Переконання, сповнене співчуття
Адаптовано з виступу на духовному вечорі ЦСО, що відбувся 9 вересня 2012 р. Повний текст виступу англійською мовою під назвою “Israel, Israel, God Is Calling,” знаходиться на сайті cesdevotionals.lds.org.
Наша реакція на людей і на ситуації відображає широту наших релігійних вірувань і відданості євангелії.
Нещодавно мене запросили виступати на вогнику для неодруженої молоді колу. Коли я увійшов через боковий вхід до центру колу, приблизно в той же час до будівлі увійшла молода жінка, якій було десь за 30. Навіть серед натовпу людей, які рухалися до будівлі, важко було її не помітити. Як пригадую, у неї була пара татуювань, кілька сережок у вухах і в носі, колюче волосся усіх відомих кольорів, занадто коротка спідниця, і блузка із занадто великим вирізом.
Може душа цієї жінки знаходилася в пошуках, і вона, будучи не нашої віри, випадково опинилася тут; або, навіть краще, її хтось привів на цей вогник під скеруванням Господа, щоб допомогти їй знайти спокій і спрямування, яких вона потребувала і які євангелія принесла б в її життя? Або це член Церкви, яка трохи відійшла від сподівань і стандартів Церкви, дотримуватися яких заохочують її членів, але яка, на щастя, все ще з нами і вирішила прийти того вечора на цей Церковний захід?
Як би ми не відреагували на ту молоду жінку, правило завжди таке: це має відображати наші релігійні переконання і нашу відданість євангелії. Тому те, як ми реагуватимемо у будь-якій ситуації, має покращувати, а не погіршувати її. Ми не можемо діяти і реагувати так, щоб стати винними у цій ситуації в більшому гріху, ніж вона. Це не означає, що у нас немає переконань, що у нас немає стандартів, що ми якимсь чином повністю зневажаємо небесні заповіді стосовно того, що нам слід і чого не слід робити у житті. Але це означає, що нам слід жити за цими стандартами і захищати їх праведним шляхом якнайкраще, як ми тільки можемо, як за ними жив і як їх захищав Спаситель. І Він завжди робив те, що мало бути зроблене для покращення ситуації—починаючи з того, що навчав істині, і закінчуючи тим, що пробачав грішників і очищував храм. Це не малий дар—знати, як зробити це правильним способом!
Тому, щодо нашої нової знайомої з незвичним одягом і зачіскою, ми перш за все згадаємо, що вона дочка Бога і має вічну цінність. Ми почнемо, згадавши, що вона чиясь дочка тут, на землі, і могла б за інших обставин бути і моєю дочкою. Ми почнемо з того, що будемо вдячні за те, що вона відвідала Церковний захід і не уникала його. Коротше кажучи, ми будемо старатися поводитися якнайкраще у цій ситуації, маючи бажання допомогти їй бути якнайкращою. Ми продовжуємо мовчки молитися: що буде правильним зробити у цьому випадку? І що буде правильним сказати? Що зрештою покращить цю ситуацію і цю жінку? Якщо ми поставимо ці запитання і будемо дійсно намагатися робити те, що зробив би Спаситель, я думаю саме це Він мав на увазі, коли сказав: “Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть” (Іван 7:24).
Після всього сказаного, нагадаю всім нам, що у той час, як ми допомагаємо повернутися ягняті, яке заблукало, ми також маємо велику відповідальність перед 99, які не заблукали, і перед тим, чого хоче і воліє Пастир. Є отара, і ми всі маємо бути в ній, не кажучи про безпеку і благословення, які приходять до нас завдяки тому, що ми в ній знаходимося. Мої юні брати і сестри, ця Церква ніколи не може понизити стандарти своїх учень заради досягнення відповідності соціальним вимогам чи політичній необхідності, чи з будь-якої іншої причини. Лише високий рівень істини, отриманої через одкровення, дає нам якусь основу, стоячи на якій ми зможемо піднімати інших, хто почувається стурбованим або полишеним. Наше співчуття і наша любов—основні характеристики і вимоги нашого християнства—ніколи не повинні мати вигляд компромісу, коли йдеться про виконання заповідей. Як сказав колись чудовий Джордж Мак-Дональд, що у таких обставинах “ми не лише зобов’язані сказати усе, в що ми [віримо], але ми зобов’язані навіть не виглядати [схожими] на те, у що ми не [віримо]”1.
Коли ми повинні судити
Цей заклик—мати співчуття і бути вірними заповідям—може іноді неправильно сприйматися, особливо молодими людьми, які можуть думати, що нам взагалі не слід судити, що ми ніколи не можемо нічого оцінювати. Нам треба допомагати один одному в цьому, оскільки Спаситель дуже чітко показує, що у деяких ситуаціях ми повинні судити, на нас лежить обов’язок судити—як тоді, коли Він сказав: “Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми” (Maтвій 7:6). Для мене це звучить, як суд. Неприйнятна альтернатива цьому—іти на поступки, керуючись моральним релятивізмом сучасного суспільства, яке за певних умов заявляє, що, зрештою, немає нічого вічно істинного або особливо священного, і тому жодна позиція стосовно жодного питання не є важливішою за іншу. А в євангелії Ісуса Христа це не так.
У цьому процесі оцінювання нас не закликають засуджувати інших, але закликають щодня приймати рішення, які відображатимуть судження—і, як ми сподіваємося, правильне судження. Старійшина Даллін Х. Оукс колись говорив про ці рішення, як про “попереднє судження”, яке ми часто маємо робити заради власної безпеки чи безпеки інших, на противагу того, що ми називаємо “остаточне судження”, яке може зробити лише Бог, Який знає усі факти2. (Пам’ятайте, що в уривку, процитованому раніше, Спаситель сказав, що це має бути “праведним судженням”, а не судженням заради власної показної праведності, оскільки то зовсім інша річ).
Наприклад, ніхто не звинуватить жодного батька, який не дає дитині вибігти на дорогу, де їздять машини. То чому ж звинувачують батьків, які переймаються у трохи пізнішому віці тим, о котрій годині ці діти приходять додому увечері, або які стандарти моралі чи поведінки мають їхні друзі, або в якому віці вони ходять на побачення, або чи вони експериментують з наркотиками, чи порнографією або залучені до сексуальних гріхів? Ні, ми приймаємо рішення, і займаємо позицію, і засвідчуємо наші цінності—одним словом, робимо “попередні судження”—увесь час, принаймні маємо це робити.
“Хіба у людей немає свободи волі?”
Молоді люди можуть запитувати про ту чи іншу позицію або політику, яку зайняла чи прийняла Церква, і казати: “Ну добре, ми віримо, що маємо жити чи вести себе певним чином, але чому ми маємо змушувати інших робити, як і ми? Хіба в них немає власної свободи вибору? Хіба ми не стаємо самовдоволеними і швидкими на осуд, нав’язуючи наші вірування іншим, вимагаючи, щоб вони діяли певним чином?” В таких ситуаціях ви повинні вміти тактовно пояснити, чому певні принципи слід захищати, і чому певним гріхам треба протистояти, де б ми з ними не стикалися, оскільки питання і закони, задіяні тут, стосуються не лише суспільства чи політики, але мають вічні наслідки. І хоча ми не бажаємо образити тих, хто вірить не так, як ми, ми ще більше піклуємося про те, щоб не образити Бога.
Це трошки схоже на ситуацію, коли підліток каже: “Тепер, коли я маю водійські права, я знаю, що маю зупинятися на червоне світло, але чи ми дійсно повинні судити і намагатися примусити всіх зупинятися на червоне світло?” Тоді вам слід пояснити, чому так, ми дійсно сподіваємося, що вони всі зупиняться на червоне світло. І вам треба зробити це не зневажаючи тих, хто грішить або хто вірить не так, як ви, оскільки, так, вони дійсно мають моральну свободу вибору. Однак не сумнівайтеся, що таки існує небезпека повсюди, якщо хтось вирішить не виконувати правила.
Мої юні друзі, у цьому світі є багато переконань і є моральна свобода вибору для всіх, але ніхто не має права діяти так, наче Бог німий щодо цих питань, або заповіді важливі лише тоді, коли суспільство з ними погоджується.
Не знаю більш важливої здатності і більшої цілісності, які нам треба продемонструвати у світі, з якого ми не можемо втекти, ніж іти цим шляхом обережності—зайняти позицію в питаннях моралі згідно з тим, що проголосив Бог, і згідно із законами, які Він дав, але робити це зі співчуттям, із розумінням і великим милосердям. Поговорімо про складну справу—чітко розділяти гріх і грішника. Я знаю лише кілька інших відмінностей, які складніше знайти—або принаймні їх складніше висловити—але ми повинні з любов’ю намагатися зробити саме це.