Мої літні канікули біля храму
Автор живе в шт. Юта, США.
Наша сім’я отримала великі благословення, коли ми вирішили кожного року під час відпустки відвідувати храм.
Фотографія Стокгольмського Шведського храму зроблена СТІВЕНОМ Холбергом, копіювання заборонено; фон і обрамлення © Thinkstock/iStockphoto
Я виріс у Норвегії. Найближчий храм був у Стокгольмі, Швеція, на відстані 8–10 годинної поїздки. Без пояснень зрозуміло, що кожна поїздка потребувала ретельного планування і обдумування. Наш кіл планував дві поїздки до храму на рік кожного року; кілька приходів наймали автобус і їхали до храму на вихідні. Було весело їхати з молоддю, але іноді ми з сім’єю хотіли поїхати до храму окремо.
Тож одного року ми вирішили поїхати до Стокгольму під час літньої відпустки. Це було чудово і невдовзі перетворилося на традицію. Ми розбивали намет у наметовому таборі неподалік від храму. Кожного ранку ми рано вставали, щоб встигнути на сесію хрищення разом з іншими сім’ями з Норвегії, які приїздили до храму. Після того ми грали у футбол і ходили плавати біля наметового табору.
Ці літа тепер для мене стали священними спогадами. Хоча ми не жили настільки близько біля храму, щоб їздити туди кожного місяця, кожне відвідування перетворювалося на особливу нагоду. І хоча поїздка автомобілем була довгою і виснажливою, Господь благословляв нас за жертву. Духовний досвід, отриманий у храмі, допомагав мені розвивати любов до храму і його обрядів. Це також допомогло нашій сім’ї зблизитися.
Я пригадую один особливий випадок, коли переживав недовгий період бунтарства. Мені здавалося, що я бачу так багато недоліків у батьків, і я думав, що вони не мають жодного права радити мені, як я маю жити. Хоча я жив гідно того, щоб відвідувати храм, проте ставив під сумнів роль батька як голови сім’ї. Однак коли ми поїхали до храму разом, щоб виконувати хрищення і конфірмації, то я відчув присутність приємного духа. Коли батько поклав руки мені на голову, щоб конфірмувати заради людей, які пішли з життя, я відчув, як Дух підтверджує мені, що він діяв істинними повноваженнями священства. Це змусило мене зрозуміти, що хоча батько не був досконалий, він все-таки був хорошим батьком і я маю благословення бути його сином. Я відчув, що мені слід покаятися у своєму бунтарстві і спробувати роздивитися мудрість і любов, що містилися в його настановах.
Хоча минуло так багато років, ті літа, проведені біля храму, залишаються яскравими у пам’яті. Храм став одним з дійсно прекрасних місць у світі, як води Мормона були для народу Алми: “Які прекрасні вони в очах тих, хто там прийшов до пізнання свого Викупителя” (Мосія 18:30).