Бог чудес словацькі святі в Шеффілді
Коли провідники священства, місіонери, рада приходу і члени Церкви у Шеффілді, Англія, об’єднали зусилля, щоб сприяти справжньому зростанню, Господь благословив їх у надзвичайний спосіб.
Під час промови, яка справила сильний вплив на зібрання віруючих, пророк Мормон поставив просте запитання: “Чи припинилися чудеса?” Він відразу ж відповів: “Ось, я кажу вам: Ні” (Moроній 7:29).
Мормон потім пояснив, як буде здійснюватися велична робота зі спасіння в останні дні, звернувши увагу на зв’язок і взаємодію між Святим Духом, роботою ангелів, нашими молитвами, нашою вірою і Господніми чудесами (див. Moроній 7:33–37, 48).
В усіх Писаннях пророки нагадують нам, що Бог той самий учора, сьогодні і навіки (див. 3 Нефій 24:6; УЗ 20:12). Коли ми прагнемо виконувати заповідь “Ідіть по всьому світу, … христячи в ім’я Батька, і Сина, і Святого Духа” (УЗ 68:8), важливо вивчити і запам’ятати наступні принципи:
-
Бог незмінний.
-
Бог є Богом чудес.
-
Найбільшим Божим дивом є здійснення вічного спасіння Його дітей.
-
Бог здійснює чудеса відповідно до нашої віри, яку ми виявляємо у своїй роботі.
-
Святий Дух грає ключову роль у наверненні.
Готовність служити.
Служачи у Європейській території, я мав привілей бачити ці принципи в дії, коли в Шеффілді, Англія, почало відбуватися диво. У кінці 2008 року єпископ Марк Дандон з Першого Шеффілдського приходу розмірковував над тим, що він може зробити, аби його приход зростав. На навчанні провідників президент його колу звернувся до єпископів з проханням: “Чим ви готові пожертвувати заради досягнення успіху в місіонерській роботі?” Завдяки вченням своїх провідників єпископ Дандон дізнався, що хороший провідник місіонерської роботи—це ключ до успіху; важливе місце відводиться дієвій раді приходу, а вирішальну роль відіграє готовність дослухатися до спонукань Духа.
Після багатьох розмірковувань і молитов єпископ Дандон, застосовуючи свої ключі священства і діючи за спонуканнями Духа, відкликав двох своїх радників—Грегорі Неттлшипа і Роберта Мак-Івена. Після цього єпископ Дандон покликав брата Неттлшипа новим провідником місіонерської роботи в приході, а брата Мак-Івена—помічником провідника місіонерської роботи в приході. Члени єпископату дуже здружилися, тож ця зміна не була для них легкою. Однак єпископ Дандон знав, що в цьому особливому випадку це рішення було правильним, і обидва радники смиренно прийняли свої нові покликання.
Єпископ разом з новим провідником місіонерської роботи і радою приходу з молитвою склали план і встановили цілі зростання приходу. Втілюючи план, вони почали спостерігати значний успіх. Суттєво збільшилася кількість хрищень навернених, і багато людей повернулося до активності в Церкві. Однак провідники приходу не знали, що їхня віра і робота будуть винагороджені таким чином, про який вони навіть не підозрювали.
Спонукувані любов’ю
У березні 2011 року молодий місіонер разом зі своїм напарником розмовляв про євангелію з людьми на вулицях Шеффілда. Старійшина Ніколас Пасс побачив, як повз нього проходить чоловік з дружиною і отримав сильне відчуття, що йому слід з ними заговорити. Старійшина Пасс разом з напарником побігли доганяти це подружжя. Спілкуватися було важко—подружжя було зі Словаччини й не розмовляло англійською, але друг, який ішов разом з ними, допоміг з перекладом. Під час цієї розмови на вулиці місіонери скористалися ілюстраціями, щоб розповісти про Перше видіння і донести послання про Відновлення. Подружжя погодилося зустрітися з місіонерами, щоб вони почали їх навчати.
Людовіт Кандрак, батько сімейства, почав читати Книгу Мормона. Невдовзі він кинув курити. Під час навчання місіонерам доводилося запрошувати багатьох перекладачів і навіть трохи навчитися словацької мови. 14 травня 2011 року Людовіт, одна з його доньок і ще два родичі охристилися.
На цьому хрищенні брат Кандрак склав своє свідчення. Через перекладача він переказав історію про те, як зустрівся з місіонерами. Коли він проходив повз старійшину Пасса та його напарника в центрі Шеффілда, у його грудях з’явилося тепле почуття. Він не звернув увагу на це почуття і продовжував іти, але коли він знову поглянув на місіонерів, то був зворушений любов’ю, яку вони виявляли під час розмови з людьми. Хоча йому захотілося до них підійти, брат Кандрак продовжував іти далі. Він був здивований, коли через хвилину місіонери підійшли до нього самі.
Разом з іншою словацькою сім’єю, яка приєдналася до Церкви на рік раніше, ці хрищення стали початком сучасного дива навернення серед словацького населення у Шеффілді, Англія. Ці нові члени Церкви приходили до церкви щотижня і приводили з собою інших членів сім’ї та друзів. Вони відкрили свої домівки для місіонерів та запрошували інших мешканців їхньої громади послухати про євангелію.
Старійшина Пасс і його новий напарник, старійшина Джозеф Мак-Кей, часто розмовляли з цими сім’ями. Вони їх навчали, служили їм і благословляли. То був чудовий час, коли зацікавлені, новонавернені, місіонери, провідники колу та приходу і також члени Церкви викладали, навчали і отримували дари Духа.
“Бути з ними і укріпляти їх”
Упродовж літа 2011 року ще більше словаків приєдналося до Церкви. Оскільки їхня кількість зростала, місцевим членам Церкви стало важко забезпечувати їхнє транспортування до будинку зборів і з нього. Упродовж кількох тижнів вірні словацькі святі ходили пішки вісім кілометрів у кожен бік, щоб відвідати недільні богослужіння мовою, яку вони не розуміли.
У вересні 2011 року було реорганізовано президентство Шеффілдського колу, і єпископ Дандон був покликаний новим президентом колу. Через місяць було проведено духовний вечір як для англійських, так і для словацьких святих, на яких були присутні перекладачі.
Сидячи в президії, президент Дандон отримав відчуття, що слід організувати словацьку групу, яка буде частиною Першого Шеффілдського приходу, але місце проведення зборів знаходитиметься в районні проживання словаків. Відповідне приміщення для проведення зборів було невдовзі знайдено і кімнати орендовано. 11 грудня 2011 року в новому приміщенні було проведено перший блок зборів. Провідники Першого Шеффілдського приходу оптимістично сподівалися, що на них прийде 50 чоловік. Натомість прийшло 84, серед яких 63—словаки.
Після реорганізації Шеффілдського колу Роберт Мак-Івен був покликаний єпископом Першого Шеффілдського приходу. Брат Неттлшип продовжував служити провідником місіонерської роботи. Під керівництвом обох єпископів провідник місіонерської роботи і рада приходу виконали чудову роботу, скеровуючи приход до того, щоб бути зі словацькими святими і укріпляти їх (див. УЗ 20:53).
Рада приходу вирішувала такі питання: як задовольняти потреби нових членів Церкви, як допомогти їм повною мірою брати участь у заходах приходу, як навчати їх євангелії і як подолати мовні бар’єри. Члени ради молилися і постилися, просячи божественної допомоги, а потім старанно працювали. Вони відвідували нових членів Церкви і брали участь у навчальних зустрічах з місіонерами повного дня. Вони забезпечували транспортування. Вони замовляли церковні матеріали словацькою мовою. Вони возили новоохрищених членів Церкви до храму виконувати хрищення за померлих.
Провідники приходу також організували Різдвяний проект служіння. Члени приходу жертвували кошти і збирали іграшки, одяг та інші подарунки. Великі пакунки з Різдвяними подарунками, які містили продукти для Різдвяного обіду, були розвезені на Святвечір словацьким святим та іншим сім’ям у приході.
Давні й нові члени Церкви майже не розуміли мови одне одного, але вони відчували тепло мови щирої любові. Надзвичайне почуття радості, щастя і приємного хвилювання огорнуло членів Церкви та зацікавлених.
Упродовж наступного року ця невелика група переросла у міцний церковний підрозділ, у якому христилися цілі сім’ї, приєднуючись до Церкви. Батьки були висвячені в Ааронове та Мелхиседекове священство, сини були висвячені в Ааронове священство, було засноване Початкове товариство, в якому було понад 20 дітей, а також організовано програми для Товариства молодих чоловіків і Товариства молодих жінок, які щотижня відвідувало більше 25 молодих людей. Господь попіклувався про місіонера повного дня з Чеської Республіки, який знав мову і підтримував цю групу. У той самий час ці сім’ї надсилали на батьківщину інформацію про своїх родичів, які можуть зацікавитися Церквою.
Бог чудес
Чому це сталося? Тому що Бог не перестав бути Богом чудес. Тому що вірні місіонери старанно шукали тих, хто був підготовлений отримати євангелію. Тому що президент колу і єпископи діяли з вірою і йшли за спонуканнями Святого Духа. Тому що рада приходу взяла на себе відповідальність і працювала в єдності. Тому що члени приходу навчилися мові любові й діяли згідно із тим, до чого запрошували їхні провідники, маючи віру та впевненість, що Бог мав на увазі саме те, що сказав: “Я є Бог; і Я є Бог чудес; і Я покажу світові, що я Той Самий учора, сьогодні, і навіки” (2 Нефій 27:23).
Успіх у Шеффілді не повинен бути винятковою подією. Він нагадує нам про обіцяння, дані через пророків, і може запалити нашу віру та наше бажання стати знаряддям у Божих руках, запрошуючи людей навколо нас прийти до Христа. Якщо ми так будемо робити, то опинимося в ситуації, коли Господь може благословити нас можливостями навчати, повертати до активності й живити інших. І ми побачимо доказ того, що Він продовжує бути Богом чудес.
Зліва: старійшина Ніколас Пасс і Джозеф Мак-Кей (нижня вставка) отримували радість у той період, коли навчали словацьких святих та зацікавлених—період, що почався, коли місіонери заговорили з Людовітом Кандраком (верхня вставка: він з дружиною) біля пішохідної зони Фаргейт у Шеффілді.
Місіонерські зусилля єпископа Марка Дандона (верхня вставка), провідників місіонерської роботи в приході та ради приходу були винагороджені таким чином, про який вони навіть не підозрювали, після того як десятки словацьких святих приєдналися до Церкви і почали долати восьмикілометровий шлях, який пролягав по Дарнелл-роад (зліва), щоб відвідати недільні збори.
Справа: Фаро Дунка, провідник словацької групи у Шеффілді, запрошує людей на причасні збори. Група була організована у філію у березні 2013 року. Вставка вгорі: Провідники Першого Шеффілдського приходу на раді приходу. Вставка внизу: Сестра виступає під час причасних зборів.
Фотографія Абігайль Пегг