Бібліотека
Порятунок заради справжнього зростання
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Порятунок заради справжнього зростання

Спаситель покликав усіх нас на цю роботу—рятувати душі.

Протягом останніх місяців все більше наголошувалося на активізації “справжнього зростання” в Церкві, яке полягає в тому, щоб допомогти всім бажаючим укласти завіти і дотримуватися їх, отримати спасительні обряди та жити з могутньою зміною у серці, описаною Алмою (див. Алма 5:14). Одним з найефективніших і найважливіших шляхів досягнення справжнього зростання в Церкві є пошук і порятунок тих, кого було хрищено, але хто залишаються малоактивними, без благословень і спасительних обрядів. Яким би не було наше покликання—домашній учитель чи візитна вчителька, вчитель Недільної школи, єпископ, батько, мати чи генеральний авторитет—усі можуть брати активну участь у цих рятівних зусиллях. Крім того, приводити всіх—членів нашої сім’ї, людей, які не належать до Церкви, малоактивних, грішників—до Христа для отримання спасительних обрядів є нашим спільним божественним покликанням.

Одного недільного ранку близько 30 років тому, коли я служив у президентстві колу, до нас зателефонував один з наших відданих єпископів. Він пояснив, що його приход дуже швидко зріс і в нього не вистачає відповідальних покликань для всіх гідних членів Церкви. Він просив нас розділити приход. Очікуючи на затвердження цього рішення, ми як президентство колу вирішили відвідати цей приход і покликати всіх цих чудових, гідних братів і сестер місіонерами колу.

Здається третьою особою, яку я відвідав, була юна студентка місцевого університету. Поговоривши кілька хвилин, я запропонував їй прийняти покликання служити місіонеркою. На кілька секунд вона змовкла. А потім сказала: “Президенте, хіба ви не знаєте, що я неактивна в Церкві?”

Помовчавши кілька секунд, я сказав: “Ні, я не знав, що ви неактивна”.

Вона відповіла: “Я неактивна в Церкві вже кілька років”. Тоді вона сказала: “Хіба ви не знаєте, що неактивній людині дуже нелегко повертатися назад?”

Я відповів: “Ні. Богослужіння у вашому приході починається о дев’ятій ранку. Ви заходите в каплицю і ви з нами”.

Вона відповіла: “Ні, не все так легко. Вас непокоїть безліч речей. Вас хвилює, чи привітає хтось вас або чи не будете ви сидіти самотніми і непоміченими під час зборів. І вас непокоїть, чи приймуть вас і хто будуть ваші нові друзі”.

Cльози котилися по її щоках. Вона сказала: “Я знаю, що моя мати і батько молилися за мене роками, щоб повернути мене до Церкви”. Потім, якусь мить помовчавши, вона промовила: “Протягом останніх трьох місяців я молилася, щоб знайти мужність, силу і шлях аби повернутися до активності”. Потім вона спитала: “Президенте, чи вважаєте ви, що це покликання може бути відповіддю на ті молитви?”

Мені на очі навернулися сльози, коли я промовляв до неї: “Я вірю, що Господь відповів на ваші молитви”.

Вона не лише прийняла покликання; вона стала гарною місіонеркою. Я переконаний, що вона сповнила великою радістю не тільки своє серце, але також і серця своїх батьків та, ймовірно, інших членів сім’ї.

Завдяки цій та іншим подібним співбесідам я навчився кількох речей або згадав про них:

  • Я дізнався, що родичі багатьох малоактивних членів Церкви щодня навколішках благають Господа допомогти врятувати їхніх близьких.

  • Я дізнався, що малоактивним членам Церкви доволі нелегко і некомфортно просто повернутися до Церкви. Їм потрібна допомога. Їм потрібна підтримка. Їм потрібне товаришування.

  • Я усвідомив, що є малоактивні члени Церкви, які прагнуть і намагаються знайти шлях назад до активності.

  • Я зрозумів, що багато малоактивних членів Церкви, якщо їх попросити, приймуть покликання.

  • Я дізнався, що малоактивні члени Церкви заслуговують на те, щоб до них ставилися як до рівних і сприймали їх як синів або дочок люблячого Бога.

Протягом років я міркував, як би пройшла ця співбесіда, якби я поставився до дівчини як до малоактивного члена Церкви. Залишаю це на ваш розсуд.

Активізація завжди була важливою складовою роботи Господа. Хоча порятунок є відповідальністю кожного члена Церкви, носії Ааронового та Мелхиседекового священства мають обов’язок очолювати цю роботу. Крім того, саме в цьому і полягає служіння священства—допомагати всім людям укласти завіти, що ведуть до піднесення; приносити мир, щастя і самоповагу.

Пригадайте, у Книзі Мормона, коли Алма молодший дізнався, що зорамійці відступили від Церкви, він організував рятувальну команду, щоб спасти цих людей. Перед початком виконання свого доручення, Алма благав Господа такими словами:

“О Господи, даруй нам, щоб ми могли мати успіх у приведенні їх знову до Тебе через Христа.

Дивись, о Господи, їхні душі дорогоцінні, і багато з них є нашими братами; тому дай Ти нам, о Господи, силу і мудрість, щоб ми могли привести цих наших братів знову до Тебе” (Алма 31:34–35; курсив додано).

Кілька місяців тому після зустрічі з новонаверненими та малоактивними членами Церкви, один чоловік мого віку, що повернувся до активності, підійшов до мене і сказав: “Я був малоактивним більшу частину свого життя. Я відступив від Церкви у юні роки. Але я повернувся і працюю у храмі разом зі своєю дружиною”.

Щоб дати йому відчути, що все гаразд, я сказав йому у відповідь щось на кшталт: “Все добре, що добре завершується”.

Він відповів: “Ні, не все добре. Я знов у Церкві, але я втратив усіх своїх дітей і онуків. А зараз я є очевидцем втрати моїх правнуків—всі вони не належать до Церкви. Не все добре”.

У нашій сім’ї є предок, який приєднався до Церкви в Європі у ранні дні становлення Церкви. Один з його синів став неактивним. Ми з сестрою Еджлі спробували відстежити долю неактивних нащадків цього предка.

Нам з дружиною було неважко дістатися висновку, що протягом наступних шести поколінь, навіть за поміркованими припущеннями, втрата могла сягати 3000 родичів. А зараз давайте уявимо собі ще два покоління. Втрата могла б теоретично сягати від 20000 до 30000 дітей нашого Небесного Батька.

Завдання здійснювати порятунок ґрунтується на одній з найфундаментальніших доктрин Церкви.

“Пам’ятайте, що цінність душ є великою в очах Бога;

Бо знайте, Господь, Викупитель ваш, перестраждав смерть у плоті; отже, Він перестраждав біль усіх людей, щоб усі люди могли покаятися й прийти до Нього. …

І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!” (УЗ 18:10–11, 15; курсив додано).

За своє життя я мав привілей врятувати кількох малоактивних членів Церкви. Зараз, коли я допомагаю повернути одну людину до активності в Церкві, я уявляю собі не поодиноку душу—я бачу шість, сім чи більше поколінь—тисячі душ. І тоді я думаю про слова з Писань: “[Якщо ви] приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість” (УЗ 18:15).

Господь сказав Своїм апостолам: “Жниво справді велике, та робітників мало” (Матвій 9:37). Робітників повинно бути багато. У нас є тисячі здібних, гідних носіїв священства і мільйони відданих членів Церкви в усіх частинах світу. У нас працюють ради приходів, кворуми священства, Товариство допомоги та інші організації, і всі вони мають завдання рятувати. Спаситель покликав усіх нас на цю роботу—рятувати душі.

Раніше у своєму виступі я згадував про молитву, піднесену Алмою, коли він і його напарники вирушили на порятунок зорамійців. Під час Другої світової війни близько 500 американських солдатів і місцевих мешканців, які надавали їм підтримку, були кинуті до табору військовополонених. Знаючи про їхні страждання і турбуючись про їхню безпеку, командування сформувало загін зі 100 американських солдат-добровольців, щоб визволити їх із полону. Коли добровольці зібралися разом, командир дав їм приблизно такий наказ: “Цього вечора, хлопці, зустріньтеся зі своїми релігійними провідниками, станьте навколішки і присягніться Богові, що доки ви дихаєте, ви не дозволите, щоб жоден з цих чоловіків страждав хоч зайву секунду”. (Див. Hampton Sides, Ghost Soldiers: The Forgotten Epic Story of World War II’s Most Dramatic Mission [2001], 28–29). Ця успішна операція з порятунку принесла спасіння від фізичних і тимчасових страждань. Чи повинні ми бути менш доблесними у наших зусиллях з порятунку тих, хто, можливо, зазнає духовних страждань і страждає від вічних наслідків? Чи повинні ми бути менш відданими Господу?

На завершення скажу, що основою нашої відданості, як членів істинної Церкви Христа, є той факт, що Господь відстраждав за кожного з нас—тих, хто не належить до Церкви, малоактивних членів Церкви, навіть за грішників, і за кожного з членів нашої сім’ї. Я вірю, що ми можемо привести тисячі людей до радості, миру і втіхи, які дає євангелія, і сотні тисяч, навіть мільйони, у їхніх наступних поколіннях. Я вірю, що ми можемо досягти успіху, оскільки це Господня Церква, і завдяки нашому священству та нашому членству, нас покликано його досягти. Про це я свідчу вам, в ім’я Ісуса Христа, амінь.