Ми говоримо про Христа
Кожне випробування може зміцнювати віру
Автор живе в Сардинії, Італія.
Коли мені було сім років і я дізналася, що мій батько загинув внаслідок нещасного випадку, я молилася про диво.
Коли я була дитиною, серед найулюбленіших подій дня було очікування на повернення батька з роботи. Я дивилася у вікно, щоб бачити, як він іде, і рахувала кожен його крок у напрямку дому, передчуваючи радість, яку він приносив з собою. Я ніколи не думала, що мені доведеться жити без цього почуття.
Одного дня, коли мені було сім років, замість батька прийшов чоловік з сумним обличчям, який, стоячи у дверях, сказав нам, що батько загинув внаслідок нещасного випадку.
Того дня я була мовчазною. Я дивилася на свого чотирирічного брата і маму, таку молоду і самотню, і не плакала. Я не вірила, що це правда, тож я підійшла до вікна і довго дивилася на вулицю. Я почала відчувати нестерпну силу, що тиснула мені на плечі, тягар, що не давав мені вільно дихати, тиск що пригнічував мене.
Невдовзі після батькової смерті я сама пішла в свою кімнату в приглушеному світлі вечірнього сонця і, як мене було навчено, помолилася Небесному Батькові. Я просила Його дати можливість побачити свого любого батька знову, просто обняти його. У серці я знала, що Небесний Батько зможе зробити для мене це диво.
Того дня я не побачила свого татуся і не обняла його, але мені було дано набагато більше. Я відчула, ніби Спаситель поклав Свої руки мені на плечі. Його присутність була майже відчутною, коли Він зняв тягар, що тиснув мені на груди.
Ілюстрація Джеймса Джонсона
Зараз, коли минуло понад 20 років, те полегшення ніколи мене не залишало. Часом я відчувала сум, але це не була порожнеча або відчуття втрати свого батька. Я можу озирнутися назад і побачити, скільки разів Дух приходив втішати мене, допомагати і показувати дорогоцінний шлях, прокладений Спасителем. Я можу відчувати Його присутність у своєму житті завдяки тому першому випробуванню, яке допомогло мені дивитися на щоденні випробування з точки зору вічності. Я знаю, що саме євангелія в нашому житті дозволяє відчувати невидиму турботу Спасителевої руки.
Я уклала шлюб на вічність, і зараз у нас з чоловіком троє маленьких донечок, які приносять у наш дім відчуття небес. Коли я їх бачу, то радію спокою і знанню про те, що кожен сум, кожне випробування і трудність у їхньому житті можуть приносити з собою більшу віру, нове свідчення і прекрасні чудеса. Я радію глибокій впевненості, що коли їм буде потрібне те, що не зможемо дати ми з чоловіком, вони будуть мати захист, втішення і спасіння, так само, як і я.