До нових зустрічей
Пройти Шляхом надії—разом
У лютому 1846 року піонерів-святих останніх днів вигнали з Наву. Сповнені надії, що зможуть знайти спокій у Сіоні, вони йшли вулицею Парлі-стріт, яка зараз називається Шлях надії, і перетнули річку Місіссіпі.
Ранньою весною в Наву я вперше йшла вулицею Шлях надії. Падало золотисте світло, тіні були м’якими, коли я йшла обсадженою деревами вулицею. Як фотограф я зосередилася на швидкості роботи затвору, апертурі і на дивовижному світлі, що заповнювало об’єктив.
Потім поступово думки про моїх предків, які пройшли цим шляхом, наповнили моє серце. Спочатку то були Джеред і Корнелія зі своїм дворічним сином. Я відчула прохолоду в повітрі, але цю прохолоду не зрівняти з холодом, від якого потерпали Джеред і його сім’я під час тієї подорожі. Корнелія померла на шляху від Наву до Солоного озера. Я уявила, як Джеред плаче і, взявши свого сина, продовжує шлях.
Боючись, що відчуття їхньої присутності зникне, я продовжувала фотографувати, хоча сльози затуманили моє бачення. Тоді я згадала юну Сару, яка разом зі своєю милою мачухою вийшла з Наву з останньою групою святих. Одного разу Небесний Батько послав у їхній табір перепелиць, щоб нагодувати їх. Після того вони йшли вперед, долаючи труднощі зі сповненими вдячності серцями.
Моє серце переповнювали почуття; мені здавалося, що Сара була поруч зі мною. Джеред і Корнелія зі своїм маленьким сином також були поруч. Ми йшли разом посеред світла і тіней, минуле і теперішнє переплелося разом на цьому шляху—шляху надії, шляху сліз. Якимось чином, який я не можу пояснити, вони були зі мною і пробудили в мені нашу спільну любов до євангелії Ісуса Христа. Я зрозуміла, що моє свідчення палає в мені, оскільки воно палало в них—і передавалося від покоління до покоління, кожне з яких закладало фундамент для наступного. Я плакала від вдячності.
Невдовзі мій чоловік, який знімав у інших місцях, наздогнав мене. Я стояла біля нього і розповідала про свою пригоду. Він, як і ті святі в Наву, був першим у його сім’ї, хто повірив у євангелію. Але він, як і ті, хто пройшов тим шляхом понад 150 років тому, не буде останнім, хто повірив. Його і моє свідчення виплекали свідчення, що зараз палають у серцях наших дітей, так само, як свідчення Джереда, і Корнелії, і Сари виплекали свідчення тисяч своїх нащадків.
Забувши про фотозйомку, ми з чоловіком повільно пройшли решту Шляху надії разом, спокійно згадуючи тих, хто пройшов ним раніше.
Шлях надії, художник Джед Б. Томас, копіювання заборонено