2015
Дідусь, батько

РОЗДУМИ

Дідусь, батько

Grandpa, Father

Ілюстрація Бйорна Торкельсона

Уявіть 3000 місіонерів, які зібралися у великому залі. Дві тисячі девʼятсот девʼяносто девʼять з них жваво розмовляють і дивляться кудись в одному напрямку. Дехто став навшпиньки. Деякі підстрибують, аби хоч зазирнути через тих, хто стоїть навшпиньки. Дехто стоїть на складаних стільцях. Один місіонер сидить на складаному стільці, впершись ліктями в коліна, долоні зімкнені, голова опущена.

Можливо, все відбувалося не зовсім так, але саме так я це памʼятаю. Такими були мої почуття. Тим одним місіонером був я.

Уявляючи цю картину, ви можете подумати, що мені було одиноко або сумно. Насправді, я переживав один із найщасливіших моментів у своєму житті—момент, до якого я з радістю повертався потім багато разів.

Я був у центрі підготовки місіонерів у Прово, штат Юта, готуючись до служіння місіонером повного дня в Еквадорській місії Кіто. Приїхав Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008), який на той час був першим радником у Першому Президентстві, щоб звернутися до всіх місіонерів в ЦПМ.

Увесь гамір почався після зборів. Я помітив, що люди не просувалися до дверей, тому запитав іншого старійшину, що відбувається.

“Тут, у місіонерській школі, онук Президента Хінклі,—сказав він,—і Президент Хінклі щойно спустився зі сцени, щоб його обійняти!”

Давши таке пояснення, старійшина став на свій стілець, щоб краще бачити, і вигукнув: “Нічого собі! Як би було гарно мати дідусем Президента Хінклі!”

Я любив і поважав Президента Хінклі і був натхнений його посланням того дня. Але в той момент я був вражений думкою, яка змусила мене сидіти на своєму стільці, а не стати на нього. Посеред усього того радісного захоплення я тихо сидів і думав: “Це, звичайно, було б прекрасно мати дідусем Президента Хінклі. Але я б не проміняв на нього свого дідуся Фелта або дідуся Веста”. Я підняв голову і відчув теплі обійми вдячності завдяки думкам про мій спадок, мою сімʼю.

Потім прийшла інша думка, більш значима, ніж перша: “Крім того, я—син Бога”. Я знав, що я—онук стоматолога і онук керуючого заводом, мав таку ж цінність, як і онук пророка. Чому? Ми обидва мали одного й того ж Небесного Батька.

Інші 2999 місіонерів, зрештою, попрямували до дверей того великого залу. Я приєднався до них більш підготовлений служити Господу, ніж був ще кілька хвилин тому.