. Потім він запитав Дейва, чи хоче той прийти на наступну зустріч. Оце так запрошення! Але беручи до уваги їхню дружбу і обставини, все відбувалося невимушено і природно.

Дейв погодився і невдовзі й сам прийшов на зустріч з єпископом. Це викликало в ньому бажання зустрітися з місіонерами. Він отримав свідчення, що євангелія істинна, і дату хрищення було призначено. Дейва охристив його єпископ, а через рік Дейв Орчад і Кетрін Еванс уклали шлюб у храмі. У них п’ятеро прекрасних дітей. Кетрін—моя молодша сестра. Я завжди буду вдячний цьому хорошому другові, який разом з добрим єпископом привів Дейва до Церкви.

Коли Дейв розповідав про своє навернення і свідчив про ці події, він поставив запитання: “Чи варто було докладати зусилля? Чи були всі зусилля друзів та провідників молоді і мого єпископа упродовж усіх тих років варті зусиль, щоб охристити лише одного хлопця?” Показуючи на Кетрін та своїх п’ятьох дітей, він сказав: “Що ж, принаймні моя дружина і п’ятеро дітей дадуть ствердну відповідь”.

Кожного разу, коли хтось ділиться євангелією, це не відбувається лише заради “одного хлопця”. Коли хтось навертається чи повертається до Господа, то спасіння поширюється на всю сім’ю. Поки підростали діти Дейва і Кетрін, всі вони прийняли євангелію. Одна дочка і двоє синів відслужили місію, а один щойно отримав покликання служити в німецькомовній Альпійській місії. Двоє старших дітей уклали храмові шлюби, а наймолодша дитина зараз навчається у середній школі й вірно дотримується всіх заповідей. Чи варто було докладати зусилля? О так, варто.

Сестра Ейлін Вайт була на тій самій конференції колу, на якій Дейв Орчад розповідав свою історію навернення. Упродовж усієї конференції вона не могла думати ні про що інше, крім тільки як про свою сім’ю, а особливо про свою сестру Мішель, яка вже давно не ходила до Церкви. Мішель була розлучена і намагалася виховувати чотирьох дітей. Ейлін відчула спонукання надіслати їй книгу М. Расселла Балларда Our Search for Happiness, (У пошуках щастя), разом зі своїм свідченням, що вона і зробила. Наступного ж тижня одна з подруг сказала Ейлін, що також відчула необхідність зв’язатися з Мішель. Ця подруга написала Мішель записку, в якій поділилась своїм свідченням і висловила свою любов. Хіба не цікаво спостерігати, як Дух працює з кількома людьми, щоб допомогти тому, хто потребує допомоги?

Час минав. Мішель зателефонувала Ейлін і подякувала за книгу. Вона сказала, що почала відчувати духовну порожнечу в своєму житті. Ейлін сказала, що знає, де можна знайти той спокій, який шукає сестра—в євангелії. Вона сказала, що любить її і хоче, щоб вона була щасливою. Мішель почала змінювати своє життя. Невдовзі вона зустріла чудового чоловіка, який був активним членом Церкви. Через рік вони одружилися і пізніше запечатали свій шлюб в Огденському храмі, шт. Юта. Нещодавно охристився її 24-річний син.

Я запрошую інших членів сім’ї Мішель та всіх людей, які ще не знають, що ця Церква істинна, з молитвою запитати про її істинність. Дозвольте іншим членам сім’ї, друзям та місіонерами допомогти вам у цьому. Коли ви знатимете, що Церква істинна, а так воно і є, приходьте і приєднайтеся до нас, зробивши такий самий крок у своєму житті.

Кінець цієї історії ще не написаний, але ця чудова жінка та її сім’я має благословення, оскільки ті, хто любить її, діяли за спонуканнями і невимушено та природно ділилися своїм свідченням, запрошуючи повернутися.

Я багато розмірковував над цими двома історіями. Один юнак, який хотів упорядкувати своє життя, допоміг іншому юнакові, який шукав істину. Одна жінка поділилася своїм свідченням і вірою зі своєю сестрою, яка вже 20 років не приходила до Церкви. Якщо ми будемо молитися Небесному Батькові й запитувати, кому ми можемо допомогти, та пообіцяємо діяти згідно з отриманими спонуканнями, Він дасть нам знати, як ми можемо допомогти, Він відповість на наші молитви і ми станемо знаряддям у Його руках. Прискорять цю справу наші вчинки, скеровані любов’ю та спонуканнями Духа11.

Коли ви слухали ці історії про те, як діляться євангелією невимушено і природно з дорогими для вас людьми, багато з вас пригадали такі ж випадки, який стався з Ейлін Вайт. Ви подумали про людину, якій слід виявити увагу, або запросити її повернутися, або поділитися своїми почуттями щодо євангелії Ісуса Христа. Я запрошую вас не зволікаючи діяти відповідно до спонукань. Поговоріть зі своїм другом або членом сім’ї. Зробіть це невимушено і природно. Дайте їм відчути вашу любов до них і до Господа. Місіонери можуть допомогти. Моя порада є такою ж, з якою неодноразово звертався Президент Монсон з цієї кафедри: “Не відкладайте на потім отриманого натхнення”12. Коли ви дієте відповідно до натхнення і робите це з любов’ю, спостерігайте, як Небесний Батько використовує вашу готовність діяти, щоб здійснювати чудеса у вашому житті і в житті людей, про яких ви піклуєтеся13.

Дорогі брати і сестри, ми можемо зміцнювати цю Церкву і бачити справжнє зростання, працюючи над тим, щоб принести євангельські благословення в нашу сім’ю й людям, яких ми любимо. Це робота нашого Небесного Батька і Його Сина. Я знаю, що Вони живуть і що Вони відповідають на молитви. Коли ми діємо відповідно до тих спонукань, вірячи в Їхню здатність здійснювати чудеса, чудеса відбуватимуться і життя людей змінюватиметься. В ім’я Ісуса Христа, амінь.