Алма 58
    Footnotes
    Theme

    Розділ 58

    Геламан, Ґід і Теомнер захоплюють місто Мантій хитрістю—Ламанійці відступають—Сини людей Аммона зберігаються, оскільки вони стоять непохитно на захисті своєї волі і віри. Близько 63–62 рр. до р.х.

    1 І ось, тоді сталося, що нашою наступною метою було здобути місто Мантій; але бачите, не було ніякого способу нашими маленькими загонами вивести їх з нашого міста. Бо ось, вони памʼятали те, що ми робили дотепер; тому ми не могли авиманити їх з їхніх фортець.

    2 І їх було настільки більше, порівняно з нашим військом, що ми не наважувалися вийти і напасти на них в їхніх фортецях.

    3 Так, і стало необхідним, щоб ми використовували наших чоловіків для захисту тих частин землі, якими ми знову оволоділи; отже, стало необхідним, щоб ми почекали, доки не отримаємо більше підкріплення з землі Зарагемлі і також новий запас провізії.

    4 І сталося, що я відправив послів до правителя нашої землі, щоб ознайомити його зі справами нашого народу. І сталося, що ми чекали, щоб отримати провізію і підкріплення з землі Зарагемлі.

    5 Але ось, це дало нам мало користі, бо Ламанійці також отримували велике підкріплення щодня, і також багато провізії; і такими були обставини в цей проміжок часу.

    6 І Ламанійці робили вилазки проти нас час від часу, вирішивши хитрістю знищити нас; проте ми не могли вийти на битву з ними, зважаючи на їхні укриття і фортеці.

    7 І сталося, що ми чекали в цих складних обставинах протягом багатьох місяців, аж доки вже ледь не загинули від нестачі їжі.

    8 Але сталося, що ми отримали їжу, яку нам було принесено під охороною війська з двох тисяч чоловік, які прийшли до нас на допомогу; і це вся допомога, яку ми отримали, щоб захистити себе і свою країну, щоб не попасти до рук наших ворогів, так, щоб боротися з ворогом, який був незліченним.

    9 І ось, причини цих наших труднощів, тобто причини того, чому вони не присилали більше підкріплення нам, ми не знали; тож, ми були засмучені і також сповнені страху, що якимось чином вироки Бога впадуть на нашу землю аж поки нас не буде повалено і повністю знищено.

    10 Тому ми вилили наші душі в молитві до Бога, щоб Він зміцнив нас і визволив нас від рук наших ворогів, так, і також дав нам силу, щоб ми могли повернути наші міста, і наші землі, і наші володіння для підтримки нашого народу.

    11 Так, і сталося, що Господь Бог наш благословив нас упевненістю, що Він визволить нас; так, Він промовляв мир нашим душам, і дарував нам велику віру, і зробив так, що ми мали сподіватися на наше визволення в Ньому.

    12 І ми набралися мужності з нашими малими силами, які ми отримали, і були сповнені рішимості перемогти наших ворогів, і азахистити наші землі, і наші володіння, і наших жінок, і наших дітей, і справу бволі.

    13 І тому ми пішли вперед з усією нашою міццю проти Ламанійців, які були в місті Мантій; і ми поставили наші намети з боку пустині, що була поруч з містом.

    14 І сталося, що наступного дня, коли Ламанійці побачили, що ми вже біля меж пустині, яка була біля міста, вони послали своїх розвідників навколо нас, щоб вони дізналися про кількість і силу нашого війська.

    15 І сталося, що коли вони побачили, що ми не були сильними, за нашою кількістю, і боючися, що ми відріжемо їх від їхніх підкріплень, якщо вони не вийдуть на битву проти нас і не вбʼють нас, і також гадаючи, що вони можуть легко знищити нас своїм численним військом, отже, вони почали робити приготування, щоб вийти проти нас на битву.

    16 І коли ми побачили, що вони роблять приготування, щоб вийти проти нас, ось, я наказав Ґідові сховатися з невеликою кількістю людей у пустині, а також Теомнеру і невеликій кількості людей теж сховатися в пустині.

    17 Тож Ґід і його люди були праворуч, а другі—ліворуч; і коли вони так сховалися, дивись, я залишився з рештою мого війська на тому самому місці, де ми вперше поставили наші намети, для того часу, коли Ламанійці вийдуть на битву.

    18 І сталося, що Ламанійці вийшли-таки зі своїм численним військом проти нас. А коли вони підійшли і вже збиралися напасти на нас з мечами, я наказав, щоб мої люди, ті, які були зі мною, відступили в пустиню.

    19 І сталося, що Ламанійці переслідували нас з великою швидкістю, бо вони мали надзвичайне бажання наздогнати нас, щоб убити нас; отже, вони переслідували нас до пустині; а ми пройшли посередині між Ґідом і Теомнером, так що їх не виявили Ламанійці.

    20 І сталося, що коли Ламанійці пройшли, тобто, коли військо пройшло, Ґід і Теомнер вийшли зі своїх таємних схованок і відрізали розвідників Ламанійців, щоб вони не могли повернутися до міста.

    21 І сталося, що коли вони відрізали їх, вони побігли до міста і напали на охорону, яку було залишено охороняти місто, так що вони знищили їх і оволоділи містом.

    22 Тож це було зроблено, бо Ламанійці дозволили, аби їхнє військо повністю, за винятком тільки декількох охоронців, було виведено в пустиню.

    23 І сталося, що Ґід і Теомнер так здобули їхні фортеці. І сталося, що ми пішли в напрямі землі Зарагемлі, після того, що багато промандрували в пустині.

    24 І коли Ламанійці побачили, що вони прямують до землі Зарагемлі, вони надзвичайно злякалися, що в нас був план їхнього знищення; отже, вони почали відступати в пустиню знову, так, саме назад тим самим шляхом, яким вони прийшли.

    25 І ось, була ніч, і вони поставили свої намети, бо головні полководці Ламанійців гадали, що Нефійці були втомлені своїм походом; і, гадаючи, що вони відтіснили все їхнє військо, вони і думки не мали про місто Мантій.

    26 Тож сталося, що коли була ніч, я наказав, щоб мої люди не спали, але щоб вони йшли вперед іншим шляхом до землі Мантія.

    27 І завдяки цьому нашому переходові в нічний час, дивіться, наступного дня ми вже випередили Ламанійців, так що ми прибули раніше за них у місто Мантій.

    28 І так сталося, що цією хитрістю ми оволоділи містом Мантій без пролиття крові.

    29 І сталося, що коли військо Ламанійців прибуло до міста і побачило, що ми вже готові зустріти їх, вони були здивовані надзвичайно і приголомшені великим страхом настільки, що вони втекли у пустиню.

    30 Так, і сталося, що військо Ламанійців утекло з усієї цієї частини землі. Але дивись, вони забрали з собою багато жінок і дітей з цієї землі.

    31 А аті міста, які здобули Ламанійці, всі вони в цей проміжок часу знаходяться в нашому володінні; а наші батьки, і наші жінки, і наші діти повертаються до своїх домів, усі, за винятком тих, кого було взято в полон і забрано Ламанійцями.

    32 Але ось, наше військо мале, аби захищати таку велику кількість міст і такі великі володіння.

    33 Але ось, ми віримо в нашого Бога, Який дав нам перемогу над цими землями, так що ми отримали знову ті міста і ті землі, які були нашими власними.

    34 Тож ми не знаємо причини, через яку уряд не надав нам більше підкріплення; а також ті люди, які прийшли до нас, не знають, чому ми не отримали більшого підкріплення.

    35 Дивись, ми не знаємо нічого, тільки те, що ви не мали успіху, і ви направили сили в ту частину землі; якщо це так, ми не хочемо ремствувати.

    36 Але якщо це не так, ось, ми боїмося, що існують якісь ачвари в уряді, через що вони не посилають більше людей нам на допомогу; бо ми знаємо, що їх набагато більше, ніж тих, кого вони прислали.

    37 Але знаєте, це не має значення—ми віримо, що Бог авизволить нас, незважаючи на слабкість нашого війська, так, визволить нас від рук наших ворогів.

    38 Бачите, зараз двадцять і девʼятий рік, друга половина, і ми володіємо нашими землями; і Ламанійці втекли до землі Нефія.

    39 А ті сини народу Аммона, про яких я так високо говорив, зі мною в місті Мантій; і Господь підтримував їх, так, і зберіг їх від меча, так, що ажодної душі не було вбито.

    40 Але знайте, вони отримали багато поранень; проте вони стоять непохитно за ту аволю, якою Бог зробив їх свободними; і вони старанно памʼятають Господа Бога свого день у день; так, вони стежать постійно за дотриманням Його уставів, і Його вироків, і Його заповідей; і сильною є їхня віра в пророцтва про те, що має статися.

    41 І ось, мій улюблений брате Моронію, нехай Господь Бог наш, Який викупив нас і зробив нас свободними, зберігає тебе постійно у Своїй присутності; так, і нехай Він благословляє цей народ, щоб ви мали успіх у поверненні володіння всім тим, що Ламанійці забрали від нас, що було для нашого утримання. А тепер ось, я завершую моє послання. Я—Геламан, син Алми.