Нове життя: живити і плекати
Райян Абрахам був охрищений у Церкві в 14-річному віці, коли мешкав у Кейптауні, ПАР, місті, розташованому на прибережних схилах. “Членство у Церкві стало для мене великим благословенням. Це допомогло мені, підлітку, знайти свій шлях у ті роки,—пояснює він. Однак після того, як я став членом Церкви, то дізнався, ви не просто ходите до Церкви в інше місце, ви змінюєте життя”.
Шлях Райяна подібний до того, який проходять інші новонавернені: він вірив у істинність євангелії, однак стикнувся з труднощами переходу до нової культури з новими сподіваннями. “Іноді я запитував себе: “Чи дійсно я можу це зробити?”—каже Райян. Однак коли ми живемо відповідно до того, що ми знаємо, то отримаємо більше знання і сил. Господь зробить нас такими, якими ми ніколи не стали б самотужки”.
Ця стаття є підбіркою свідчень та історій з життя новонавернених. Ми сподіваємося, що ці сім запропонованих тем зможуть надати вам необхідну підтримку, яка допоможе залишатися активними в Церкві й живити свою нову віру, щоб вона могла “пустити коріння, … рости і давати плоди” (Aлма 32:37).
Подолання труднощів
Коли ми живемо зі світлом відновленої євангелії, то здатні знести негаразди земного життя і знову жити з Богом. Наш Небесний Батько чекає, щоб сказати нам: “Гаразд, рабе добрий і вірний” (Maтвій 25:21). Це—Його обіцяння, і Він неодмінно виконає його, якщо ми зробимо те, що від нас залежить.
Елсон Карлос Феррейра, був охрищений у Бразилії в 1982 році
Кожного разу, коли вам здається, що лише вам доводиться долати випробування, ви можете зупинитися й подумати про те, що Христос зробив для вас і як Він за вас страждав. Він завжди буде поруч, щоб допомогти нам зрозуміти, хто ми і ким нам призначено стати. Він знає нас краще, ніж ми знаємо себе.
Елена Хант, була охрищена в штаті Аризона, США, у 2008 році
Працювати над основами
Я не робив нічого надзвичайного, аби залишатися вірним у Церкві. Мені не треба було йти пішки 80 км, щоб прийти на причасні збори, і мене не кидали до вогненної печі. Але невпинне виконання простих речей—відвідування церковних зборів, вивчення Писань, молитва та служіння в покликаннях—допомогли мені живити своє свідчення (див.Aлма 37:6–7).
Альсенір де Соуса, був охрищений у Бразилії в 1991 році
Коли я приєдналася до Церкви у 19-річному віці, то з радістю сприйняла євангелію, а щоденне читання Писань було для мене дивовижною пригодою.
Однак після кількох років членства у Церкві я відчула фізичну і духовну втому. Я через силу ходила до Церкви кожної неділі, дуже мало отримувала від причасних зборів і з нетерпінням чекала, коли зможу повернутися додому, щоб трохи подрімати.
Розмова з подругою трохи прояснила мою ситуацію. Я проаналізувала свої духовні звички та зрозуміла, що молитви стали нещирими, читання Писань кожного ранку перетворилося на буденну справу і більше не приносило задоволення. Я зрозуміла, що мені необхідно щодня приділяти більшу увагу своєму духовному живленню і розвитку.
Я почала кожного дня молитися перед читанням Писань, просячи спрямувати і направити мене у навчанні. Я працювала неповний робочий день і вранці мала 15-хвилинну перерву, під час якої читала кілька сторінок журналу Ensign, що було моїм духовним сніданком. Увечері я читала надихаючі книги. Щонеділі я читала посібник Учення Президентів Церкви.
Кожного вечора, лягаючи спати, я відчувала спокій, бо впродовж дня я втамовувала свою духовну спрагу. Оскільки я вирішила дотримуватися такого духовного розпорядку кожного дня, то стала більш позитивно налаштованою, і моє свідчення зросло.
Тесс Гокінг, була охрищена в штаті Каліфорнія, США, у 1976 році
Відвідування храму
Як тільки я дізналася про храм, то відразу ж захотіла туди піти. Я дізналася, що храм—це місце, де ми можемо виконувати обряди за померлих, запечатуватися сім’ями і укладати вищі завіти з Небесним Батьком. Я підготувалася і постійно намагаюся бути гідною того, щоб увійти до храму.
Яшинта Вуландарі, була охрищена в Індонезії у 2012 році
Храм—це Дім Господа. Після хрищення я часто ходила до храму, щоб виконувати обряди за померлих. Ніколи не забуду, як ішла храмом, щоб запечататися зі своєю сім’єю. Я б хотіла, щоб кожна людина знала, що сім’ї можуть бути разом навіки і що все, що зв’язано на землі, буде зв’язано на небесах—це неймовірне обіцяння, яке Господь дав нам (див. УЗ 127:6–7).
Елена Хант, була охрищена в штаті Аризона, США, у 2008 році
Після мого хрищення ми з Джей-Пі, хлопцем, з яким я зустрічалася і який уже був членом Церкви, вирішили одружитися, але відкладали день весілля, бо я хотіла великого святкування.
У вівторок, 12 січня 2010 року, ми з нареченим пішли на заняття. Коли я сиділа біля комп’ютера, чекаючи, що викладач почне заняття, будівлю почало трясти. Я не наважувалася вибігти, бо трясло дуже сильно.
Я стояла в кутку й у серці молилася із заплющеними очима Небесному Батькові: “Будь ласка, дай мені можливість укласти шлюб з Джей-Пі у храмі”.
Через мить перестало трясти і я озирнулася навкруги. Я нічого не бачила, бо зверху сипався пил. Не пам’ятаю, як я вийшла з кімнати, але зрештою опинилася на вулиці. Зі сльозами на очах я почала вигукувати ім’я Джея-Пі.
Невдовзі я знайшла сестру Джея-Пі. “З ним усе гаразд,—вигукнула вона.—Він намагається допомогти студентам, які опинилися під уламками”.
Я не краща за інших, яким не вдалося врятуватися, але знаю, що Небесний Батько відповів на мою молитву. Ми з Джей-Пі одружилися у храмі 6 квітня 2010 року, трохи більше ніж через рік після мого хрищення і майже через три місяці після землетрусу. То був тихий і радісний день, який я ніколи не забуду. У нас не було великого святкування, але та подія була для мене найпрекраснішою.
Марі Марджорі Лаббе, була охрищена на Гаїті у 2009 році
Ділитися євангелією
Як новий член Церкви я люблю місіонерську роботу. Кожен може бути місіонером. Кожного разу, коли ви ділитеся з кимось євангелією, це змінює життя не лише іншої людини, але і допомагає вам зміцнити своє свідчення. Люди можуть бачити світло у ваших очах, і вони захочуть дізнатися, чому у вас такий надзвичайний дух. Виконання місіонерської роботи не лише дає людям можливість дізнатися про Церкву, але і допомагає їм відчути Духа і здобути особистий духовний досвід.
Елена Хант, була охрищена в штаті Аризона, США, у 2008 році
Я люблю місіонерську роботу! Через три місяці після свого хрищення я поїхав на літні канікули на Мартиніку, щоб провести час із сім’єю. Кожного дня я розмовляв зі своїм братом про Книгу Мормона і про євангелію.
Першої ж неділі я запросив його до Церкви, але він відмовився. Другої неділі він пішов зі мною до Церкви. У кінці зборів він не виявляв майже ніякої зацікавленості, так ніби він не відчув нічого особливого під час тих трьох годин.
Хоча упродовж наступного тижня я продовжував розмовляти з ним про євангелію, однак цього разу не запрошував його іти до Церкви. Диво сталося в суботу ввечері: коли я прасував свій недільний одяг для наступного дня, то помітив, що він робить те ж саме.
“Що ти робиш”,—запитав я.
Він відповів: “Я йду до Церкви завтра разом з тобою”.
“Я не примушую тебе іти”,—сказав я.
Однак він відповів: “Я хочу піти”.
Після цього він продовжував ходити до Церкви кожної неділі.
Коли я повернувся на південь Франції, де навчався, мій брат сказав по телефону, що збирається охриститися. Я сказав, що хотів би бути на його хрищенні, але найважливіше було, щоб він продовжував ходити до Церкви, коли я повернуся на Мартиніку.
Через рік я знову приїхав додому. Під час причасних зборів мій брат з великою силою свідчив про істинність євангелії. В мене котяться сльози, коли думаю, що мій брат, з яким я розділяв найпрекрасніші моменти свого життя, також може ділитися зі мною євангелією нашого Господа (див. Aлма 26:11–16).
Людовік Крістоф Оккольер, був охрищений у Франції у 2004 році
Виконувати сімейно-історичну роботу.
Після уроків з місіонерами я молився, щоб дізнатися, чи євангелія істинна. Мій улюблений дідусь прийшов до мене уві сні та свідчив про її істинність. З цієї миті я почав розуміти свій божественний обов’язок перед моїми предками. Президент Генрі Б. Айрінг, перший радник у Першому Президентстві, сказав про це так: “Коли вас христили, ваші предки дивилися на вас з надією. Можливо, через століття вони раді були побачити, як один з їхніх нащадків укладає завіт знайти їх і запропонувати їм свободу. … Їхні серця прив’язані до вас. Їхня надія у ваших руках”1.
Стівен Е. Нейбор, був охрищений у штаті Юта, США, у 1979 році
Разом з Лорою, моєю дружиною, ми дуже сумували, коли наша перша дитина, наша чотиримісячна донька Синтія Марі, померла через ускладнення, викликані розщепленням хребта. Ця трагедія стала причиною того, що ми, сповнені смутком молоді батьки, шукали спосіб одного дня бути з нашою донечкою разом. На той час ми не були членами Церкви.
Якось уранці Лора виливала своє серце Небесному Батькові, благаючи: “Любий Батьку, одного дня я хочу бути зі своєю донечкою разом, але не знаю, як. Будь ласка, покажи мені спосіб”.
У ту мить у двері постукали. Лора пішла, щоб відкрити двері, а по її обличчю котилися сльози. Там стояли два місіонери. Згодом ми з Лорою отримали свідчення про істинність Книги Мормона і охристилися.
Лора хотіла зробити все необхідне, аби всі члени сім’ї мали можливість отримати євангелію. Упродовж 15 років після нашого хрищення Лора готувала імена для храму, а потім ми разом приносили їх у храм. Через якийсь час артрит настільки розбив Лору, що я приносив імена до храму сам.
Лора пішла з життя три роки тому після довгої боротьби з артритом. Шукаючи спосіб бути з нашою маленькою дівчинкою, ми виконали храмову роботу для тисяч наших дорогих предків. Ми стали свідками багатьох чудес, досліджуючи сімейну історію і виконуючи храмову роботу (див. УЗ 128:18, 22).
Норман Пірс, був охрищений з Лорою Пірс у штаті Луїзіана, США, у 1965 році
Участь у церковних зборах
Коли ви молитеся у Церкві, робите коментарі під час уроків і виступаєте на причасних зборах, то благословляєте і себе, і тих, хто вас слухає. Коли ви говорите в ім’я Ісуса Христа, Святий Дух працює через вас. Небесний Батько промовляє не лише у Писаннях і через пророків та апостолів, але також і через вас, щоб допомогти відповісти на чиїсь запитання, перетворити на силу чиїсь слабкості або розвіяти чиїсь сумніви.
Коли єпископ після хрищення попросив мене поділитися своїм свідченням на причасних зборах, я злякалася і вважала, що це для мене непосильне завдання. Я ніколи не виступала на зборах.
“Це дійсно так необхідно?”—запитала я у єпископа.
“Так!”—сказав він.
На причасних зборах я свідчила, як Небесний Батько любить мене і як Він відповів на мої молитви, допомігши знайти відновлену євангелію. Коли я стояла на подіумі, то так сильно відчувала Святого Духа. Я відчувала, яке це благословення—бути членом істинної Христової Церкви. Моє серце було сповнене щастям і миром. Небесний Батько перетворив страх перед виступами на прекрасний досвід.
Наступного місяця я мала нагоду виступати на причасних зборах. Я знову боялася. Хто я така, щоб навчати тих, хто знає більше про євангелію? Однак я молилася, аби Святий Дух допоміг мені виступити. Я знову відчула, як Дух торкнувся мене, і я отримала відчуття, що Небесний Батько задоволений моїм хрищенням і що мої гріхи було прощено.
Я знаю з досвіду, що я дорогоцінна дитина Бога і Він мене любить. Виступ на причасних зборах був для мене чудовою нагодою послужити Богові, приносячи свідчення про те, що Ісус Христос відновив Свою Церкву на землі.
Памелла Сарі, була охрищена в Індонезії у 2012 році
Служіння в Церкві
Церковне покликання допомагає вам навчатися євангелії і покладає на вас обов’язки, які спонукатимуть вас ходити до Церкви і допомагатимуть служити іншим, навіть якщо у вас важкі часи.
Сью Тервола, була охрищена на Гавайях, США, у 2008 році
Візитне вчителювання і домашнє вчителювання надають можливості відчувати і бачити істинне Христове співчуття. Вони відкривають можливість виявляти смирення і любов, які здатні повністю змінити вас. Оскільки ми діти Небесного Батька, наше служіння необхідне для того, щоб допомагати поширювати добрі вчинки по всьому Його винограднику2.
Шерілл Аллен, була охрищена в штаті Мічиган, США, у 1980 році
Невдовзі після хрищення президент філії покликав мене бути президентом Товариства молодих чоловіків. Було надзвичайно чудово спілкуватися з молоддю і допомагати їм навчатися євангелії. Я водночас навчав і навчався. То було перше з багатьох покликань, які я отримав. Кожний новий обов’язок приносив радість і задоволення від подолання нових викликів. Президент Томас С. Монсон навчав: “Пам’ятайте, що кого Господь покликає, того робить здатним виконувати покликання”3. Мені треба було довіряти і вірити зі смиренням, що я матиму здатність. І менше ніж через шість місяців членства у Церкві я мав чудову нагоду ознайомитися з програмами Церкви.
Германо Лопес, був охрищений у Бразилії у 2004 році