Я захищала свою віру
Карліна Петерсон, шт. Айдахо, США
Під час першого року навчання в коледжі я раптом зрозуміла, що моє життя студентки вже не буде таким затишним, яким воно було до цього. А те, що було для мене дорогим, не сприйматиметься іншими.
Я також зрозуміла, що виглядаю білою вороною, коли відмовляюся брати участь у заходах, які, як знала, зашкодять мені фізично або зашкодять моїм стосункам з Небесним Батьком. Однак я боялася, що мене критикуватимуть за членство у Церкві, тож уникала цієї теми.
Якось під час вечірніх занять викладач проводив обговорення того, як розвивається молодь посеред постійної дискримінації. Дівчина, яка сиділа за мною, відповіла, що це обговорення наштовхнуло її на думку про мормонів. Я зіщулилася, оскільки коли в класі піднімають тему Церкви, як правило слідують недоречні коментарі.
Поки я морально готувалася до неприємних висловлювань, учитель запитав, чи є у класі святі останніх днів. Приголомшена запитанням, я обвела поглядом кімнату й побачила, що всі також це роблять. Перш ніж я встигла подумати ще раз, моя рука піднялася, залишивши зручне розташування на парті. Я почула перешіптування по всьому класу.
“Один”,—сказав учитель. Це слово задзвеніло в моїх вухах. Після довгої паузи мене попросили висловитися з приводу того, чи дійсно святі останніх днів є християнами. Це питання не було для мене новим, тож я була готова до відповіді.
“Ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі [і] ми проповідуємо Христа” (2 Нефій 25:26),—упевнено відповіла я.—Ми дійсно християни”.
Перешіптування затихло, але я відчула, що всі дивляться на мене. Я думала, що відчуватиму самотність. Але натомість я відчувала, ніби Спаситель сидів поруч і тримав мене за руку. Більше нічого не мало значення, бо я була сповнена радості, яка зміцнила моє свідчення про Нього. Я захищала свою віру.
Я більше розповіла класу про те, чому святі останніх днів є християнами. Потім я згадала, як Президент Томас С. Монсон розповідав про євангелією під час поїздки в автобусі. Завдяки цьому випадку він заохочував членів Церкви бути “сміливими й підготовленими відстоювати те, у що ми віримо”1. Коли я думаю про ці слова, то розумію, що зробила те, чого найбільше боялася.
Не знаю, чи змінили сказані мною слова чиюсь думку про Церкву, але нам не слід боятися відстоювати євангелію та ділитися нею, де б ми не були. Навіть якщо ми нікого більше не благословимо, ми завжди зміцнюватимемо своє свідчення і свої стосунки з Небесним Батьком.