Історії з конференції
Навчатися, як бути послушними
З виступу “Послух приносить благословення”, Ліягона, травень 2013, сс. 89–90.
“Коли я був дитиною, моя сім’я кожного літа з початку липня до початку вересня жила в літньому будиночку у Вівіан-Парк у каньйоні Прово в Юті.
У ті безтурботні дні нашого життя в каньйоні одним з моїх найкращих друзів був Денні Ларсен, сім’я якого також мала літній будиночок у Вівіан-Парк. Кожного дня ми з ним досліджували цей хлопчачий рай, ловлячи рибу в струмку та в річці, збираючи камінці та інші скарби, ходячи в походи, піднімаючись у гори та просто насолоджуючись кожною хвилиною кожної години кожного дня.
Якось уранці ми з Денні вирішили, що ввечері було б непогано посидіти біля багаття разом з усіма нашими друзями по каньйону. Нам треба було лише розчистити поле неподалік від нас, де всі ми могли зібратися. Червнева трава, яка вкривала поле, висохла і стала колючою, зробивши поле непридатним для нашої задумки. Ми почали виривати високу траву з наміром розчистити велику ділянку круглої форми. Ми тягнули і сіпали з усіх наших сил, але нам вдавалося виривати невеличкі жмутки непіддатливих бур’янів. Ми знали, що на виконання цього завдання доведеться потратити весь день, а наші сили і ентузіазм уже майже вичерпалися.
І тоді у мій восьмирічний розум прийшло, як я вважав, ідеальне рішення. Я сказав Денні: “Все, що нам треба—це підпалити траву. Ми просто випалимо коло в бур’янах!” Він охоче погодився, і я побіг у наш будиночок за сірниками.
Щоб ніхто з вас не подумав, що у тому ніжному восьмирічному віці нам було дозволено користуватися сірниками, я хочу відразу сказати, що і Денні, і мені було заборонено користуватися ними без нагляду дорослих. Обох нас неодноразово застерігали, якою небезпекою є пожежа. Однак я знав, де в моїй сім’ї зберігали сірники, а нам потрібно було розчистити те поле. Тож недовго думаючи, я побіг до нашого будиночка і схопив кілька сірників, переконавшись що мене ніхто не бачить. Я швиденько заховав їх у кишеню.
Я прибіг до Денні, радіючи, що в моїй кишені знаходиться вирішення нашої проблеми. Я пригадую, як думав, що вогонь випалить лише ту частину, яка нам була необхідна, а потім якимось таємничим чином сам загасне.
Я провів сірником по каменю і підпалив висохлу червневу траву. Вона запалала так, ніби була полита бензином. Спочатку ми з Денні зраділи, коли побачили, як бур’ян зникає, але невдовзі було зрозуміло, що вогонь не збирався зупинятися. Ми запанікували, усвідомлюючи, що нічого не можемо зробити, аби його загасити. Загрозливе полум’я, знищуючи траву, піднімалося в гори, і тепер загрожувало соснам та всьому, що було на шляху.
Зрештою нам не залишалося жодного виходу, як тільки побігти по допомогу. Невдовзі усі чоловіки і жінки, які були у Вівіан-Парку, бігали туди і сюди з мокрими мішками, забиваючи полум’я у спробі його загасити. Через кілька годин остання іскра була загашена. Віковічні сосни, так само, як і будинки, до яких могло б дістатися полум’я, були врятовані.
Того дня ми з Денні засвоїли кілька важких, але важливих уроків—і не найменший з них стосувався важливості послуху.
Є правила і закони, які гарантують нам фізичну безпеку. Подібно до цього, Господь надав настанови і заповіді для нашої духовної безпеки, аби ми могли успішно маневрувати цим земним шляхом, який часто буває таким підступним, та згодом повернутися до нашого Небесного Батька”.