Вічна сім’я

Келлі Х. Мадроу, шт. Юта, США

Коли мені було 19 років, я востаннє провідала своїх дідуся й бабусю перед від’їздом на тримісячне гуманітарне служіння в Еквадор. Дідусь жив у центрі догляду за літніми людьми, бо стан його здоров’я погіршувався. Він страждав від слабоумства та інших недугів через свій похилий вік.

Коли разом із сім’єю я увійшла в будівлю центру, мене гнітила думка, що, вірогідно, цей візит до дідуся буде останнім. Я знала, що він помре, поки мене не буде, й мене мучило почуття вини.

Перш ніж ми зайшли до його кімнати, працівник центру пересадив дідуся в інвалідний візок. Ми приїхали з ним у холл. Моя мама розмовляла з кимось із співробітників центру, а ми з 16-річною сестрою розмовляли з дідусем.

Він уже був не в собі. Погіршення його розумового стану було очевидним, і він виглядав збентеженим. Коли ми запитали у нього, скільки онуків він має, дідусь відповів неправильно. Потім ми доброзичливо пожартували з ним, наче для нас було важливо, щоб він знав, скільки насправді онуків він має.

Мені було боляче на нього дивитися. Але потім, серед того збентеження, яке він відчував, неправильно відповідаючи нам, дідусь раптом сказав: “Вічна сім’я”.

Я була вражена. Працівник, який стояв поруч, не зрозумів, що сказав дідусь, але ми з сестрою переглянулися. Ми обидві чітко почули сказане ним. Потім він повторив удруге: “Вічна сім’я”. Цього разу почула і наша мама.

Я не пригадаю нічого іншого з нашого візиту в той день. Усе, що я знаю, це те, що ми вийшли з центру в сльозах, відчуваючи сум і радість—сум за чоловіка, який там залишився і якого я не побачу знову в цьому житті, і радість за лагідну милість тих ніжних слів і спокій, який вони залишили у моєму серці.

Я знаю, що незважаючи на розумовий стан мого дідуся, він зміг востаннє поділитися своїм сильним переконанням і знанням, що сім’ї є вічними.

Невдовзі я вирушила на своє гуманітарне служіння. Коли за тиждень до мого повернення прийшла звістка про смерть дідуся, я була спокійна. Я знала і зараз знаю, що колись ми з ним знову побачимося. Завдяки храмовим обрядам сім’ї—вічні.