Бібліотека
Жертва
Виноски

Hide Footnotes

Тема

Жертва

Наше життя, сповнене служіння й жертви, є найбільш прийнятним виявом нашого зобов’язання служити Господарю і нашим ближнім.

Спокутна жертва Ісуса Христа була названа “найбільш визначною з усіх подій від світанку сотворіння до нескінченних епох вічності”1. Ця жертва є основним посланням усіх пророків. Її прообразом були жертви тварин, встановлені законом Мойсея. Пророк проголосив, що їх повне значення в тому, щоб “вказувати на ту велику й останню жертву … Сина Божого, так, нескінченного і вічного” (див. Алма 34:14). Ісус Христос витерпів неосяжне страждання, аби зробити Себе жертвою за гріхи всіх людей. Цією жертвою було принесення найвищої цінності—безвадного Ягня—за найвище мірило зла—гріхи цілого світу. Такими є незабутні слова Елайзи Р. Сноу:

“Свою безцінну кров пролив,

життя віддав за нас.

Людські гріхи Він окупив

і всіх смиренних спас”2.

Ця жертва—Спокута Ісуса Христа—стоїть у центрі плану спасіння.

Неосяжне страждання Ісуса Христа завершило жертвоприношення через пролиття крові, але важливість жертвування в євангельському плані не стала меншою. Наш Спаситель просить нас продовжувати приносити жертви, але зараз Він заповідає нам “принос[ити] в жертву [Йому] скрушене серце і упокорений дух” (3 Нефій 9:20). Він також заповідає кожному з нас любити одне одного і служити одне одному—фактично, приносити невеличку подобу власне Його жертви, жертвуючи нашим часом та егоїстичними пріоритетами. У надихаючому гімні ми співаємо: “[Жертва благословення небес прикликає]”3.

Я буду говорити про ці земні жертви, які наш Спаситель просить нас робити. Сюди не входять жертви, які ми змушені робити, або дії, вмотивовані особистою користю, а не служінням або жертвуванням (див. 2 Нефій 26:29).

I.

Християнська віра має цілу історію жертвування, включаючи крайню жертву. На початку християнської ери Рим знищив тисячі людей за їхню віру в Ісуса Христа. Через століття, коли християн розділили доктринальні розбіжності, деякі групи переслідували і навіть вбивали членів інших груп. Убивство одних християн іншими є найтрагічнішими смертями в християнській вірі.

Керуючись вірою в Христа і бажанням служити Йому, багато християн добровільно приносили жертви. Деякі обрали присвятити все своє доросле життя служінню Господарю. До цієї благородної групи людей належать члени релігійних орденів католицької церкви, а також ті, хто віддали себе на довічне служіння як християнські місіонери в різних протестантських релігіях. Їхні приклади—величні і надихаючі, але від більшості віруючих у Христа не очікується, вони також і не в змозі, присвячувати все своє життя релігійному служінню.

II.

Для більшості послідовників Христа наші жертви полягають в тому, що ми можемо з дня у день робити у нашому особистому повсякденному житті. З досвіду я не знаю жодної іншої групи, члени якої здійснюють більше жертв, ніж святі останніх днів. Їхні жертви—ваші жертви, мої брати і сестри—стоять у протилежність звичним мирським пошукам самореалізації.

Моїм першим прикладом є наші мормонські піонери. Їхні грандіозні жертви життям, родинними стосунками, домівками та зручностями лежать в основі відновленої євангелії. Сара Річ говорила про те, що спонукало цих піонерів, описавши, як її чоловіка Чарльза було покликано їхати на місію: “Це справді було часом випробування як для мене, так і для мого чоловіка; та обов’язок кличе нас до тимчасової розлуки, і, знаючи, що ми виявляємо послух Господній волі, ми відчули необхідність пожертвувати власними почуттями заради сприяння у встановленні роботи, … яка допоможе розбудовувати царство Боже на землі”4.

Сьогодні найбільш явною силою Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів є безкорисливе служіння й жертва її членів. Перед переосвяченням одного з наших храмів християнський священик запитав Президента Гордона Б. Хінклі, чому на храмі немає жодного образу хреста, найпоширенішого символу християнської віри. Президент Хінклі відповів, що символами нашої християнської віри є “життя наших людей”5. Дійсно, наше життя, сповнене служіння й жертви, є найбільш прийнятним виявом нашого зобов’язання служити Господарю і нашим ближнім.

III.

У нас в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів немає ніякого професійно навченого та оплачуваного духовенства. В результаті прості члени Церкви, які покликаються до провідництва і служіння в наших підрозділах, повинні нести весь тягар наших численних церковних зборів, програм і заходів. Вони здійснюють це у більш ніж 14 000 підрозділів тільки в Сполучених Штатах і Канаді. Звичайно, ми не єдині, чиї прості члени підрозділів служать учителями і безоплатними провідниками. Але обсяг часу, який наші члени Церкви віддають для навчання і служіння одне одному, є унікально великим. Прикладом цього є наші зусилля, спрямовані на те, аби щомісяця кожну сім’ю в наших підрозділах відвідали домашні вчителі, а кожну дорослу жінку—візитні вчителі Товариства допомоги. Нам не відомо жодного іншого, подібного до цього, служіння в будь-якій організації у світі.

Найвідомішим прикладом унікального служіння святих останніх днів є робота наших місіонерів. На сьогодні їхня кількість сягає понад 50 000 молодих чоловіків і жінок та більш ніж 5 000 дорослих чоловіків і жінок. Вони присвячують від шести місяців до двох років свого життя навчанню євангелії Ісуса Христа та служінню в гуманітарній сфері у більш ніж 160 країнах світу. Їхня робота завжди пов’язана із жертвуванням: вони віддають свій час роботі Господа, а також вносять кошти для власного утримання.

Ті, хто залишаються вдома—батьки та інші члени сім’ї—також жертвують, відмовляючись від підтримки та допомоги своїх місіонерів, яких вони відправляють на служіння. Наприклад, один юнак з Бразилії отримав місіонерське покликання в той час, як після смерті свого батька і матері працював для утримання своїх братів і сестер. Один з генеральних авторитетів розповів, як ці діти зібралися на нараду і згадала, як їхні покійні батьки навчали їх, що вони повинні завжди бути готовими служити Господу. Той юнак прийняв своє місіонерське покликання, а його 16-річний брат узяв на себе відповідальність за забезпечення сім’ї6. Більшість із нас знає багато інших прикладів жертвування, аби служити на місії чи фінансово підтримувати місіонера. Нам не відомо про якесь схоже добровільне служіння і жертвування серед усіх інших організацій світу.

Нас часто запитують: “Як ви переконуєте своїх молодих людей та літніх членів Церкви залишити навчання або пенсійний відпочинок і принести таку жертву?” Я чув, що багато хто давав таке пояснення: “Знаючи, що мій Спаситель зробив для мене—через Свою милість постраждав за мої гріхи і подолав смерть, аби я міг жити знову—вважаю, це мій привілей принести невеличку жертву, про яку мене просять, для служіння Йому. Я хочу ділитися тим розумінням, яке Він дав мені”. Як ми переконуємо таких послідовників Христа служити? Як пояснив пророк: “Ми [лише] просимо їх”7.

Інші жертви, які є результатом місіонерського служіння, це жертви тих, хто відгукнулися на вчення місіонерів і стали членами Церкви. Для багатьох навернених ці жертви є дуже серйозними, серед яких втрата друзів і родинних зв’язків.

Багато років тому на одній з конференцій розповідалося про молодого чоловіка, який знайшов відновлену євангелію під час свого навчання у Сполучених Штатах. Коли цей чоловік збирався повернутися на свою батьківщину, Президент Гордон Б. Хінклі запитав його, що з ним станеться, коли він повернеться додому християнином. “Сім’я буде розчарованою в мені,—відповів молодий чоловік.—Вони можуть мене вигнати і вважати померлим. Щодо мого майбутнього і кар’єри: всі двері можуть для мене зачинитися”.

“Чи готові ви сплатити таку високу ціну за євангелію?”—запитав Президент Хінклі.

Зі сльозами на очах цей чоловік відповів: “Це істина, чи не так?” Отримавши підтвердження, він продовжив: “Тоді що ще має значення?”8 Таким є дух жертвування багатьох наших нових членів Церкви.

Інші приклади служіння і жертви виявляються у житті вірних членів Церкви, які служать у наших храмах. Для святих останніх днів храмове служіння є неповторним, але важливість такої жертви має бути зрозумілою для всіх християн. У святих останніх днів немає традиції служіння в монастирях, але ми все одно можемо розуміти і вшановувати жертву тих, чия християнська віра спонукає їх присвячувати своє життя такому поклонінню.

Рік тому на цій конференції Президент Томас С. Монсон розповів про приклад жертви, пов’язаної з храмовим служінням. Протягом шести років вірний батько-святий останніх днів з віддаленого острова в Тихому океані тяжко працював фізично у далекому місці, аби заробити гроші для того, щоб привезти до Новозеландського храму свою дружину і 10 дітей для обряду шлюбу і запечатування на вічність. Президент Монсон сказав: “Ті, хто розуміє вічні благословення, які приносить храм, знають, що немає надто великої жертви, надто великої ціни, надто важкої боротьби заради отримання тих благословень”9.

Я вдячний за дивовижні приклади християнської любові, служіння й жертви, які я бачив серед святих останніх днів. Я бачу, як ви виконуєте свої церковні покликання, часто приносячи в жертву багато часу і коштів. Я бачу, як ви служите на місії за власний кошт. Я бачу, з якою радістю ви використовуєте свої професійні навички для служіння ближнім. Я бачу, як ви піклуєтеся про бідних особистими зусиллями, а також вносячи пожертвування до Церковної програми благополуччя та програми гуманітарної допомоги10. Усе це підтверджено загальнонаціональними дослідженнями, які прийшли до висновку, що активні члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів “пропонують і жертвують значно більше за середнього американця і навіть більш щедро віддають свій час і кошти, ніж 20 % найбільш віруючих людей в Америці”11.

Такі приклади щедрості зміцнюють усіх нас. Вони нагадують нам про вчення Спасителя:

“Коли хоче хто йти вслід за Мною,—хай зречеться самого себе …

Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її” (Матвій 16:24–25).

IV.

Можливо, найбільш звичні й найбільш важливі приклади безкорисливого служіння і жертвування виявляються в наших сім’ях. Матері присвячують себе народженню і вихованню своїх дітей. Чоловіки віддаються роботі, аби забезпечувати своїх дружин і дітей. Жертви, які ми приносимо в наших сім’ях для служіння, яке має вічну цінність, є настільки численними, що їх неможливо назвати, і настільки знайомими, що не потребують згадування.

Я також бачу, як безкорисливі святі останніх днів всиновлюють дітей, серед яких є діти з особливими потребами, і прагнуть надати прийомним дітям надію і можливості, яких вони були позбавлені через попередні обставини. Я бачу, як ви піклуєтеся про членів сім’ї і сусідів, які страждають від вроджених вад, розумових і фізичних хвороб та наслідків літнього віку. Господь також бачить вас, і Він спонукав Своїх пророків проголосити, що “Господь благословить вас, коли ви жертвуєте одне для одного і своїх дітей”12.

Я вірю, що святі останніх днів, які у своєму поклонінні безкорисливо служать і жертвують за подобою Спасителя, дотримуються вічних цінностей краще, ніж будь-яка інша група людей. Святі останніх днів сприймають свої жертви часу і коштів як складову їхнього вдосконалення і підготовки до вічності. Це істина, відкрита в Lectures on Faith [Лекції про віру], де говориться, що “релігія, яка не вимагає жертви в усьому, ніколи не матиме сили, достатньої, щоб виховати віру, необхідну, аби привести до життя і спасіння. … Саме завдяки такій жертві, і лише такій, Бог постановив, що людина зможе мати вічне життя”13.

Оскільки спокутна жертва Ісуса Христа стоїть у центрі плану спасіння, то й ми, як послідовники Христа, повинні принести власні жертви, аби підготуватися до призначення, яке пропонує для нас цей план.

Я знаю, що Ісус Христос є Єдинонародженим Сином Бога, Вічного Батька. Я знаю, що завдяки Його спокутній жертві ми маємо запевнення у безсмерті і можливість здобути вічне життя. Він є нашим Господом, нашим Спасителем і нашим Викупителем, і я свідчу про Нього в ім’я Ісуса Христа, амінь.