Півтори хвилини під дощем

Джейсон Боусен, шт. Юта, США

Коли я підростав, то був дитиною, про яку не треба було тривожитися. Усе своє життя я був активним у Церкві. Я був президентом у кворумах священства і в класах семінарії. Я брав участь в усіх молодіжних конференціях, храмових поїздках, скаутських заходах і спільних заходах. Я також мав свідчення про євангелію. Однак коли я став членом кворуму священиків, мені стало важко, хоча ніхто про це не знав. Зрештою, я був дитиною, яка не викликала хвилювання.

Ті кілька перших тижнів та місяців у кворумі я виконував усе, як завжди: ходив до Церкви, на спільні заходи й на скаутські заходи. Однак всередині мене точилася борня. Я не почував себе членом колективу, чи мені здавалося, що інші молоді чоловіки не хотіли мене бачити поміж себе. А мені надзвичайно хотілося бути серед них.

Час ішов, у мене виникали запитання і сумніви, чи хочу я належати до того кворуму. Однак я залишався активним, мовчки страждаючи та сподіваючись, що щось або хтось допоможе мені почуватися бажаним.

Разом з батьком ми щойно закінчили ремонтувати мою першу машину, красивий Форд Мустанг 1967 року випуску. Брат Стей, президент нашого Товариства молодих чоловіків, час від часу запитував мене про автомобіль. Я думав, що це запитання було виявом його інтересу до старого автомобіля—а не до молодого чоловіка.

Усе змінилося одного дощового вечора після спільного заходу. Оскільки йшов сильний дощ, брат Стей розвозив нас усіх з Церкви додому. Мене він висадив останнім. Побачивши мій блакитний Мустанг біля нашого дому, брат Стей знову про нього запитав. Я запропонував йому поглянути на мотор, ремонту якого я приділив багато годин свого часу.

Брат Стей мало що знав про автомобілі, а вдома на нього чекала дружина і маленький син. Однак він стояв у темряві, під дощем, і розглядав мотор, якого майже не було видно. У ту мить я зрозумів, що він це робить не тому, що хоче побачити старий автомобіль—він робить це тому, що піклується про мене.

Завдяки тим півтора хвилинам, проведеним під дощем, я зрозумів, що комусь потрібен. Я нарешті відчув себе бажаним. То була відповідь на мої тихі молитви.

Після того я був у храмі, відслужив місію, закінчив коледж і намагаюся дотримуватися заповідей. Брат Стей може й забув про той випадок, але я ніколи його не забуду.

Усі ми маємо труднощі, але всі ми можемо знайти півтори хвилини кожного дня, щоб виявити любов одній дитині Бога. Це може змінити все—навіть для людини, про яку, на нашу думку, нема чого тривожитися.