Алма 46
    Footnotes
    Theme

    Розділ 46

    Амалікія таємно замишляє бути царем—Мороній піднімає гасло волі—Він знову збирає людей захищати свою релігію—Істинно віруючі називаються Християнами—Решту з Йосипових буде збережено—Амалікія і розкольники втікають на землю Нефія—Тих, які не будуть підтримувати справу свободи, буде віддано на смерть. Близько 73–72 рр. до р.х.

    1 І сталося, що тих, хто не прислухався до слів Геламана і його братів, було зібрано разом проти їхніх братів.

    2 І ось, вони були надзвичайно розгнівані, так що вони вирішили вбити їх.

    3 Тож вождь тих, які були розгнівані на своїх братів, був великим і сильним чоловіком; і його імʼя було Амалікія.

    4 І Амалікія мав бажання стати царем; і ті люди, які були розгнівані, також мали бажання, щоб він був їхнім царем; і більшість з них була анижчими суддями на цій землі, і вони шукали влади.

    5 І вони пішли за лестощами Амалікії: якщо вони підтримають його і настановлять його своїм царем, то він зробить їх правителями над народом.

    6 Так вони пішли за Амалікією до розколу, незважаючи на проповідування Геламана і його братів, так, незважаючи на їхню надзвичайно велику турботу про церкву, бо вони були первосвящениками над церквою.

    7 І було багато в церкві тих, які повірили улесливим словам Амалікії, отже, вони відкололися в дійсності від церкви; і таким чином справи народу Нефія були надзвичайно нестійкими і небезпечними, незважаючи на їхню велику аперемогу, яку вони отримали над Ламанійцями, і їхні великі радощі, які вони мали через своє визволення рукою Господа.

    8 Так ми бачимо, як ашвидко діти людські забувають Господа Бога свого, так, як швидко вони чинять беззаконня і йдуть за Злим.

    9 Так, і ми також бачимо, яку велику азлочестивість одна злочестива людина може викликати серед дітей людських.

    10 Так, ми бачимо, що Амалікія через те, що він був людиною підступних засобів і людиною багатьох улесливих слів, що він вів серця багатьох людей чинити злочестиво; так, і намагатися знищити церкву Бога, і знищити основу аволі, яку Бог дарував їм, або благословення, яке Бог послав на лице землі заради бправедних.

    11 І ось сталося, що коли Мороній, який був аголовним командувачем війська Нефійців, почув про цей розкол, він розгнівався на Амалікію.

    12 І сталося, що він розірвав свій верхній одяг; і він узяв шмат його і написав на ньому—аВ памʼять нашого Бога, нашої релігії, і свободи, і нашого миру, наших жінок, і наших дітей—і він прикріпив його на кінці жердини.

    13 І він одягнув свій шолом, і свій нагрудник, і свої щити, і оперезав зброєю стегна; і він узяв жердину, яка мала на кінці своєму його розірваний верхній одяг (і він назвав це гаслом волі), і він уклонився до землі, і він молився гаряче своєму Богові за те, щоб благословення свободи залишилося на його братах доти, поки група Християн залишиться володіти цією землею,—

    14 Бо так усіх істинно віруючих у Христа, які належали до церкви Бога, називали ті, хто не належав до церкви.

    15 І ті, хто належали до церкви, були вірними; так, усі ті, які були істинно віруючими в Христа, взяли на себе з радістю аімʼя Христа, тобто бХристияни, як їх називали, через їхню віру в Христа, Який прийде.

    16 І тому, в цей час Мороній молився, щоб справа Християн і свобода землі могли бути благословенними.

    17 І сталося, що коли він вилив свою душу Богові, він назвав усю землю, яка була на південь від землі аСпустошення, так, і в цілому всю землю, і на північ, і на південь—Обіцяною землею, і землею волі.

    18 І він сказав: Справді Бог не дозволить, щоб нас, яких зневажають через те, що ми взяли на себе імʼя Христа, було розтоптано і знищено, до тих пір, коли ми самі не принесемо це на себе своїми власними провинами.

    19 І коли Мороній промовив ці слова, він вийшов уперед серед людей, розмахуючи відірваною частиною свого аодягу в повітрі, щоб усі могли бачити напис, який він написав на відірваній частині, і волаючи гучним голосом, кажучи:

    20 Слухайте, ті, які будуть підтримувати цей заклик на землі, нехай вони вийдуть наперед з силою Господа, і увійдуть у завіт, що вони будуть захищати свої права, і свою релігію, щоб Господь Бог міг благословити їх.

    21 І сталося, що коли Мороній проголосив ці слова, ось, люди вибігли разом з своєю зброєю, що оперезувала їхні стегна, роздираючи свій одяг на знак, або на завіт того, що вони не відмовляться від Господа Бога свого; тобто, іншими словами, якщо вони коли-небудь порушать заповіді Бога або впадуть у провину, і їм буде асоромно взяти на себе імʼя Христа, Господь роздере їх так, як вони розідрали свій одяг.

    22 Тож це був завіт, який вони уклали, і вони кинули свій одяг до ніг Моронія, кажучи: Ми уклали завіт з нашим Богом, що нас буде знищено, так само як наших братів на землі, що на півночі, якщо ми впадемо у провину; так, Він може кинути нас до ніг наших ворогів, так само, як ми кинули наш одяг до твоїх ніг, щоб його було розтоптано під ногами, якщо ми впадемо у провину.

    23 Мороній сказав їм: Дивіться, ми є залишком сімені Якова; так, ми є залишком асімені бЙосипа, чий верхній водяг було розідрано його братами на багато шматків; так, і тепер ось, не забуваймо дотримуватися заповідей Бога, інакше наш одяг буде розідрано нашими братами, і нас буде кинуто у вʼязницю, або продано, або вбито.

    24 Так, збережімо нашу волю як азалишок Йосипа; так, памʼятаймо слова Якова перед його смертю, бо ось, він бачив, що одна частина залишку одягу Йосипа збереглася і не згнила. І він сказав: Так само, як цей залишок одягу мого сина зберігся, так один бзалишок сімені мого сина буде збережено рукою Бога, і буде взято до Нього, в той час, коли рештки сімені Йосипа загинуть, так само, як рештки його одягу.

    25 Ось бачите, це дає моїй душі смуток; проте моя душа має радість у моєму синові через ту частину його сімені, яку буде взято до Бога.

    26 Ось бачите, такою була промова Якова.

    27 І тепер, хто знає, а чи не є рештками сімені Йосипа, які загинуть так само, як його одяг, ті, хто відколовся від нас? Авжеж, і навіть ми самі будемо такими, якщо ми не будемо твердо стояти у вірі в Христа.

    28 І тоді сталося, що коли Мороній сказав ці слова, він пішов уперед, і також послав посланців в усі частини землі, де був розкол, і зібрав разом усіх людей, які хотіли захищати свою волю, щоб виступити проти Амалікії і тих, хто відколовся, кого називали Амалікійцями.

    29 І сталося, що коли Амалікія побачив, що людей Моронія було більше за кількістю, ніж Амалікійців,—і він також побачив, що його люди сумніваються у справедливості справи, за яку вони взялися,—отже, боючись, що він не добʼється свого, він узяв тих своїх людей, хто бажав, і пішов на землю Нефія.

    30 Тож Мороній думав, що недоцільно, щоб у Ламанійців було більше сили; отже, він задумав відсікти людей Амалікії, тобто захопити їх і привести їх назад, а Амалікію віддати на смерть; так, бо він знав, що той буде підбурювати Ламанійців до гніву проти них, і зробить так, що вони підуть на битву проти них; і він знав, що Амалікія зробить це, щоб досягти своїх цілей.

    31 Отже, Мороній подумав, що йому доцільно взяти своє військо, тих, хто зібрався разом, і озброївся, і увійшов у завіт, що буде підтримувати мир,—і сталося, що він узяв своє військо і виступив з своїми наметами в пустиню, щоб відрізати шлях Амалікії в пустині.

    32 І сталося, що він учинив за своїми бажаннями, і виступив у пустиню, і випередив військо Амалікії.

    33 І сталося, що Амалікія втік з невеликою кількістю своїх людей, а решта потрапила до рук Моронія і була взята назад на землю Зарагемлі.

    34 Тож оскільки Мороній був людиною, апризначеною головними суддями і голосом народу, тому він мав владу діяти за своїм бажанням над військом Нефійців, щоб установити і застосувати владу над ними.

    35 І сталося, що всіх, хто з Амалікійців не хотів входити в завіт підтримувати справу свободи, щоб можна було зберегти вільний уряд, він наказав віддати на смерть; але тільки дехто відмовився від завіту свободи.

    36 І сталося також, що він наказав, щоб гасло волі було піднято над кожною баштою, які були по всій землі, що належала Нефійцям; і так Мороній міцно встановив прапор волі серед Нефійців.

    37 І в них знову встановився мир на землі; і так вони підтримували мир на землі майже до кінця девʼятнадцятого року правління суддів.

    38 І Геламан і апервосвященики також підтримували порядок у церкві; так, саме протягом чотирьох років вони мали багато спокою і радості в церкві.

    39 І сталося, що багато хто помер, твердо авіруючи, що їхні душі було викуплено Господом Ісусом Христом; так вони відійшли з цього світу, радіючи.

    40 І були такі, які померли від гарячок, що в деякі пори року були дуже частими на цій землі,—але не так багато від гарячок, завдяки чудовим якостям багатьох арослин і коренів, які Бог підготував, щоб усувати причину хвороб, яких зазнавали люди через природу того клімату,—

    41 Але було багато таких, які померли від старого віку; і тих, які померли з вірою в Христа, ащасливі в Ньому, як ми повинні вважати.