2015
Нове місце призначення

Нове місце призначення

Автор живе у Франції.

Усе життя мені здавалося, що я лечу безкінечним авіарейсом. Я прагнув миру і стабільності, але ніколи їх не знаходив, поки по–справжньому не звернувся до Господа.

A New Destiny

Фотоілюстрація Iurii Kovalenko/iStock/Thinkstock

Іноді мені здавалося, що моє життя—це неперервний авіапереліт. Моя мама родом з Еквадору, а мій батько—поляк. Я народився в Еквадорі, але коли мені було 10 років, ми переїхали до Іспанії. Ми жили там лише 2 роки. Коли мені було 12 років, літак знову злетів, цього разу в Польщу. Мені хотілося стабільності, друзів і сімейного оточення та покласти край прощанням.

Перше знайомство зі старійшинами

У двері хтось постукав. Я відчинив і побачив двох юнаків. Я грубо закрив двері ще до того, як вони встигли щось сказати.

“Відчини двері і вибачся,—почувся наполегливий голос батька з другого кінця будинку.— Ми не вчили тебе так ставитися до людей!”

Мені було трохи ніяково, але я відкрив двері. “Вибачте”,—сказав я, опанувавши себе.

“Я хочу знати про вас, ваші вірування. Будь ласка, заходьте”,—запросив їх мій батько. Юнаки представилися як місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Неохоче я слухав їхнє послання. Мені було 13, і я не мав іншого вибору, як тільки сидіти й слухати.

Чотири місяці ті місіонери ходили в наш дім, навчаючи доктрині про відновлену Церкву Ісуса Христа. “Ми вас поважаємо і в захопленні від вашої відваги, але ніколи не поміняємо своєї релігії”,—зрештою сказав їм мій батько, і ми більше ніколи не бачили тих старійшин.

Бажання знайти істину

Минуло два роки, і через зміни в сімейних обставинах мене охопив глибокий сум. Батько залишив Польщу в пошуках роботи, тож наша сім’я розділилася. Я відчайдушно шукав Бога. Мої молитви стали більш щирими. Я благав Небесного Батька допомогти мені знайти Його присутність.

Одного дня мама мені сказала: “Тебе шукає чоловік на ім’я Гарлінг. Я сказала, щоб він передзвонив наступного тижня”. Вона знала, що то був місіонер, і оскільки не була зацікавлена в його посланні, тож не відчувала, що слід відповідати швидко.

Того вечора у п’ятницю я знову почув, як постукали у двері. Цього разу я був радий зустрічі з посланцями і привітав їх усмішкою. “Я радий бачити вас у своєму домі, але вам слід знати, що я ніколи не стану мормоном”,—сказав я їм.

Однак незважаючи на це, старійшини мене навчали. Це тривало кожної п’ятниці впродовж шести місяців. Спочатку були тарілки з печивом, яке готувала мама, потім тисячі запитань, і на всі мої найглибші запитання почали знаходитися відповіді. Здавалося, що кожного разу, коли приходили місіонери, ще один клаптик життєвої головоломки ставав на місце. Заінтригований, я нарешті вирішив зробити те, що просили зробити старійшини: помолитися і запитати Небесного Батька, чи їхні слова і Книга Мормона є істиною. Вони запевнили, що Бог відповідає на молитви.

Підтвердження і вагання

Коли я молився і глибше вивчав Писання, ці вчення стали приємними для моєї душі. Упродовж місяців я вагався, відчуваючи, що мені потрібен беззаперечний доказ, мені потрібно було все знати про євангелію, перш ніж приєднатися до Церкви. Нарешті слова Спасителя в Євангелії від Івана 20:29 зворушили мою душу: “Блаженні, що не бачили й увірували”. Я вирішив христитися.

Мої батьки вимагали, щоб я почекав, поки не стану дорослим і тоді охрищуся, але час очікування сприяв моєму розвитку і пізнанню євангелії. На жаль, з наближенням дати хрищення я втрачав упевненість у своїй відповіді. Я поринув у мирські справи і злякався, що моє рішення не буде прийняте близькими мені людьми.

Потроху помилки і рішення, які я приймав, зробили мене глухим до підказок Духа. Мої Писання опинилися у найдальшому кутку моєї валізи, і я навіть перестав молитися.

Благословення покаяння

В житті все йшло не так—надто багато сліз і розчарувань. Було важко зрозуміти, чому моя сім’я мала пройти через таку кількість труднощів. Саме перед останнім роком у школі моїм батькам треба було залишати Польщу. Перспектива переїзду на нове місце знову завдала мені болю. Згодом я знову став на коліна в молитві, вкладаючи справжній сенс у слова: “Небесний Батьку, нехай буде Твоя воля, а не моя”.

Та молитва стала початком мого повернення до Церкви, і я знав, що це вимагатиме покаяння. Тієї неділі, вперше майже за рік, я прийшов на причасні збори. Наступного дня я знову вирішив христитися.

Господь допоміг мені пройти важкий процес повернення до того, що, як я вже знав, було істиною. Зараз я розглядаю ті важкі обставити як одні з найпрекрасніших благословень від Бога. Він мене не забув. Він слухав мої молитви і чекав, коли я почую Його відповідь. Він допоміг мені пройти через усі страждання, зміцнюючи і захищаючи. У процесі цього я здобув чіткіше розуміння значення Христової божественної місії і Його Спокути.

Я охристився у квітні 2011 року. З того часу мій літак знову піднявся в небо—я зараз живу у Франції, що означає ще більше змін. Однак я зараз вдячний Йому за своє життя і за обставини, через які мені довелося пройти в житті. Завдяки свідченню про Спокуту Ісуса Христа, я зараз розумію, що я не самотній, яким би не був наступний пункт призначення у моєму житті. Я не знаю, чи буде знову злітати мій літак. Єдине, що я точно знаю, це те, що мій пункт призначення—це той прямий шлях, що веде до вічного життя з Небесним Батьком і Його Сином Ісусом Христом.