2015
Бути свідками Бога

Бути свідками Бога

З виступу “Свідки Бога”, виголошеному на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга–Айдахо 25 лютого 2014 року. Повний текст виступу англійською мовою можна знайти на сайті www2.byui.edu/DevotionalsandSpeeches.

Як “сіль землі”, ми, святі останніх днів, маємо зберігати свою репутацію, живучи згідно зі своєю релігією і доводячи, що ми є свідками Бога.

Stand of Witnesses of God

Ілюстрації Скотта Гріра

Ми живемо у світі, де багато людей заперечують існування Бога або важливість Його заповідей. Я сподіваюся, що сказане мною допоможе вам більш ефективно виконувати свій обов’язок свідчити про Бога і відстоювати істину та праведність.

І.

Я почну з перших трьох Уложень віри:

“Ми віримо в Бога, Вічного Батька, і в Його Сина Ісуса Христа, і в Святого Духа.

Ми віримо, що людей буде покарано за їхні власні гріхи, а не за Адамову провину.

Ми віримо, що завдяки спокуті Христа все людство може бути спасенним через послушність законам і обрядам євангелії” (Уложення віри 1:1–3).

Великий пророк Книги Мормона навчав тим самим істинам:

“Віруйте в Бога; віруйте, що Він є, і що Він створив усе, і на небесах, і на землі; віруйте, що Він має всю мудрість, і всю силу, і на небесах, і на землі; віруйте, що людина не розуміє всього того, що Господь може розуміти.

І знову, віруйте, що ви повинні покаятися у ваших гріхах і відмовитися від них, і упокоритися перед Богом; і просити від щирого серця, аби Він простив вас; і ось, якщо ви вірите всьому цьому, дивіться, виконуйте це” (Moсія 4:9–10).

На противагу, в наш час багато людей заперечують або ставлять під сумнів існування Бога і наполягають, що всі правила поведінки створені людьми і можуть за бажанням прийматися або відкидатися.

Чому я говорю про такі основоположні істини, як існування Бога і реальність абсолютних понять правильного і хибного, що керують нашою поведінкою? Іноді найнеобхідніше, про що ми можемо навчати,—це саме про ті речі, які ми схильні приймати як належне. Ми можемо нехтувати простими, основоположними істинами, оскільки припускаємо, що вони зрозумілі всім, але це не так. Ми повинні робити особливий наголос на фундаментальних істинах, на яких основуються наші вірування. Зрештою, це включає існування Бога і вічної реальності істин та правильного і неправильного, які визначаються Його вченнями і Його заповідями.

II.

Заперечення Бога або применшення Його ролі в людських справах, яке почалося з Ренесансу, в наш час стало поширеним. Уславлення людського розуму має хороші й погані наслідки. Завдяки науці наше життя надзвичайно покращилося, але заперечення божественної влади як основоположної у визначенні правильного і хибного тими людьми, які замінили Бога наукою, змушує багатьох віруючих людей ставити таке запитання: “Чому воля будь-якого видатного філософа ліберального спрямування [або навіть воля будь-якої гілки Верховного Суду Сполучених Штатів] … має більше значення для моральних рішень, ніж воля Бога”?1

Ті, хто звертається до людської логіки, аби витіснити божественний вплив зі свого життя, применшують себе і таким чином знецінюють цивілізацію.

Я вдячний за знання про те, що існує два методи здобуття знань: науковий і духовний, який починається з віри в Бога і основується на Писаннях, натхненних вченнях та особистому одкровенні. Немає гострого протиріччя між знанням, здобутим цими різними методами, оскільки Бог, наш всемогутній Вічний Батько, знає всю істину і запрошує нас навчатися обома способами.

Пророцтва про останні дні передрікають велику протидію духовній істині та вчинкам. У деяких із цих пророцтв ідеться про антихриста, а в інших говориться про велику і мерзотну церкву.

Антихрист

Апостол Іван використовує слово “антихрист”, аби описати того, хто “відрікається Отця й Сина” (1 Івана 2:22). У наш час ті, хто заперечують існування Бога, називаються атеїстами. Дехто з них насміхається над вірою людей, що вірять у явища, які неможливо довести, і навіть агресивно заперечують божественне існування, яке вони не можуть спростувати.

Ми підготовлені до таких заперечень завдяки розповіді про чоловіка на ім’я Коригор у Книзі Мормона. Словами, які дуже нагадують більшість з того, що пишуть атеїсти в наш час, Коригор, якого двічі названо “антихристом” (Aлма 30:6, 12), навчав:

“Ви не можете знати про те, чого не бачите; отже, ви не можете знати, чи буде такий Христос.

Ви чекаєте і кажете, що бачите відпущення ваших гріхів. Але дивіться, це наслідок божевільного розуму; і це божевілля вашого розуму приходить через традиції ваших батьків, які ведуть вас геть до віри в те, що не є так” (Aлма 30:15–16).

Коригор також проголосив, що “не може бути спокути, зробленої за гріхи людей”. Описані ним наслідки заперечення ідеї гріха і Спасителя вражаюче подібні до вірувань багатьох людей у наш час: “Кожній людині живеться в цьому житті згідно з умінням особи; тому кожна людина процвітає відповідно до свого генія, і … кожна людина перемагає відповідно до своєї сили; і що б людина не зробила, то не є злочин” (Aлма 30:17; курсив додано).

Моральний релятивізм

Сьогодні ми називаємо філософію Коригора моральним релятивізмом. Два дослідники описують цю філософію таким чином: “Коли доходить до питань моралі, не існує універсально об’єктивних правильних або хибних відповідей, жодних належних або неналежних суджень і розумних або раціональних способів того, як робити моральні розмежування, що застосовуються в кожному місці і до кожної людини”2.

Це вірування застосовується багатьма людьми в популярних медіа і як реакція на тиск з боку оточуючих. “Забудьте про старі правила. Робіть те, що вам подобається. Якщо вас впіймають, ви не несете ніякої відповідальності, окрім тієї, що накладається людським законом або громадським засудженням”. В основі цих ідей лежить припущення, що немає Бога або, якщо Він і є, то не дав жодних заповідей, які стосуються нас у цей час.

Секулярний гуманізм

Заперечення недоказового Бога і заперечення існування правильного і хибного є найбільш впливовими у сфері вищої освіти. Секулярний гуманізм—відгалудження гуманізму, яке отримало таку назву, ймовірно, через свій тісний зв’язок з секуляризмом, є свідомим або мимовільним втіленням вчень викладацького складу багатьох коледжів і університетів.

Для віруючих людей образливою складовою у різних гуманістичних філософіях є заперечення ними існування Бога і заперечення моральних абсолютів, які основуються на Його заповідях. Таким чином Гуманістичний маніфест 1973 року заперечував “традиційні моральні кодекси” і “традиційні догматичні або авторитарні релігії, що ставлять одкровення, Бога, обряд або символи віри понад людські потреби і переживання”. Далі в ньому проголошується: “Ми можемо не знаходити ніякої божественної мети … для людей. … Те, чим ми є зараз або чим станемо, є заслугою людей. Ніяке божество нас не спасе; ми повинні спасати себе самі”3.

Звичайно, прихильники гуманізму, які називають себе гуманістами, зробили позитивний вклад. Наприклад, вони підтримували демократію, права людини, освіту і матеріальний прогрес. Оскільки весь цей прогрес поширюється і на віруючих, то питанням нашого непогодження з гуманістами є заперечення божественної влади і цінностей.

Stand of Witnesses of God

Як пише Чонсі Ріддл, колишній професор філософії з УБЯ: “Гуманізм перетворює людину на бога, верховну істоту, а освічений людський розум стає арбітром усього, що є істинним, хорошим і прекрасним”. Він також нагадує нам, що гуманізм “отримує схвальні відгуки у світовій пресі в наш час, оскільки більшість письменників, публіцистів, учених і журналістів дотримуються цих переконань”4.

Багато з тих, хто заперечує існування Бога чи сумнівається в Його існуванні, імовірно, не визнають філософію морального релятивізму. Вони вважають, що знають певні зовнішні норми правильного і хибного, хоча абсолютні норми, які не основуються на вірі в Бога, дуже важко пояснити. Складається враження, що секулярні гуманісти, які формально заперечують “традиційну релігійну мораль” і проголошують, що покладаються на “результати наукових дослідів”5, втілюють пророцтво Книги Мормона про людей, які живуть “без Бога в світі” (Moсія 27:31).

Велика і мерзотна церква та інші “церкви”

У пророцтвах Книги Мормона описується “велика й мерзотна церква всієї землі, засновником якої є диявол” (1 Нефій 14:17). Ця “церква”, як було пророковано, “пану[є] над усією землею, серед усіх народів, колін, язиків і людей” (1 Нефій 14:11). Ця церква, яку названо “мерзотнішою за усі інші церкви”, як сказано, також діє “заради похвали світу” в тому, щоб “заводит[и святих Бога] у неволю” (1 Нефій 13:5, 9).

Оскільки жодна релігійна деномінація—християнська або нехристиянська—ніколи не “панувала” над усіма народами на землі або потенційно нездатна заводити всіх святих Бога “у неволю”, ця велика і мерзотна церква має бути чимось набагато більш масштабним і поширеним, ніж одна “церква”, у тому розумінні, як ми сприймаємо її зараз. Це має бути будь-яка філософія або організація, яка протидіє вірі в Бога. І “неволя”, до якої така “церква” намагається привести святих, буде не стільки фізичним ув’язненням, скільки потраплянням у полон хибних ідей.

В одкровенні Нефію було сказано, що є лише “дві церкви”: “церква Агнця Божого” і “церква диявола” (1 Нефій 14:10; див. також 13:4–6). Це описання змальовує різницю між тими, хто вірує в Бога і прагне служити Йому відповідно до свого найкращого розуміння, й тих, хто заперечує існування Бога (див. 1 Нефій 14:10).

Stand of Witnesses of God

В інших вченнях, що містяться в Книзі Мормона, слово церква також використовується для позначення віри або невіри в Бога. В останніх розділах книги 2 Нефій пророкується про те, що в останні дні іновірці збудують “багато церков”, які “звели нанівець силу і дива Бога, і проповідували собі свою власну мудрість і свої власні вчення, щоб мати користь” (2 Нефій 26:20). У них ідеться про “церкви, які збудовані, і не для Господа” (2 Нефій 28:3), які “навчатимуть своїм наукам” і “заперечують силу Бога” (2 Нефій 28:4, 5). Вони “кажуть людям: прислухайтеся до нас, і почуйте ви наше повчання; тож знайте, що немає Бога сьогодні” (2 Нефій 28:5).

Під час служіння серед нефійців Спаситель застерігав про церкви, які “не збудовано на Моїй євангелії, а збудовано на діяннях людей або на діяннях диявола” (3 Нефій 27:11; див. також учення про “велику і простору будівлю” в 1 Нефій 8:26–33; 11:35 і 12:18). Ці застереження не обмежуються релігійними організаціями. За сучасних обставин вони включають велику кількість мирських філософій і заходів.

III.

Багато людей, які вірять у Бога і в правильне та хибне, що існують завдяки Його заповідям, відчувають на собі зневагу та глузування мирських учень і заперечення Бога, що спостерігається в багатьох організаціях, у тому числі в навчальних закладах та засобах масової інформації. Перед такими пророкованими труднощами постають богобоязненні люди, кількість яких зменшується, але які розділяють нашу віру в Бога і в правильне та хибне, що існують завдяки Його заповідям. Це є лише повторенням того, що було за часів Спасителя.

Навіть коли “нас тиснуть”, ми “не впадаємо в розпач” (2 Коринтянам 4:8). Ми знаємо, що наше духовне зростання вимагає “протилежн[ості] в усьому” (2 Нефій 2:11). Ми також знаємо, що “Господь вважає належним карати Свій народ; так, Він випробовує їхню терпеливість і їхню віру” (Moсія 23:21). Однак Писання також навчають, що Він визволить тих, хто покладає на Нього довіру (див. 1 Самуїлова 17:37, 45–46; Псалми 34:22; Приповісті 3:5–6; Aлма 36:27; 38:5).

Зараз я запропоную три різновиди нашої реакції на те, що відбувається зараз, починаючи з найпростішого. Усі вони відповідають величному вченню з Книги Мормона стосовно того, що ми маємо бути “свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях”, щоб такими залишатися “аж до самої смерті” (Moсія 18:9).

Шанувати ім’я і вплив Бога

Нас навчають “вірити в Христа і не відрікатися від Нього” (2 Нефій 25:29); “зверта[тися] до [Христа] в кожній думці, не вага[тися], не б[оятися]” (УЗ 6:36); “говори[ти] про Христа”, “втіша[тися] у Христі”, і “проповіду[вати] Христа” (2 Нефій 25:26). Два способи, у які ми можемо це робити—наші особисті молитви і наші особисті привітання.

В особистих і сімейних молитвах ми повинні просити Бога допомогти нам і нашим ближнім та провідникам розпізнавати Бога, нашого Творця, і те, що є правильним та хибним згідно з Його заповідями. Ми повинні це робити заради Його дітей повсюди.

Ми також повинні захищати себе від сучасних тенденцій не згадувати про релігію навіть у особистих розмовах. Впродовж останніх років використання релігійних символів і побожних слів у Різдвяних привітаннях та листівках майже зникли. Коли ми приймаємо рішення, чи брати участь у такому спілкуванні, нам не слід усувати священні нагадування з наших приватних розмов. Як віруючі, ми маємо право захищати ім’я і вплив Бога та Христа на наші розмови, життя і культуру.

Публічно говорити про благословення Бога

В присутності інших розповідайте про благословення Бога. Це буде протидією все меншій кількості згадувань про релігію і про Бога та Його благословення у наших публічних виступах. Порівняйте, наприклад, чинні публічні документи і риторику сучасних провідних урядовців Сполучених Штатів з подібними документами і словами лідерів перших двох століть існування Америки. На противагу їм ви знайдете докази цілеспрямованих зусиль уникати згадувань Бога і впливу релігії в заснуванні та збереженні Америки.

Що ми можемо з цим робити? По-перше, ми можемо показувати правильний приклад: навчаючи в своїх сім’ях та в Церкві, ми можемо визнавати благословення Господа у своєму житті та в житті наших народів. Щоб це робити “в мудрості і за порядком” (Moсія 4:27), нам не слід заперечувати, що до наших народів належать—і це є благословенням—громадяни, які сповідують іудаїзм, мусульманство та інші нехристиянські конфесії, а також атеїсти. Але ми щиро повинні говорити про той факт, що, наприклад, Сполучені Штати засновані людьми і лідерами, які були, головним чином, християнами, і які втілили принципи своєї віри в Конституції, законах і культурі нації6.

У нещодавньому нарисі брат Клейтон Крістенсен, професор бізнес-школи в Гарварді і колишній сімдесятник, доводить, що релігія є основою як демократії, так і процвітання. Він нагадує нам, що як демократія, так і капіталізм, залежать величезною мірою від виконання угод, недотримання яких не переслідується законом, і ця умова залежить від релігії, яка навчає основоположним принципам, таким як “рівність людей, важливість поважати чужу власність і особиста чесність та цілісність”. Секуляризм, який намагається замінити теїстичну релігію, не має повноважень або програм для забезпечення того, що брат Крістенсен називає “необхідною умовою виконання загальною більшістю людей угод, недотримання яких не переслідується законом”7.

Захищати свободу віросповідання

Захищати свободу віросповідання. Це складніше, тому що вимагає спільних дій віруючих різних конфесій. Там, де існує гарантована урядом свобода релігії, ми повинні вимагати від урядовців дотримуватися цих гарантій. Зараз я зверну увагу лише на два приклади, які зараз викликають занепокоєння.

Перший стосується публічної молитви. Молитва відбувається, коли люди звертаються до Божественної Істоти, яким би не було їхнє поняття про Бога і як би вони не вирішили до Нього звертатися. Незалежно від змісту молитви, який може змінюватися відповідно до вірування того, хто молиться, коли молитва промовляється публічно, вона є важливою як ствердження або символ залежності всієї групи від Бога і благоговіння перед Ним. Такою є природа молитов, що промовляються на початку законодавчих зборів, або на нарадах, або під час клятв, що даються перед тим, як свідчити в суді або під час призначення на посаду офіційних осіб. Яким би не було сприйняття Бога особою, призначеною молитися, і якими б не були її релігійні переконання чи мова молитви, я сподіваюся, що ми засвідчимо нашу віру в Бога символом молитви, яка буде мудрою і толерантною. За це варто боротися.

По-друге, ми повинні бути готовими протистояти урядовцям і тим політичним діячам, які пропонують звести релігійну свободу до “свободи поклоніння”. У Сполучених Штатах, наприклад, гарантія “релігійної свободи” захищає право виходити з наших приватних помешкань, у тому числі з церков, синагог і мечетей, та діяти відповідно до своїх вірувань, будучи підлеглими лише нашому законному уряду, який необхідний для захисту здоров’я, безпеки і благополуччя громадян. Безумовно, свобода релігії захищає віруючих громадян, даючи їм можливість діяти відповідно до їхніх вірувань під час публічних політичних дебатів та у законотворчості, незалежно від того, чи вони рядові громадяни, чи законодавці.

Як сказав у своєму потужному зверненні до загальнонаціонального зібрання християнських лідерів Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, ми, святі останніх днів, “з радістю об’єднаємося, … щоб гарантувати свободу релігії, яка дозволить всім нам висловлюватися і [діяти] з точки зору християнської моралі в питаннях вирішення сучасних суспільних проблем”8.

Нам потрібно підтримувати коаліції релігійних діячів і богобоязнених людей, які об’єднуються заради захисту традиційної культури віри в Бога і визнання Його благословень.

Stand of Witnesses of God

IV.

На завершення я хочу нагадати всім віруючим повсюди, що у них є релігійний обов’язок бути свідками Бога. Ми повинні стверджувати свої релігійні вірування, об’єднуватися, аби відстоювати своє право вільно сповідувати свої релігії, та шанувати їхню важливу роль у встановленні, збереженні і процвітанні народів.

Я нагадую моїм товаришам, християнам, про урочисте вчення апостола Івана:

“А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі” (1 Івана 4:3).

Якщо ми перестанемо висловлюватися як свідки Бога, результат буде таким самим, як у Спасителевому вченні про сіль, яка втратила свою солоність. Змішана з іншими речовинами—так само як і ми можемо бути вихолощені цінностями світу—вона втрачає свій унікальний вплив на сукупну більшість. Як сказав Спаситель: “Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми” (Maтвій 5:13).

Як “сіль землі”, (Maтвій 5:13), ми, святі останніх днів, маємо зберігати свій смак, живучи згідно зі своєю релігією і доводячи, що ми є свідками Бога. Якщо ми так чинимо, то приєднуємося до гурту тих, хто насолоджуватиметься остаточною перемогою істини та праведності, коли “схилиться кожне коліно … і визнає Бога кожен язик” (Римлянам 14:11), а також Господа Ісуса Христа, Якому ми поклоняємося і Чиїми служителями ми є.