2010–2019
Віра, мужність, повноцінне життя: послання до батьків-одинаків
Квітня 2012


Віра, мужність, повноцінне життя: послання до батьків-одинаків

Ви прагнете виховувати своїх дітей у праведності та істині, знаючи, що хоча ви не в змозі змінити минуле, ви можете вибрати своє майбутнє.

Моє послання звернене до батьків-одинаків у Церкві, більшість з яких є матерями-одиначками—до вас, доблесні жінки, хто через різноманітні обставини життя змушені самостійно виховувати дітей і вести домашнє господарство. Можливо ви овдовіли чи розлучилися. Можливо ви долаєте виклики самотнього батьківства через хибне рішення мати статеві стосунки поза шлюбом, але зараз живете за нормами євангелії, повністю змінивши своє життя. Благословенні ви за те, що уникаєте цього виду стосунків, які ведуть до втрати цнотливості та учнівства. Така ціна є надто високою.

Іноді ви, можливо, запитували: “Чому я?”, але саме завдяки труднощам життя ми зростаємо, набуваючи божественності, у міру того, як наш характер формується у горнилі страждань, у міру того, як у житті відбуваються певні події, адже Бог поважає свободу вибору людини. Як сказав старійшина Ніл А. Максвелл, ми не можемо зробити всі підрахунки чи вирахувати всі суми, бо “не маємо всіх чисел”1.

Якими б не були ваші обставини чи причини, що призвели до них, ви є дуже чудовими. День за днем ви стикаєтеся з викликами життя, виконуючи роботу, яка завжди була призначена для двох, але ви виконуєте її здебільшого самотужки. Вам доводиться бути батьком, а також матір’ю. Ви ведете господарство, піклуєтеся про сім’ю, іноді ледь зводите кінці з кінцями і якимось дивовижним чином навіть знаходите можливості, щоб виконувати важливе служіння в Церкві. Ви виховуєте своїх дітей. Ви плачете і молитеся з ними і за них. Ви прагнете для них всього найкращого, але щовечора вам здається, що всіх докладених вами зусиль завжди буде недостатньо.

Мені не дуже хочеться говорити про особисте, але я виріс саме у такому домі. Протягом більшої частини мого дитинства і підліткових років моя мати виховувала нас самотужки за несприятливих обставин. Гроші ретельно економилися. Вона боролася із внутрішньою порожнечею, іноді відчайдушно потребуючи підтримки й напарництва. І все ж, незважаючи на все це, моя мати мала почуття власної гідності, виявляла надзвичайну рішучість і твердий шотландський характер.

На щастя, подальші роки її життя були благословеннішими за попередні. Вона вийшла заміж за новонаверненого, вдівця; вони запечаталися у Лондонському Англійському храмі, а потім деякий час служили там обрядовими працівниками. Вони прожили разом майже чверть століття—щасливі, задоволені та сповнені радості—аж доки не завершився їхній земний шлях.

У Церкві по всьому світу є багато вас, чудових жінок, які стикаються з подібними обставинами і виявляють таку саму стійкість рік за роком.

Це не зовсім те, на що ви сподівалися чи планували і про що молилися чи очікували, коли починали свій шлях роки тому. На вашому життєвому шляху були аварії, об’їзди, віражі та повороти, переважно через те, що ми живемо у занепалому світі, призначеному бути місцем випробувань і перевірки.

Водночас ви прагнете виховувати своїх дітей у праведності та істині, знаючи, що хоча ви не в змозі змінити минуле, ви можете вибрати своє майбутнє. Просуваючись шляхом, ви будете отримувати компенсаторні благословення, навіть якщо їх не завжди можна відразу побачити.

З Божою допомогою вам не слід боятися майбутнього. Ваші діти виростуть і назвуть вас благословенними, і кожне з їхніх численних досягнень буде даниною вдячності вам.

Будь ласка, ніколи не відчувайте себе дещо другорядними, якоюсь окремою верствою серед членів Церкви, що якимось чином менш заслуговує на Господні благословення, ніж інші. У Божому царстві немає громадян “другого класу”.

Ми сподіваємося, що, відвідуючи збори і дивлячись на, здавалось би, повні та щасливі сім’ї або чуючи, як хтось говорить про сімейні ідеали, ви відчуватимете радість, оскільки належите до Церкви, яка зосереджує увагу на сім’ях і навчає, що їм відведено центральну роль в плані Небесного Батька для щастя Його дітей; що у світі, сповненому неспокоєм, де відбувається моральний розпад, ми маємо вчення, повноваження, обряди і завіти, які несуть найкращу надію для світу, зокрема на майбутнє щастя ваших дітей і сімей, які вони створять.

На генеральних зборах Товариства допомоги у вересні 2006 року Президент Гордон Б. Хінклі розповів історію однієї розлученої матері-одиначки, у якої було семеро дітей віком від 7 до 16 років. Якось вона пішла до сусідів, що мешкали на іншому боці вулиці, щоб щось їм принести. Ось її слова:

“Коли я обернулася, щоби йти додому, я могла бачити свій дім, в якому горіло світло. Я могла чути відлуння голосів своїх дітей, що звучали кілька хвилин тому, коли я виходила з дому. Вони казали: “Мамо, що в нас на вечерю?” “Ти зможеш відвезти мене до бібліотеки?” “Мені треба трохи офсетного паперу сьогодні”. Втомлена і змучена, я дивилася на той дім і бачила світло в усіх вікнах. Я подумала про всіх тих дітей, які були вдома і чекали, що я прийду і дам раду їхнім потребам. Мені здалося, що мої тягарі важчі, ніж я зможу знести.

Я пам’ятаю, що подивилася крізь сльози на небо і сказала: “Дорогий Батьку, я просто не можу все це зробити цього вечора. Я надто стомлена. Я не можу з цим впоратися. Я не можу прийти додому і самотужки подбати про всіх цих дітей. Чи можна мені просто прийти до Тебе і залишитися з Тобою лише на одну ніч?”…

Я не чула слова відповіді в буквальному розумінні, але я почула їх у серці. Ось якою була відповідь: “Ні, маленька, ти не можеш прийти до Мене зараз. … Але Я можу прийти до тебе”2.

Дякую вам, сестри, за все, що ви робите, виховуючи своїх дітей і створюючи домівку, сповнену любов’ю, добротою, миром і нагодами.

Хоча ви часто почуваєтеся самотніми, насправді ви ніколи не буваєте абсолютно залишеними на самоті. Коли ви просуваєтеся вперед з терпінням і вірою, Провидіння буде з вами; небеса нададуть вам необхідні благословення.

Ваша перспектива і бачення життя тоді зміняться, і замість того, щоб почуватися приниженими, ви будете дивитися вгору.

Багато з вас вже відкрили для себе велику істину, яка змінює світогляд. Вона полягає в тому, що коли ви живете, щоб полегшувати тягарі інших, ваші власні тягарі стають легшими. І хоча обставини можуть не змінитися, змінюється ваше ставлення. Ви спроможні сприймати свої випробування з яснішим розумінням, більш відкритим серцем, глибшою вдячністю за те, що маєте, замість того, щоб тужити за тим, чого вам не вистачає.

Ви відкрили для себе, що коли ми надаємо кредит надії тим людям, чиї життєві рахунки здаються спорожнілими, наші власні дзбанки, в яких зберігається наша втіха, наповнюються аж до повної міри; наша чаша дійсно наповнюється “надмір” (Псалми 22:5).

Завдяки праведному життю, ви і ваші діти можете одного дня отримати благословення стати членами повної, вічної сім’ї.

Члени Церкви і провідники, чи є що-небудь ще, що ви можете робити для підтримки сімей батьків-одинаків, не висловлюючи засуджень чи слів ганьби? Чи спроможні ви стати наставниками для молоді у цих сім’ях, зокрема надаючи молодим чоловікам приклад того, якими є гарні чоловіки і як вони поводяться? За відсутності батьків, чи є ваш приклад взірцевим і гідним наслідування?

Звичайно, є сім’ї, де єдиним з батьків є батько-одинак. Брати, ми також молимося за вас і висловлюємо вам свою вдячність. Це послання також і для вас.

Батьки-одинаки, я свідчу, що коли ви докладаєте найкращих зусиль за найскладніших людських обставин, небеса усміхатимуться вам. Ви дійсно не самотні. Хай спокутна, сповнена любові сила Ісуса Христа осяває зараз ваше життя і сповнить ваше серце надією на вічну обітницю. Будьте мужніми. Майте віру й надію. Сприймайте теперішнє зі стійкістю і вдивляйтеся у майбутнє з впевненістю. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Neal A. Maxwell, Notwithstanding My Weakness (1981), 68.

  2. У Гордон Б. Хінклі, “Оточені руками Його любові”, Ліягона, лист. 2006, с. 117.